Українці заплющують очі на недоліки президентів і потім не помічають їхніх здобутків, – каже економіст Андріан Прокіп
Скільки ще українці залишатимуться найбіднішими в Європі? Показник внутрішнього валового продукту на душу населення за 2016-й становив 2,1 тисячі доларів. У Польщі – 12,3 тисячі, у Білорусі – 4,9 тисячі доларів. Найближчими роками суттєвого зростання не прогнозують.
– Якщо держава сприятиме бізнесу, то все можна змінити. Зараз не маємо достатньо грошей, щоб вкладати у прибуткове виробництво. Щоб отримати кошти, треба лібералізувати ведення господарства. Гроші не виникають на рівному місці. Доки не зможемо наростити реальний капітал і зробити продукцію конкурентоспроможною, ситуація не покращиться.
2017 року темпи економічного зростання будуть нижчі, ніж попереднього. Нам ще довго йти до рівня середини 2000-х, коли українці почувалися впевненими у завтрашньому дні. Тоді світова кон'юнктура була сприятливою для нашої сировиннозалежної економіки. Зараз обставини інші. Ми втратили чимало виробництв. Але чуємо популістичні гасла і маємо безпідставне підняття мінімальної зарплатні. Нема підстав для оптимізму на наступні два роки. Тобто до виборів 2019-го.
Із чим насамперед пов'язане наше економічне аутсайдерство? Це ментальна проблема?
– Причини бідності перейшли нам у спадок від Радянського Союзу. Це сподівання громадян, що влада вирішить їхні проблеми. Спочатку підносимо когось, а за півроку починаємо ненавидіти, не давши часу на реалізацію програми. Закриваємо очі на недоліки й не помічаємо здобутків. Так, наприклад, було з Віктором Ющенком, так, певною мірою, відбувається і зараз.
З другого боку, політична еліта не вчиться на помилках. Продовжує діяти правило "для друзів – усе, для решти – закон".
Чи спроможні наздогнати розвинені країни?
– Є прогнози і сценарії, за якими за п'ять років можемо відновити втрачені позиції. Для цього треба змінити економічну політику, систему оподаткування, зменшити тиск на бізнес. Система має діяти прозоро й стати прогнозованою.
Які процеси дають надію, що невдовзі вийдемо із "замкнутого кола"?
– Впроваджуються реформи. Хоча вони половинчасті.
Президент півтора місяця тому пообіцяв внести в парламент законопроект про податок на виведений капітал (він має замінити податок на прибуток. Бізнесу можна буде не платити 18 відсотків державі, а вкладати ці гроші в розвиток компанії. Податком будуть обкладатися лише виведені дивіденди. Орієнтовною датою впровадження закону президент назвав 1 січня 2019 року. – Країна). Однак далі обіцянок діло поки що не йде.
Як оцінюєте наші людські можливості? Наскільки використовуємо їх?
– Українці потрохи тікають в інші країни. У нас низька продуктивність праці, застарілі виробничі фонди. Продукція неконкурентоспроможна. А нема попиту на товар – нема й на працю.
У чому полягає наш територіальний потенціал?
– У багатьох галузях є потенціал для зростання. Питання в тому, куди йдемо? Де бачимо себе через 10–20 років? На яких ринках здатні стати важливими гравцями? Аби щось розвивати, треба знати, чого хочемо.
Кожен рік зволікання грає проти нас. Інші країни стрімко розвиваються, наші проблеми, відповідно, поглиблюються. Шансів наздогнати і перегнати стає все менше. Варто визначити пріоритетні напрямки. Хочемо продавати зерно? Чи все ж робити технологічну продукцію з високою доданою вартістю?
Вирішили йти в Євросоюз. Але що можемо запропонувати? За кілька днів 2018 року вичерпали експортні квоти в ЄС за кількома групами товарів (100% меду за перші п'ять днів січня. – Країна). Ухвалюємо лише секторальні зміни. Бракує комплексного бачення. Стратегії розвитку країни не маємо.
Гордилися "Південмашем", робили ракети. Але з'явився Ілон Маск (канадсько-американський інженер, підприємець, мільярдер. Займається інформаційними технологіями, ракето- і автомобілебудуванням. – Країна) і впевненою захоплює ринок. Треба думати не просто про розвиток високих технологій, а про певні сегменти.
Які чинники можуть призвести до підвищення тарифів на енергопостачання цього року?
– В Україні високий обсяг імпорту енергоносіїв. Усі розрахунки проводяться у валюті. За два місяці гривня послабилася від 26,6 до 28,6 за долар. Отже, за кожну тонну вугілля, кожен кубометр газу доведеться платити більше. Ще й на ринках, де купуємо ресурси, вони дорожчатимуть. Нафта після кризи 2015-го знову зростає в ціні. За грудень-січень вартість нафтопродуктів збільшилася на 7 відсотків. Тобто маємо зростання ціни, девальвацію гривні – і це тільки на вході в Україну. А ціна електроенергії і транспортних палив закладена у всьому – від приготування хліба до роботи громадського транспорту. Це вдарить по людях.
Є й суб'єктивні чинники. Наприклад, спекуляції з ціною електроенергії. Як формула "Ротердам+" (ціна на вугілля, яку закладають ТЕС у вартість електроенергії, встановлюється на біржі в Роттердамі. – Країна). Неважливо, де підприємство бере вугілля. До нього все одно застосовують цю формулу і підвищують вартість електроенергії для населення.
Тенденції змін ціни на газ тягнуться за вартістю нафти. Можливо, що протягом року він подорожчає відсотків на 10. Міжнародний валютний фонд вимагає, щоб вартість газу привели до імпортного паритету. Уряд не згоден. Але Україна не в тому стані, щоб відмовляти.
Збільшиться кількість людей, які користуються субсидіями. А підвищення соціальних виплат за недостатнього зростання економіки погіршить добробут кожного.
Оплата праці формується з доданої вартості, яка створюється в країні. Не може економіка зростати на 2 відсотки, а зарплати – на 30.
Субсидії призвели до того, що багатьом не вигідно працювати за зарплату. Наприклад, на Вінниччині відмовляються влаштовуватись на японське підприємство Fujikura за 7 тисяч гривень, щоб не втрачати пільг. Як вийти із ситуації?
– На сайті роботодавців почитав відгуки працівників. Справа насамперед не в зарплаті, а в умовах праці.
Інше питання – як перевіряємо доходи громадян. Люди трудяться неофіційно й не хочуть іти на легальну роботу, щоб не втратити пільг. Це проблема ефективності системи субсидіювання. Наскільки комунальні платежі відповідають доходам людей?
В Європі субсидії отримують 8–12 відсотків громадян. В Україні – понад половина. Якщо тарифи знову зростуть, то частка населення із субсидіями може дійти до 90 процентів.
За яких умов Україна може стати енергетично незалежною?
– Тут багато важить газова незалежність. Уряд Арсенія Яценюка підвищив ренту на його видобуток – обсяги видобутку скоротилися. А ціна газу впала. Тобто доходи видобувачів знизилися. Чимало підприємців припинили діяльність. Три роки не було промислового буріння. Наприкінці 2017-го ренту нарешті знизили.
Через конфлікт на Донбасі є проблеми з вугіллям. Треба наростити видобуток газу й частково заміщувати ним антрацит.
Крім того, енергетичні потужності зношені. Із 2023-го треба буде виводити з експлуатації велику кількість блоків атомних електростанцій.
Прогнозують, що Газпром відкладе будівництво "Північного потоку-2" через заперечення з боку Данії. Вона готує поправки, що закривають для проекту її територіальні води. Ви застерігаєте, що радіти рано. Чому?
– Газпром заявив, що заперечення Данії не скасують проект, а, можливо, відтермінують його із частковою зміною маршруту пролягання.
Річ в інтересах. Ми намагаємося бути незалежними від російського газу. А Москва прагне обійтися без газотранспортної системи України.
Європейські інвестори "Північного потоку", який ввели в експлуатацію 2011-го, задоволені прибутками. Це 7–9 відсотків повернення інвестицій. Сьогодні цей газопровід використовується на повну потужність. Якщо після запуску "Північного потоку-2" через Німеччину йтиме більше російського газу для Європи, це означатиме зростання доходів для цієї країни за рахунок транзиту. Зросте її важливість на континенті.
Американці прямо сказали в санкційному законі, що "Північний потік-2" суперечить їхнім інтересам. Однак Австрія та Німеччина гостро відповіли.
Аналітичні агентства прогнозують, що Європа збільшить споживання газу. Внутрішні ресурси в ЄС скорочуються. Потрібне екологічно чисте джерело. Німеччина за минулий рік показала приріст споживання 8 процентів. Інший газопровід "Турецький потік" (цей газопровід планують прокласти по дну Чорного моря з Анапського району Росії до Туреччини. 10 жовтня позаторік Москва й Анкара уклали міжурядову угоду про будівництво. – Країна) доставить газ до Греції. Від Італії були запити на його продовження. Тобто обхідні газопроводи охоплять усю Європу. Тоді розмова з Україною буде такою: ми згодні використовувати вашу ГТС, якщо ціна транзиту буде меншою, ніж у "Північних" чи "Турецького потоку".
Ухвалені в листопаді 2017-го санкції США не заморожують "Північний потік-2"? Адже американці передбачають покарання європейських компаній за співпрацю з Газпромом у цьому проекті.
– Є значне поле обходу. Наприклад, німецька компанія Wintershall проаналізувала свою діяльність і вирішила, що її співпраці з Газпромом у проекті "Північного потоку" санкції не стосуються.
Наскільки санкції послаблюють РФ?
– Російська економіка демонструє певну стійкість: хоча золотовалютні резерви обвалилися 2014 року, але згодом їх обсяги почали стабілізуватися. Але це переважно було спричинене зниженням цін на нафту і газ, а не санкціями.
США і європейські країни не зацікавлені в розвалі РФ. Це принесе купу проблем – від контролю ядерної зброї до мігрантів. Санкції застосовуватимуть обережно, щоб не розвалити РФ.
За яких умов зможемо повернути Крим і Донбас?
– Для Криму поки що не бачу цих перспектив. Із Донбасом усе може статися неочікувано: наприклад, якщо Росія в один момент вирішить не підтримувати конфлікт і піде з регіону.
Чи варто торгувати з окупованими територіями? Платити тамтешнім жителям пенсії?
– Якщо перестанемо виплачувати, припинимо всі зв'язки, то отримаємо по шапці від Євросоюзу і США. Казатимуть, що ми провокуємо гуманітарну кризу, відштовхуємо громадян, які, можливо, хотіли б бути у складі України.
Люди мають бути на першому місці.
Яким бачите Донбас після повернення?
– Якщо буде програма відбудови регіону й фінансова допомога від західних країн, то з'являться охочі повернутися туди. Адже тут більшість переселенців не мають житла, далеко не у всіх гаразд із роботою. Але має бути консенсус у самому Донбасі: з ким хочуть бути його жителі – з Україною, Росією чи невизнаною територією?
А Крим?
– Неофіційно спілкувався з чинними та колишніми західними посадовцями щодо перспектив повернення півострова. Відповіді були такого штибу: через 50 років. Це, звісно, умовний термін, але мова про те, що це не короткотермінова перспектива.
3 
35413
Коментарі