Понад тридцять тисяч нелегальних звалищ по всій країні збагачують одних і перетворюють на пекло життя інших
Війна війною, але звичних проблем ніхто за нас не вирішить. Одна з таких проблем – сміття. Тобто його переробка чи утилізація. Ми декларуємо, що йдемо в Європу, тож маємо не просто дати раду сміттю, а зробити це по-європейському.
У липні 2023 року набув чинності закон "Про управління відходами", спрямований на скорочення утилізації та збільшення переробки сміття. Це означає, що слід щось робити з 6 тис. офіційних полігонів твердих побутових відходів, лише частину з яких реально можна назвати полігонами, та з понад 30 тис. нелегальних звалищ, за які ніхто не відповідає.
Нещодавно державна аудиторська служба оприлюднила шокувальні дані про одну з таких "сміттєвих" адрес, що красномовно ілюструє масштаб проблеми.
Їдемо в Бородянку на Київщині.
Бородянка: 20 стадіонів "Вемблі" – під сміття
За 50 км від столиці є звалище, звідки журналісти періодично ведуть репортажі у стилі хорор. Полігон під селом Нове Залісся займає понад 13 га. Це як 20 стадіонів "Вемблі". Сюди звозять сміття майже з усього Бучанського району. Аудитори спільно з екологічною комісією виявили, що територію використовували під звалище незаконно. Комунальна організація "Благоустрій-Бородянка" оплачує послуги транспортування твердих побутових відходів на власний полігон трьом підрядним компаніям, не маючи офіційних тарифів на вивезення і приймання сміття. За три роки такої синергії Бородянській ОТГ завдано збитків на 630 млн грн: майже на 40 млн грн забруднено ділянку полігона й на 590 млн грн – комунальні землі. Скільки ж заробили фірми, що працювали без дозвільних документів і "займалися протизаконною утилізацією"? Майже 5 млн грн "неправомірного доходу", порахувала Держаудитслужба.
Якщо помножити ці мільйони на 6 тис. офіційних полігонів і звалищ по країні, отримаємо 30 млрд грн, які наварюють на смітті. Хто їх отримує, як зламати цю систему й збудувати нову?
Шукаємо відповіді.
Сміття – на полігон, гроші – в сім'ю: як працює родинний бізнес
Компанії, що мають стосунок до вивезення сміття на полігон, – ТОВ "Утіл-Сервіс" і ТОВ "Утілсервіс" – зареєстровані за однією юридичною адресою. Ім'я, яке найчастіше спливає у зв'язку з ними, – Олександр Бадрудінов. За даними YouControl, директором в обох компаніях є Михайло Березюк, серед засновників фігурують Раїса Бадрудінова, Олександр Бадрудінов, Станіслав і Вікторія Здебські. Тож висновок: сміття – сімейна справа.
Олександр Бадрудінов є керівником восьми компаній, підписантом – шести компаній, засновником – дев'яти компаній, за даними аналітичних систем YouControl та Opendatabot. Компанії пов'язані здебільшого з будівництвом та авіаційною сферою, але сміття протягом 30 років посідає не останнє місце в родинному бізнесі. Водночас історія ця давня. Землевідведення для забудовника полігона в мальовничому місці поблизу сіл Савенка, Шибино, Небрат, Залісся Здвижівська сільська рада надала в оренду товариству "Утіл-сервіс" на початку 2000-х за умови, що товариство побудує нове звалище. "Ми маємо зробити полігон, що працюватиме за абсолютно новими технологіями", – заявив тоді одній газеті Олександр Бадрудінов. У планах було добудувати ще й сміттєспалювальний завод, оскільки утилізувати можна максимум 90% сміття, як прокоментував Бадрудінов. У підсумку поки що не видно ні абсолютно нових технологій, ні заводу.
Змінювалися голови сільських рад, перепризначали керівників комунальної організації "Благоустрій-Бородянка", а бородянське звалище продовжувало приймати відходи з усього району. Періодично на звалищі спалахували пожежі, знімати їх мчали групи зі столичних телеканалів, вогонь гасили, й усе поверталося на круги своя.
2017 року прокуратура Київщини в позові до УЖКГ "Ірпінь" та ТОВ "Утілсервіс" вимагала визнати нечинним укладений між ними договір на майже 1,5 млн грн на утилізацію сміття, оскільки фірма "не мала матеріально-технічної бази (полігона) для надання послуг із видалення сміття". Суди встановили, що документів на "самовільно зайняту ділянку землі" компанія Бадрудінова не має, чим порушує інтереси громади. "Утілсервіс" подавав касаційну скаргу, але Верховний суд 2019-го її не задовольнив.
2018 року на робочій нараді Бородянської райдержадміністрації вирішили "обмежити приймання сміття з інших регіонів та не укладати нових угод", бо полігон був заповнений на 90%. Але в березні 2023-го Бучанська міськрада знову уклала договір з "Утілсервісом" на розміщення протягом року 15 тис. куб. м твердих побутових відходів на цьому ж полігоні. Тож сміття продовжує їхати до Бородянки.
Полігон зблизька: приватно-комунальне, бродячі собаки і трохи циган
Зупинка маршрутки з Києва – навпроти полігона. Головні ворота – відчинені, за ними – утрамбована вантажівками та легковиками з відходами дорога прямує вглиб звалища.
Звалище – це не парк, треба знати, якими стежками йти. До того ж уже здалеку можете побачити на горизонті на висипах сміття не тільки, як працює щось на зразок бульдозера чи самоскида, а й собачі силуети. Тож замисліться, скільки їх там і як вони себе поведуть у разі вашої появи, й чи варто прогулюватися тими просторами. Але якщо ви журналіст, який пише про звалище, – хіба хочеш? Мусиш.
Територія від воріт і до однієї з перших гір сміття – це приватна власність бородянської фірми. А далі – комунальна земля Новозаліської громади. Тож комунальники "Благоустрій-Бородянки" в'їжджають на звалище через приватну територію. Охорона полігона має право зупинити підозрілий транспортний засіб або особу. Тому краще не видаватися охоронцям підозрілим.
Для рекультивації за затвердженою технологією потрібно роздільне складування верхнього шару сміття та решти прошарків, тож на полігоні має бути сортувальна лінія. Але її немає. У Новому Заліссі сортують сміття цигани – вигляд це має доволі колоритний. Немає на полігоні і спеціальних труб для відведення небезпечного газу – метану, що утворюється в нижніх шарах звалища.
Ось такі картинки з натури. Інше передати важче. У різну погоду тут будуть різні й відчуття – від неприємних запахів у прохолоду до нестерпного смороду під час спеки.
Кому – вершки, а кому – корінці
Як влаштовано сміттєвий бізнес? Отримати інформацію, так би мовити, з першоджерела, не вийшло. Коли в Бородянці, в офісі комунальників, просто у дверях упіймав директора товариства "Благоустрій-Бородянка" Дмитра Скрипника, почув: "Я на посаді лише чотири місяці, проводжу ревізію. Тож ситуації до кінця ще не дослідив і до завершення інвентаризації коментарів не даватиму".
Тому звернімося до того, як бачать цю ситуацію експерти. За словами гравців ринку й екологів, сміттєпереробка як бізнес майже повністю перебуває у приватних руках. Мало комунальних підприємств бере на себе вивезення сміття, бо не має на балансі якісної та потужної техніки. Тому через тендери купує послуги з вивезення твердих побутових відходів у приватників, які потрібну техніку мають. Але "чомусь" так складається, що "чужинці" тендерів на благоустрій не виграють. Вочевидь, за таким принципом бородянські комунальники й замовляють послуги у фірм Бадрудінова. І так майже 30 років.
Найцікавіше, звісно, як розподіляють доходи.
– Зазвичай ТОВки отримують левову частку грошей, а на комунальників направляють якісь копійки. Тарифи на вивезення сміття – їх встановлюють органи місцевого самоврядування – в комунальних підприємств зазвичай мізерні. Може бути й до 50 гривень за тонну. Решта суми – витрати на збирання сміття, транспортування та, скажімо, за встановлення кубів/контейнерів – іде приватним компаніям. Залежить від ціни на послуги, яку виставлять ТОВки: можна 200, можна 500 гривень на тонну, а можна й 1000 гривень, – пояснює Гліб Рижов, засновник компанії Eco-Energoprom.
Тим часом в Україні налічується 6 тис. "бородянок", а це, за найгрубішими підрахунками, понад 10 млн/т сміття.
– Створення якісного полігона потребує серйозних коштів, – каже Віктор Ржоткевич, голова правління Асоціації підприємств щодо поводження з відходами "Чиста країна", колишній акціонер і засновник компанії "Грінко". – Кошти можна було б отримати за рахунок підвищення тарифів, але відповідальна за звалища місцева влада, як правило, не готова підіймати ці тарифи – ціна в нас у десятки разів нижче, ніж у Європі, – тому продовжує експлуатувати вже виснажені землі.
– Якщо є полігони, що приймають за невелику плату утиль, хто ж обладнуватиме належні полігони, де доведеться суттєво підвищувати тариф, – говорить Олег Попенко, голова Спілки споживачів комунальних послуг. – За деякими підрахунками, збільшувати тариф потрібно в 50 разів, а може, й у 100. Хто на таке наважиться?
Де вихід?
Переробка краще за спалювання, але…
Цивілізовані країни давно налагодили продуману багаторівневу систему переробки відходів. В Україні такої немає, тож основним способом утилізації відходів залишаються сміттєві полігони та нелегальні звалища. Якщо, приміром, у Швеції в землю йде до 1% відходів, то в Україні – не менш як 95%. До війни в нас працювало п'ять сміттєспалювальних заводів – у Києві, Дніпрі, Харкові, Рівному та Севастополі. А сьогодні працює тільки столичний завод "Енергія", що спалює на рік 220–250 тис. т твердих побутових відходів. Столиця тим часом продукує в середньому 1,5 млн т на рік. Здогадайтеся, куди дівається різниця в понад 1,2 млн т відходів, що залишаються після спалювання?
Чому не будують нових сміттєспалювальних та сміттєпереробних заводів? Експерти відзначають комплекс взаємопов'язаних факторів. Насамперед кошти. Щоб наблизитися до Європи в контексті екологічності, потрібно сотні мільйонів інвестицій. Так завод у Копенгагені, що "правильно" спалює 400 тис. т відходів на рік, коштував 600 млн євро. Аналогічні до "Енергії" за обсягами спалення заводи у Кракові та Відні коштували 200 та 250 млн євро відповідно.
Але кошти не єдина проблема. Їх можна було б узяти з тих, хто продукує сміття, тобто з нас із вами. Але тут впираємося в ту саму проблему – тарифи.
– Завод "Енергія" – це позавчорашній день у сфері спалювання відходів, – каже Віктор Ржоткевич. – Але тут замкнуте коло: спалюють саме так, бо тариф за спалювання невисокий – 192 гривні за тонну, або 7,5 євро. А щоб встановити правильні фільтри, наприклад, як в Австрії, які вловлювали б шкідливі хімічні сполуки, тариф на захоронення чи спалювання повинен бути 100 євро за тонну. Чи сплачуватиме населення такі гроші?
Експерти припускають, що в переробні заводи міг би інвестувати іноземний капітал. Але логічно, що він вимагав би віддати йому функцію вивезення сміття з регіонів, які обслуговували б ці заводи. Однак цьому чинять опір регіональні сміттєві магнати, які саме заробляють на вивезені відходів.
Тут ми й повертаємося до бородянської схеми, тобто до тих самих мільярдів, які віддавати добровільно ніхто не захоче.
Важкий та легкий кубометр, або Фактор місцевої влади
За десятиліття в кожного гравця на цьому ринку сформовано свою схему та закладено свої бонуси. Комунальні чи державні підприємства, що управляють полігонами, постійно замовляють послуги у визначеного кола приватних товариств, на рахунках яких залишається левова частка грошей, а комунальники отримують мізер.
Але це лише один, хоч і магістральний напрям у схематозі на смітті. Ось іще один – заплутаний облік і статистика побутових відходів. Їх обліковують у кубометрах, кілограмах і тоннах. Що це означає? Навіть у Міндовкілля визнають: "Коливання маси відходів в 1 куб. м у населених пунктах перебуває в межах 150–300 кг, що призводить до значних похибок під час визначення обсягів утворюваних відходів на всіх рівнях". Розумієте? Можете записати, що у вашому кубометрі – тонна відходів, а можете – 1300 кг.
Враховуючи таку заплутану статистику, Олег Попенко називає цю сферу глибоко тіньовою: "Я знаю, що в одному районі Києва можна запросто в актах приймання-передання приписати десятки тисяч кубів сміття. Потім ця цифра йде в загальний обсяг – і вся ця сума оплачується".
Нарешті й такий фактор.
– Власники полігонів здебільшого прикриваються тим, що в них працює сортувальна лінія. А як вона працює і чи є вона взагалі, ніхто не контролює, – говорить Гліб Рижов.
Як працює "сортувальна лінія" у вигляді циган на бородянському полігоні, ми вже згадували.
Зрештою, схеми "бабла на смітті" за роки й десятиліття так удосконалили, що ділки на різних рівнях винаходять нові способи монетизації. Наприклад, сміття принаджує зграї чайок, що стають справжньою карою для навколишніх сіл чи містечок. Тож налагоджено виробництво та постачання різного штибу звукових гармат для відлякування птахів. Чайки швидко переконуються, що гармати не вбивають, тож і не думають відлітати. А це означає, що можна купувати нові гармати, бо пташок більшає. На закупівлях засобів для боротьби зі смородом теж можна відпрацювати додаткову схемку.
А тепер оцініть масштаб проблеми: в рамках реформи з 1 січня 2030 року всі полігони в Україні мають відповідати європейським стандартам екологічної безпеки. Або будуть закриті. Чи віддасть хтось мільярди добровільно? Тож маємо перемогти й у цій війні.
40 років до чистої країни?
Війна зі сміттям буде складна для всіх. Насамперед для держави. Україна зробила величезний крок уперед, як ухвалила закон "Про управління відходами". Але це лише перший крок. Закон по суті рамковий, слід виписати всі правила гри для кожного гравця ринку, на кожному рівні, чітко регламентувати всі дії та встановити відповідальність за порушення. Далі ще складніше: контроль за виконанням у всіх сферах – за сортуванням сміття, його вивезенням, переробкою та захованням. І жорсткі дії: уявляєте, скільки звалищ не відповідатимуть євростандартам, тож їх слід буде закрити? Хіба до цього не було відомо, які вони небезпечні? Закрити ж ніхто не наважувався. А тепер комусь доведеться ухвалювати ці рішення.
Владі на місцях і місцевому самоврядуванню буде не легше: якщо проблемні полігони та звалища закрити, куди везти сміття? І навіть якщо для нового сміття знайти рішення, що робити зі звалищами, які доведеться закрити? Те ж бородянське? А уявіть сумнозвісні Підгірці, куди везуть все зі столиці, – цього смердючого монстра заввишки кілька десятків метрів і площею вже не 20, а майже 150 стадіонів "Вемблі".
Це надзавдання для всіх численних органів, що контролюють і перевіряють. Бо схоже, вони успішно вписалися в масштабну схему "мільярди на смітті". Оскільки більшість перевірок і ревізій мала наслідками не закриття нелегальних звалищ чи їх реконструкцію, а радше перерозподіл тіньових прибутків. І якщо нічого тут не зміниться, то нічого не зміниться й зі сміттям.
Кожному з нас буде складніше. Маємо бути готові до нових тарифів і сортування сміття. Грубо кажучи, вирішальним фактором того, чи здолаємо ми нелегальні звалища, стане те, скільки контейнерів стоїть біля нашого дому й наскільки уважно ми все розподіляємо між ними.
– У Німеччині втілення реформи з переробки сміття тривало 20 років. У Франції – 40, і то там сміття розкидане вулицями, – каже Олег Попенко.
І це війни в них не було. Тож наберемося терпіння. А поки що піду сортувати сміття.
2 
1
Коментарі