Чи досяг мети візит Володимира Зеленського у США?
Остаточні підсумки про поїздку президента України Володимира Зеленського у Сполучені Штати Америки підвести поки що складно. Хоча багато хто вже встиг заявити про її вдалість чи провальність. Інколи ці оцінки настільки протилежні, що в них складно розібратися. Візит Володимира Зеленського можна умовно поділити на кілька складових: Генасамблея Організації Об'єднаних Націй і ситуація навколо неї; зустріч із американським президентом Джозефом Байденом; перекинутий місток до майбутньої адміністрації, який був зроблений під час зустрічей з обома кандидатами у президенти США; та низка колективних рішень, які в наступні місяці ще приймуть світові лідери щодо України.
Тож відповіді на запитання. Чи варто було їхати? Так. Чи вдалося досягти максимуму? Ні. Чи був візит однозначно провальний чи успішний? Подивимося, коли завершаться всі етапи, пов'язані з ним.
Після початку повномасштабного вторгнення виступ президента України на Генасамблеї ООН сприймається як один з основних пунктів програми. Його зараховують до подій високого рівня та розбирають на цитати. Цього разу Володимир Зеленський виступив на трьох ключових подіях – Саміті майбутнього, засіданні Радбезу ООН з українського питання та на загальних дебатах Генасамблеї. І вже першим позитивним наслідком цієї дипломатичної активності стало повернення фокусу міжнародної уваги до путінських злочинів в Україні, а також нагадування, що досягнення миру має ґрунтуватися на принципах Статуту ООН. Що, до слова, підтримали і Сполучені Штати, й інші країни колективного Заходу.
Водночас український президент відхилив "альтернативні сценарії" на зразок китайсько-бразильських, назвавши їх деструктивними. Мова про домовленості між Китаєм, Бразилією та країнами Глобального Півдня про створення платформи "Друзі миру". Вона нібито має сприяти мирному врегулюванню "української кризи" шляхом зняття з Російської Федерації санкцій та заморожування бойових дій без жодних гарантій безпеки для України. Якби Пекіну вдалося втілити ці плани в життя, існуванню суверенної України настав би кінець.
Але є й позитивна сторона. Зеленському вдалося змусити "китайських миротворців" до реакцій, якщо не на дії, то принаймні на ядерний шантаж Путіна. Коли президент України попередив світ про підготовку РФ атак на атомні електростанції, це змусило Китай, Бразилію, Туреччину й навіть Казахстан, а також інших "друзів миру" випустити спільну заяву із закликом утримуватися від застосування або погроз застосування зброї масового знищення. І хоча в тексті Російська Федерація не згадується жодного разу, це може сприйматися як реакція на заяви Володимира Путіна про перегляд російської ядерної доктрини та можливість застосування ядерної зброї проти неядерних держав – читай, України, – які прозвучали з Москви просто під час роботи Генеральної асамблеї.
Не менш важливими для Києва були двосторонні зустрічі з главами держав, урядів і міжнародних організацій, а також участь президента Зеленського в заходах на полях Генасамблеї. І якщо перед поїздкою у США здавалося, що інтерес до російсько-української війни у світі спадає, ба більше – що спостерігаються очевидна втома й бажання "закінчити все", хай і за рахунок інтересів України, то після відвідин Генасамблеї ООН українському лідеру вдалося повернути найбільший воєнний конфлікт у Європі в центр світової уваги.
Щодо американсько-українських питань, то, аналізуючи візит Зеленського у Сполучені Штати, більшість аналітиків констатує, що президенту України, вочевидь, не вдалося отримати від американського лідера Джо Байдена дозвіл бити вглиб РФ західним озброєнням. Ба більше, The Sunday Times пише, що український президент "побачив тривожні ознаки того, що його вплив на Заході слабшає". Але тут варто задуматися над питанням, а чи справді підтримка України в її воєнному протистоянні з Росією обумовлена впливовістю чи невпливовістю українського президента? Швидше, йдеться про готовність чи острах західних лідерів відстоювати силу міжнародного права в умовах, коли найпотужніша ядерна країна світу всіляко намагається підмінити його правом сили.
Хоч би як там було, Київ отримав від Байдена виділення 8 мільярдів доларів на військову допомогу та запевнення, що США "нададуть Україні підтримку, необхідну для перемоги в цій війні". І попри те, що журналісти зауважують, що визначення терміну "перемога" залишається незрозумілим, підтримка цієї цілі є вкрай важливою для чинного американського президента. Особливо враховуючи, що він почав свій термін при владі з фіаско в Афганістані.
Володимир Зеленський також презентував у США "план перемоги", який розробила українська сторона. З документом ознайомили як чинного президента Джо Байдена, так і кандидатів на цю посаду – демократку Камалу Гарріс і республіканця Дональда Трампа. Як повідомила газета The Wall Street Journal, "адміністрація Байдена стурбована тим, що у плані українського лідера щодо перемоги у війні проти Росії немає всеосяжної стратегії". І додала, що "американські чиновники не вражені українським планом перемоги".
І тут знову ж таки хочеться зрозуміти американські очікування. Що такого мала б вигадати Україна у війні, де є цілком очевидні сили та ресурси сторін, щоб це "вразило" американських неназваних бюрократів? Пообіцяти пуститися в бойовий гопак, який не потребує грошей та додаткової зброї, і "взяти Москву за три дні"? З тих витоків, що вже були озвучені щодо "плану перемоги", українська сторона вказує на необхідність отримання справжніх гарантій безпеки, більших обсягів, а головне – сучасніших зразків західної зброї, дозволу бити вглиб Росії та посилення санкцій проти агресора і його бізнес-партнерів. Те, що на третьому році війни такої інтенсивності Україна досі просить те, що було їй обіцяно ледь не в перші ж місяці, справді вражає. Тільки от адресувати ці враження потрібно не Зеленському, а тим лідерам вільного світу, які весь цей час вибудовували свої політичні кар'єри на гаслах справедливості й солідарності з жертвою агресії в її боротьбі з абсолютним злом.
Не менш показовими виявилися зустрічі з кандидатами на посаду президента США. Вони дають усвідомлення, що чекає світ у найближчому майбутньому. В разі обрання Камали Гарріс американська підтримка України продовжуватиметься. Принаймні на тому ж рівні. Якщо ж президентом Сполучених Штатів стане Дональд Трамп, то не тільки на Україну, а й на всю Європу чекають важкі випробування. Напевно, через усвідомлення того, що Трамп може відмовитися від підтримки України – що він частково підтвердив тим, що перетворив зустріч з українським президентом на передвиборчий скандал та продовжував торочити про свої "добрі відносини" з володарем Кремля, – змушує адміністрацію Байдена шукати запобіжники від "путінського друга".
12 жовтня президент Джо Байден планує провести зустріч на рівні лідерів Контактної групи з питань оборони України на авіабазі "Рамштайн" у Німеччині. Там же відбудеться зустріч американського й українського президентів. Білий дім повідомляє, що Байден планує скоординуватися з міжнародними партнерами для надання додаткової допомоги Києву, "необхідної для перемоги". Крім того, у світових та українських ЗМІ жваво обговорюють можливість надання Україні гарантій на зразок п'ятої статті НАТО. Проти цього вже встигла виступити Туреччина. Враховуючи рівень спікерів, які натякають на можливе запрошення України до членства в Альянсі, статися може будь-що. Одне очевидно, хоч би які були результати поїздки Зеленського у США, будь-яке рішення щодо них буде прийняте вже після американських виборів, коли стане зрозуміло, хто переможець. Доти нам доведеться запастися терпінням і задовольнитися витоками у пресі, провокативними інформаційними вкидами та відкладеними діями.
3 
1
Коментарі