Це загрожувало нашій національній безпеці, – каже політик Микола Княжицький
Верховна Рада 20 серпня ухвалила закон про заборону релігійних організацій, пов'язаних із Російською православною церквою. ЗМІ вже назвали це історичною подією. Чому це сталося саме тепер?
– Ми з колегами підготували такий закон іще 2022 року. Його основні норми увійшли в цей урядовий. Президент Володимир Зеленський дав доручення через кілька місяців Раді національної безпеки й оборони підготувати інший закон. Підготували, але він був слабкий. Ми працювали над ним у комітеті й об'єднали чотири закони в одному. Був іще закон колег про спрощений перехід з Української православної церкви у Православну церкву України та закон від Служби безпеки України. Не було єдиної концепції. Деякі закони одним рядком забороняли діяльність Української православної церкви Московського патріархату. Але якби ми ухвалили таке, то нас звинуватили б у забороні однієї з українських церков. Врешті ми заборонили діяльність російської церкви в Україні.
Юридична боротьба з Московським патріархатом розпочалася ще в березні 2022-го, коли до парламенту подали проєкт закону про заборону МП. Чому процес затягнувся на більш як два роки?
– Мені треба було спочатку переконати парламентську більшість у доцільності того, в який спосіб ми хочемо це зробити. Ще один фактор: я опозиційний політик. А влада не схильна приймати те, що готують опозиційні політики.
Російська церква вкладала величезні кошти в те, щоб продовжити існувати в Україні. За гроші олігарха-втікача Вадима Новинського наймали американського адвоката Роберта Амстердама. Кремлівські та деякі західні медіа переконували американських сенаторів і конгресменів, що в Україні гоніння на церкву. Це тиснуло на наших парламентаріїв.
Як ви їх переконували?
– Посилалися на статті 9 і 11 Європейської конвенції з прав людини, яку Україна ратифікувала. У них ідеться, зокрема, про те, за яких обставин держава може обмежити свободи громадян. Якщо церква чи громада становить загрозу національній безпеці, то їхня діяльність може бути припинена. Якби відмовилися від посилань на Конвенцію, закон став би в рази вразливішим для оскарження в Європейському суді з прав людини.
Влада не схильна приймати те, що готують опозиційні політики
Ми припинили діяльність саме російської церкви, бо вона закликала вбивати українців, загрожувала нашій національній безпеці. Є листи від СБУ на ім'я голови нашого комітету Микити Потураєва, які це засвідчують. Перевірили це, поспілкувавшись із юристами в різних країнах, зокрема з тими, хто має стосунок до Європейського суду з прав людини. І нас підтримали в комітеті. Додалися й інші представники влади: Олександр Аліксійчук зі "Слуги народу", Юлія Клименко з "Голосу". І група, яка за це виступала в Верховній Раді, стала великою – значна частина "Слуги народу", "Голос", "За майбутнє", частина "Довіри".
Що тепер мають робити представники Московського патріархату в Україні, щоб залишитися служити на законних підставах?
– Якщо УПЦ справді перестане бути з московським патріархом, розірве всі стосунки з Кирилом, їм ніхто не забороняє служити. Можуть доєднатися до ПЦУ чи бути незалежною церквою.
Має бути підстава, на якій існує церква. УПЦ не має томоса й не має рішення, що існує самостійно. Діє на підставі грамоти патріарха Алексія, тобто з волі російської церкви. А з Варфоломієм УПЦ розірвала будь-яке єднання і спілкування, після того як це зробила російська церква. Можуть ухвалити таке рішення, але не хочуть. Наприклад, як зробила Латвійська церква. Там президент подав закон до парламенту про те, що Латвійська церква має бути незалежною від Росії. На цій підставі синод Латвійської церкви звернувся до Російської церкви з вимогою надати їм повну автокефалію і розірвати зв'язки з РФ. Якщо Москва цього не зробить, то мають право апелювати до Варфоломія, якщо хочуть мати автокефалію. Але Україна вже має автокефальну церкву, яка отримала томос. Вони можуть доєднатися до Православної церкви України. Митрополит Епіфаній повідомив Онуфрієві, що готовий до діалогу.
Якщо не хочуть об'єднуватися, можуть залишатися неканонічною церквою. Київський патріархат був неканонічний майже 20 років. Релігійна громадська організація, яка не порушує законів держави, має право існувати. Це свобода віри. Ми заборонили лише зв'язки з Москвою. Це принципова відмінність нинішнього закону від напрацювань два роки тому.
Як ми дізнаємося, що розірвали всі зв'язки?
– Є докази протилежного, релігієзнавча експертиза, проведена нашою державною службою з етнополітики, прямо вказала на ці зв'язки. Більшість єпископів УПЦ ніколи не порве з Москвою. Вони так від неї залежні, отримують кошти, мають паспорти, що це неможливо. Але подвійні агенти можуть бути в будь-якій структурі, навіть в українській церкві. Завербувати можна будь-кого. Не всі є агентами в УПЦ МП. Я переконаний, що є такі агенти в інших церквах та інших конфесіях. Їх там менше, але вони теж є. Їх має викривати СБУ.
Українська православна церква може отримати ще один томос?
– Влада спочатку взагалі не хотіла обмежувати діяльність УПЦ. Їм здавалося, що Онуфрій зможе порвати з Москвою і тоді Зеленський допоможе йому отримати ще один томос, бо в усьому конкурує з Петром Порошенком. Про це у владі говорили відкрито. Але не може бути десяти православних церков. Томос, який ми отримали, не церкві дали, а українському народу, державі й церкві одночасно. Щоб отримати томос, тодішній президент Петро Порошенко звернувся до парламенту, а той написав звернення до Варфоломія. Але наша влада чутлива до настроїв суспільства. І коли 80 відсотків населення вважають, що держава має контролювати Московський патріархат, а 60 відсотків вважають, що російська церква має бути закрита, а в деяких регіонах ця кількість є критично великою, очевидно, влада не могла вже мовчати.
З людьми треба говорити
Деякі священники УПЦ зрозуміли, що томоса їм не дадуть, і почали думати, що отримають якийсь тимчасовий дозвіл від Варфоломія бути окремою церквою. Згодом надіялися, що Константинополь відкриє тут екзархат і візьме до нього всю цю російську церкву. Це теж неможливо, бо екзархат – це по суті посольство. А відповідно до канонічних правил православної церкви, кожна держава має свою церкву. У нас це Православна церква України.
У нас світська держава, ми не судимо, як у деяких країнах, за законами шаріату чи іншими релігійними. Але церква має великий вплив у державі, що позначається на нашій безпеці. Тому я пропонував, щоб томос було занесено в закон. І щоб, як у Польщі, інші православні церкви могли відкриватися лише з благословіння митрополита Київського. Ці норми не ввійшли до закону. Влада була проти. Хоча колись це питання знову виникне і не лише у зв'язку з Москвою, а у зв'язку з Румунією, наприклад, чи з іншими країнами, які відкривають у нас свої парафії.
Московський патріархат на ухвалення закону відреагував стримано. Чи означає це, що в тому є лазівка, якою Українська православна церква може скористатися, щоб уникнути заборони?
– Ні, навпаки. Вони хотіли, щоб закон був радикальніший. Без посилання на європейські норми. Бо вони тоді могли звернутися до Європейського суду і всюди кричати, що в Україні порушують права людини. Тепер на кожну їхню спробу це сказати ми одразу апелюємо до європейських норм, нашої Конституції, пояснюємо, що це супердемократичний закон, і їм немає що казати. Тому провокатори від них хотіли забрати наші посилання і практику європейських норм. Крім того, було рішення Конституційного суду у справі закону про перейменування, який так і не набув чинності, бо його критики звернулися до Конституційного суду, мовляв, він не є конституційним. Цей закон говорив, що російська церква в Україні має називатися російською, а не українською. І от у рішенні Конституційного суду прямо сказано, що, коли є загроза національній безпеці від релігійної організації, її діяльність має бути припинена. А рішення Конституційного суду прирівнюється до Конституції – найвищого закону Української держави.
Боротьба йшла проти того, щоб ми їх називали конкретно російською церквою в Україні. Вказували на інші церкви з центром у Москві. Є і протестантські конфесії, які мають центр у Москві, окремий від російської держави, але вони не виступають проти нас. У Вилковому, в регіонах Одеської області й поблизу румунського кордону живуть старообрядці. Вони свого часу не прийняли змін у російському православ'ї. У них своя конфесія. Колись у Білій Криниці Чернівецької області в них був центр, але вони захотіли незалежності. І митрополит із Білої Криниці переїхав у Румунію. Тож вони підпорядковуються своєму митрополиту в Румунії, будучи російською церквою, ніяк не пов'язаною з РПЦ у Москві. Водночас можна сказати, що РПЦ – це частина російської держави.
"Росія використала підконтрольне їй православ'я як інструмент мілітаризації, перетворивши його на нейротропну зброю", – сказав Блаженніший Святослав Шевчук, і я в цьому з ним повністю погоджуюся. Очевидно, від цієї зброї ми маємо знаходити захист.
Релігійна свобода є складовою демократії
Хоча в законі і сказано, що він може стосуватися й інших церков, але в нас вона така, що загрожує нацбезпеці, лише одна.
Отже, закон 8371 не є забороною церкви, а її захистом від небезпеки використання релігії як зброї. Закон стосується всіх релігійних організацій із керівними центрами у країнах, визнаних Верховною Радою агресором.
Президент виступив за цю незалежність церкви, підтримав законопроєкт, і більшість депутатів із його фракції за це проголосувала. Хоча вони збільшили термін, під час якого держава має право подати до суду після ухвалення закону – до дев'яти місяців. Це некритично для нас, бо в законі є норми щодо тих, де залежність від Москви прямо доведено, то їхня діяльність має бути припинена негайно. І вже вони можуть подавати до суду та оскаржувати.
Попри загальне схвалення лунає і критика, мовляв, закон не забороняє й не зупиняє діяльності, а лише створює механізм, який тепер буде запущений, – і тривалість буде місяці, якщо не роки. Як оцінюєте цей закон?
– Так, держава не забороняє російської церкви. Для священників зробили простіший механізм переходу в ПЦУ. У статуті УПЦ МП сказано, що вона підпорядковується російській церкві. Вони згадують Кирила, моляться йому. Є обґрунтовані факти, що вони є частиною цієї церкви. Триває експертиза від Державної служби з етнополітики. Коли завершиться, держава має право заборонити діяльність цієї організації. Якщо доведуть усе, пишуть припис, просять розірвати зв'язки протягом декількох місяців. Якщо зв'язків не розривають, вони подають до суду, і той ухвалює рішення: є ці зв'язки чи немає. Якщо суд доводить наявність цих зв'язків, то таку організацію ліквідують. Закон набуває чинності за місяць, перевірка займе три місяці, тоді надішлють припис. Якщо на нього не відреагують, за чотири місяці їх можна закривати. Якщо буде на це політична воля.
Створюють ліквідаційну комісію, майно церкви переходить державі, чи розривають угоди про оренду такого майна.
Як це відбуватиметься, наприклад, в окремій громаді в селі? А якщо люди будуть проти, що робити? Можливі протести?
– Протести можливі. Але це процес не одномоментний. Священники матимуть дев'ять місяців, щоб подати до суду. А з людьми треба говорити. Місцева влада й СБУ також мають долучатися й пояснювати. Держава повинна не тільки приймати й забезпечувати виконання законів, а й вести комунікаційну кампанію. Це мала б Держслужба з етнополітики робити. На жаль, там із 40 людей частина – прихильники російської церкви. Ми, законодавці, створюємо закон. Справа ще за виконавчою владою. Зі свого боку стежитимемо за виконанням закону.
Спершу був величезний спротив. Потім президент Зеленський вирішив підтримати цей закон – і ми побачили велику підтримку.
Коли я проводив Закон про мову, теж було багато ультраправих, які казали, що він слабкий. Інші кричали, що закон жахливий, забороняє вдома говорити російською, хоча він не поширювався на сферу приватного спілкування. Інші казали, він не працюватиме, бо довго впроваджуватиметься. Справді, ми його ухвалили 2019-го, а останні норми набували чинності 2024-го. Але закон працює.
Попри війну в українському суспільстві все ще чимало вірян Московського патріархату. Чи є загроза вибуху невдоволення та розколу суспільства?
– Не бачу для цього підстав. Бо, по-перше, не буде такого, що в один день хтось прийде й опечатає всі церкви. По-друге, цих парафіян не так багато. Соціологія каже, що їх 4 відсотки. Локально вони зосереджені в Центральній Україні й мають можливість продовжити сповідувати свою православну релігію в законний спосіб.
Які можуть бути наслідки ухвалення закону для Православної церкви України? Чи відбудеться злиття ПЦУ та УПЦ в єдину церкву?
– Не вірю в злиття, але вірю в збільшення кількості переходів у ПЦУ на рівні парафій. Врешті, Онуфрій – українець, попри те що має російський паспорт, походить із Чернівецької області. Що йому заважає бути в ПЦУ, як і багатьом іншим єпископам УПЦ? Єдине, що він не може там бути першою особою.
Багато людей із російської церкви в Галичині перейшло 1991 року або в УПЦ МП, або в Греко-католицьку церкву. І в Греко-католицькій церкві багато священників, які були в російській церкві, так само, як і в ПЦУ тепер.
Православна церква України визнає всіх, хто хрещений у тих церквах, нікому не треба перехрещуватися. Визнає і сани, які мають ті священники.
Філософ і релігієзнавець Мирослав Маринович сказав серед іншого, що одним із досягнень незалежної України є релігійна свобода. Погоджуєтеся з ним?
– В Україні кожен може сповідувати будь-яку релігію й молитися будь-якому Богу, ніхто цього не забороняє. Є певні обмеження, що стосуються національної та громадської безпеки щодо більше схожих на шоубізнес. Ці обмеження всюди у світі діють. Колись у Японії заборонили групу вірян, які називали себе Аум Сінрікьо (секта стала відомою після здійснення заринової атаки в токійському метро 20 березня 1995 року. Тоді загинули 12 осіб, тисячі постраждали. – Країна). Їх заборонили так само в Німеччині, бо вони становили загрозу національній безпеці. Є жорсткі винятки, коли можна обмежувати діяльність релігійних організацій. І в Європейській конвенції, і в нашій Конституції. Поза цими винятками в нас повна свобода. А релігійна свобода є складовою демократії. Бо демократія – це влада людей і пріоритет права людини, зокрема й на свободу віросповідання.
4 
1
Коментарі