Ексклюзиви
Середа, 13 квітня 2016 12:35

"Мiж п'ятьма гривнями та п'ятьма мiльярдами - невелика рiзниця, якщо у вас немає навiть п'яти гривень", - Євген РАДЗiЄВСЬКИЙ, 58 років, художник

Усвідомлену творчість Бог дав лише людині. Можна до хобота слону прив'язати олівець, але це буде щось інше. Той, хто займається творчістю, – художник. Це може бути першокласний столяр чи коваль. Та й кожна жінка: бо знає, яке намисто вдягнути, як підмалювати очі.

Батько 1941-го добровольцем пішов на фронт. І став антирадянщиком. Надивився такого, що зненавидів владу.

Малювати можна всім. Ежен Делакруа казав: "Дайте мені багнюку, і я намалюю вам сонце". Коли виходжу писати етюди, змішую фарби. Якщо не вистачає темного кольору, то можу взяти й грязюки. Раз – і є потрібний відтінок.

Моя тітка Наташа працювала в пекарні. Щодня приносила свіжий хліб. Такого більше не куштував.

Бився з першого класу. Тоді хлопці після уроків напали на мене. Питаю: "За що?" – "Вчителька попросила". Все через те, що батько був проти Радянського Союзу. Я мусив навчитися давати здачі. І зараз можу.

Мама якось забрала до стоматолога з уроку малювання. Це було в четвертому чи п'ятому класі. Я образився: "Могла б забрали з іншого уроку". Малим не відпускав гостей додому, поки щось не намалюють.

Лише людина вбиває іншу без бажання з'їсти. Тварин хоча б можна зрозуміти.

  Євген РАДЗІЄВСЬКИЙ. Народився 11 січня 1958 року в Дніпропетровську. Батько працював вчителем. Викладав астрономію, біологію та англійську мову. Мати – бухгалтер. Рід Радзієвських походить від радника польського короля.  Дід по батьковій лінії очолював кафедру в Київському медінституті. Із 16 років професійно займався боксом. В армії служив у Пружанах Брестської області Білорусі. Закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-­будівельного інституту, потім – Академію мистецтв. З тих пір живе в столиці. ”У дипломі написали: художник-живописець. Пішов у центр зайнятості і запитав, чи є  робота. Подивилися й кажуть:  у Києві немає. В Україні – також”. До 2012-го жив у власній майстерні на Андріївському узвозі. Потім оселився у благодійному фонді ”Соціальне Партнерство”. ”Навчити малювати можна кожного. 10 років тому мав учня Олега. Йому було вже за 30. Ми часто виїжджали в Бучу, де він жив. Малювали озеро, ліс. Потім картини Олега виставляли на всеукраїнських виставках”. Роботи Євгена Радзієвського є у приватних колекціях у 20 країнах. Останні два роки навчає малювати безпритульних у столичному центрі ”Соціальне партнерство”. Розлучений, має сина 27-річного Павла
Євген РАДЗІЄВСЬКИЙ. Народився 11 січня 1958 року в Дніпропетровську. Батько працював вчителем. Викладав астрономію, біологію та англійську мову. Мати – бухгалтер. Рід Радзієвських походить від радника польського короля. Дід по батьковій лінії очолював кафедру в Київському медінституті. Із 16 років професійно займався боксом. В армії служив у Пружанах Брестської області Білорусі. Закінчив архітектурний факультет Київського інженерно-­будівельного інституту, потім – Академію мистецтв. З тих пір живе в столиці. ”У дипломі написали: художник-живописець. Пішов у центр зайнятості і запитав, чи є  робота. Подивилися й кажуть: у Києві немає. В Україні – також”. До 2012-го жив у власній майстерні на Андріївському узвозі. Потім оселився у благодійному фонді ”Соціальне Партнерство”. ”Навчити малювати можна кожного. 10 років тому мав учня Олега. Йому було вже за 30. Ми часто виїжджали в Бучу, де він жив. Малювали озеро, ліс. Потім картини Олега виставляли на всеукраїнських виставках”. Роботи Євгена Радзієвського є у приватних колекціях у 20 країнах. Останні два роки навчає малювати безпритульних у столичному центрі ”Соціальне партнерство”. Розлучений, має сина 27-річного Павла

Найважче малювати портрет. Крім зовнішньої подоби, маєш відчути душу людини і вкласти її в образ. Паралельно, як єдине ціле. За портретом можна дізнатися і про професію: шахтар, юрист чи бібліотекар. Це видно по очах.

Щоб намалювати людину, достатньо трикутника – очі й кінчик носа.

Два роки навчався в студії художника Віктора Зарецького. Його першу дружину Аллу Горську вбили 1970-го, а Віктора Івановича звільнили з інституту, де викладав. Тоді відкрив приватну студію. Одночасно там навчалися 60 чоловік. Усі закінчили художню академію.

Сім років викладав на Андріївському узвозі. Жив у майстерні. 2012-го донецькі перекупили пів-Андріївського. Заходять двоє у галстуках: "Що не вивезете за 2 години, піде на звалище". Під будинком уже КамАЗи стоять. А в мене – картини більш ніж 20 авторів з усієї України. Встиг винести. Лише два невеликі етюди так і не знайшлися.

Ніколи не страждав від голоду. Завжди можу поміняти полотно на гроші. Коли забрали майстерню, жив у одного чоловіка. Платив творами. Минає місяць – віддаю картину.

Зараз малюю безхатьків. Ніхто більше в Києві цього не робить. У центрі щодня бачу цих хлопців. З'їжджаються з усієї столиці. Пишу з натури – у їхньому середовищі, одязі. Завершив 19-ту картину на цю тему.

Між п'ятьма гривнями і п'ятьма мільярдами гривень – невелика різниця, якщо у вас немає навіть п'яти гривень.

Після школи запропонували зайнятися боксом. Найкраще цього навчали в Донецьку. Там поки не наб'єш морду, нічого не буде. Вони приїздять сюди і продовжують жити за тими ж правилами.

1988-го ми почали малювати портрети на Хрещатику. ­Художник Вітя Рибальський приходить і каже: "У суботу будуть рекетири. Може, допоможи нам". Прийшли двоє хлопців у кедах. Мені було смішно, але не сміявся. Сіли на бордюрі, я їм кажу: "Жоден художник вам ні копійки не дасть". Більше не приходили.

Моя дружина – дуже розумна. Її рішення покинути мене було правильне. Я мав багато друзів, любив випити. Довго не терпіла й пішла. Нашому синові було 4 роки. 11 січня бачився з нею. Має власне життя.

Батько помер через рік після народження мого сина. Дуже радів, бо це його єдиний онук. Я тримався до останнього. Є звичай, що грудку землі в могилу першими мають кинути родичі. Тоді ніби кран відімкнули. Сльози лилися рікою.

Перші гроші заробив у боксі. Нас привели й сказали: тренуєшся тут, а зарплату отримуєш – там. У трудовій записали "бетонник". Працював на фабриці у Донецьку. Фактично ж боксував: двічі на день – тренування, щочетверга – басейн.

Бог подарував мамі смерть уві сні. Останні роки дуже хворіла. Працювала бухгалтером, часто брала роботу додому. Через рак хребта лежала. Була в Дніпропетровську, я тоді вже переїхав до Києва. Маму часто провідував. Про її смерть сказала двоюрідна сестра. Я взяв квиток і приїхав. Поговорив із жінкою, яка була з нею в ту ніч. "Галина Терентіївна повернулася набік і заснула", – сказала вона.

Ніколи не любив стріляти з рогатки. Але якось товариш приніс, і я попросив спробувати. В горобців не влучив, але досі шкодую про цей вчинок.

Цікаво малювати діток. У них очі чисті.

Українські та французькі художники можуть порозумітися. Київ і Париж – на одній паралелі. Особливо вплинули на нас імпресіоністи: Клод Моне, Едгар Дега. Це видно в картинах Віктора Шаталіна, Михайла Гуйди. Перші 17 років в Україні прожив Ілля Рєпін. Потім поїхав у Петербург, але залишався українським художником. На його пейзажах – білі хатки й багато сонця.

Найбільше задоволення – писати пейзаж із натури. Маю картину, яку почав сім років тому. У центрі – каштан. Тому чекаю травня, коли цвістимуть каштани. Олександр Іванов 20 років малював "Явлення Христа народу", але за цей час створив багато полотен.

Не думаю про завтрашній день. У кожного дня є свої турботи.

Любов – це абсолютна єдність духу. Якщо її немає, це будь-що, але не любов. Вірю, що настане час і Бог дасть мені любов до жінки. Але її треба буде взяти.

До Бога звертаємося на "Ти", до людей – на "Ви". Це недоліки нашої мови. У нас завжди були пани й холопи. В англійській такої проблеми немає.

Свобода не залежить від місця перебування. Вільним можна бути і за ґратами. Але це треба відчути.

Зараз ви читаєте новину «"Мiж п'ятьма гривнями та п'ятьма мiльярдами - невелика рiзниця, якщо у вас немає навiть п'яти гривень", - Євген РАДЗiЄВСЬКИЙ, 58 років, художник». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 346
Голосування Який результат покаже збірна України з футболу на Євро-2020/21?
  • 1) не вийде з групи
  • 2) дійде до 1/8 фіналу
  • 3) дійде до 1/4 фіналу
  • 4) дійде до 1/2 фіналу
  • 5) дійде до фіналу
  • 6) виграє турнір
Переглянути