Майкл Щур – це моя терапія. Допомагає віднайти себе.
Межі між Романом Вінтонівим і Майклом Щуром ніколи не було. Мені важко вдавати з себе когось іншого. Тому штучний був тільки акцент. Тепер Майкл Щур краще вивчив українську мову і став говорити нормально.
Завжди хочеться кудись далі й більше. Можу займатися продуктивно тільки тим, що мене пре.
Найбільше задоволення в житті людини – від досягнень. Це можна порівняти тільки із сексом. Дитина й "Телебачення Торонто" – найбільші досягнення, до яких я долучився. Наступне сподіваюся здобути у спортзалі.
Єдина моя мотивація – задоволення. Коли вже навчився чогось і воно стає рутиною, мені перестає бути цікаво. Шукаю нове.
Захоплюють люди, які йдуть до мети, незважаючи на опір. Проломлювати стіну – це крутяк. Я цьому вчуся. Боюся присвятити своє життя якійсь неможливій штуці – і так нічого й не зробити.
Колись давно читав книжку про військового. Він прибуває в Африку на якусь заставу організовувати оборону. Запальний, умотивований, хоче воювати. Тримає заставу в повній боєготовності. Тримає, тримає, тримає, аж доки його не відправляють на пенсію. Він іде – й починається війна. Не хотів би, щоб я присвятив своє життя чомусь і не випробував його в ділі.
Я чутливий до критики. Але навчився її приймати та враховувати. Негативно реагую, коли вона агресивна. Якщо є віра, що ти робиш правильно, – можна продовжувати.
Дружина народила на день раніше, ніж планувалося. Я був у потязі. Телефон розряджався, я його вимкнув. Включив по приїзді – там 300 пропущених і 800 СМС. Передзвонюю до тестя – він каже, що Аня в пологовому. Мчу туди. Ніч темна. Бігаю по приміщеннях – одне, друге. Мені кричать: "Куди без халата?" Я чіпляю халат і бахіли. Забігаю на четвертий поверх, наказують помити руки. Мию. Прибігаю – якраз перерізають пуповину. Єдине питання до себе: "Де твої емоції?" Побув з Анею і донькою, поїхав додому спати. Наступного дня вперше взяв дитину на руки. Притуляю до грудей, а в голові те саме: "Де твої емоції, де твоє щастя?" І тут оце маленьке своєю ручкою стискає шнурок від капюшона моєї кофти. Мене розірвало на тисячі феєрверків. Ледь не плакав. Зрозумів, наскільки вона беззахисна, тендітна. Відтоді це відчуття не відпускає.
Після народження доньки розчулюють фільми з дітьми.
Коли Катерина підросте, хочу записати її у "Пласт". Щоб спробувала.
Припускаю, люди без почуття гумору існують. Вони нормально живуть. Впевнений, у мене немає чогось, що є у них. І їм так само може бути дивно, як я обходжуся без цього.
Я не вмію сваритися. Для мене це критично. Ніяк не захищаюся. Завжди намагаюся вийти на якусь логіку.
Після університету відкосив від армії. Коли стукнуло 25, приїхав у військкомат, заплатив штраф за те, що не з'являвся, й отримав документ – я вільний. Прекрасно! Вважав, що армія – це втрачений час. Коли мобілізували 2015-го, пішов служити. Не шкодую.
Мені буде нудно, якщо жінка у всьому зі мною погоджуватиметься. "Який колір любиш? – Коричневий із вкрапленнями фіолетового. – І я!" О'кей, ви все любите однакове. А що буде за три місяці? Хочеться відкриттів. Мені не підходить постійна ідилія. Хоча і в екшені жити не хочу.
Я не талановитий, я – людина зі здібностями. В дитинстві багато в чому себе пробував. Шість років ходив на плавання, три – в музичну школу, один – в художню. Все кидав. Не знайшов у собі чогось, що можна назвати талантом.
Цілеспрямованість за достатньої кількості повторень і зусиль компенсує талант.
Талант може заважати. Ти на старті розслабляєшся. Інші пашуть, бо бачать когось попереду, мають мотивацію. А талант дивиться тільки на тих, хто за ним.
Якщо довго товкти головою, стіна проломиться? Це не завжди спрацьовує. Муха, яка б'ється в одну точку, приречена. Більше шансів у тієї, яка пробує різні кутки, вікна, двері.
Те, що сьогодні вважають харизмою, завтра може оцінюватися як несмак, післязавтра – як хамство, післяпіслязавтра – як слабкість, а післяпісляпіслязавтра – як прояв агресії.
Кохання – це емоційний зв'язок, над яким працюють обоє. Його потрібно підживлювати. У мене немає таких успішних кейсів.
Байдужіння – нормальний пристосунок організму до будь-якого подразника. Якщо вас постійно битимуть у тім'ячко ручкою, ви з часом перестанете це помічати.
Шкодую грошей на одяг. У мене є куртка, якій років дев'ять. Латана-перелатана, рукава подерті. Я в ній виглядаю, як бомж. Але мені подобається. Я стільки всього з нею пережив.
Багато провтикую. Навчився компенсувати свої проблеми з пам'яттю – веду календар, маю менеджерку.
Facebook нагадує про дні народження, щоб можна було імітувати зацікавленість. Якщо хтось не привітає, для мене це нічого не значить. Тому що і я такий.
Минуле потрібно аналізувати, а не шкодувати про нього. Помилки на кожному кроці. Це нормально. Помиляюся – отже, роблю те, чого не робив раніше.
"Давай подумаємо ще" – найкраща порада, яку отримував. Не треба зупинятися на досягнутому. Є п'ять варіантів? Можна придумати шостий.
Алкоголь – це спосіб швидше знайти спільну мову.
Живіть комфортним життям. Я так стараюся. Не можна вкладати у свою дитину все тільки тому, що пізніше вона вам це поверне. Це триндєц! Через 20 років матимете розчарування, депресію й невдячну дитину. Їй краще, якщо батьки будуть щасливими.
Сподіваюся, що все не марно. Ми – чийсь величезний експеримент, який кудись веде. Не хотілося б витрачати 60–80 років на цій планеті, розуміючи, що це – випадковість. Потрібна глобальна мета. Тупо, якщо її немає.
Якби зустрів Бога, запитав би в нього: "Як сам?" Ми нормально затусили б, випили по келиху хересу. А потім я попросив би його пояснити, хто правий – мусульмани, юдеї, синтоїсти, християни чи буддисти?
Не хотів би жити в іншій країні. Боюся пропустити прикольні зміни в Україні. Був на "батьківщині" Майкла Щура, в Торонто. Там все о'кей. Це нудно.
8 
35413
Коментарі