Коли мав майже 4 роки, помер старший брат. Йому було 10. Двічі на рік – у день його народження і день смерті – вдома не розмовляли. Із першою датою було простіше – я її пам'ятав. День смерті наставав несподівано. Усі раптом починали мовчати.
Якийсь час мешкали з батьками у школі. Нам виділили кабінет-комірчину. Ставили там ліжка, милися у відрі. Потім жили в тайзі, на станції, де батько працював біологом. До школи було кілька кілометрів лісом. Якщо сусід-мисливець вранці поїхав у поселення снігоходом, я міг пройти по його сліду. Якщо ні – пропускав уроки. Це був щасливий час.
У Росії став українським націоналістом. Слово "хохол" там не вважалося лайкою. Чомусь їм було важливо маркувати тебе за походженням. Як нашивання жовтої зірки в гетто (жовта зірка, або лата, – особливий знак, який за наказом нацистів повинні були носити євреї на підконтрольній владі Німеччини території в період Голокосту. Лати служили для того, щоб відрізняти євреїв у громадських місцях. – Країна). Якби не це, міг би вирости росіянином.
Найбільша моя вада – зарозумілість. Коли намагаєшся довести свою правоту, втрачаєш можливість це зробити, бо не хочеш зрозуміти іншого.
на сахаліні Єдиний у другому Класі не курив і не матюкався. Це було, як пофарбувати волосся в синій. На мене приходили подивитися. Зберіг відразу до лайки на все життя.
Росіяни лаються словами, які стосуються сексу. Цим роблять його брудним. Українці – тим, що має стосунок до лайна і важких хвороб, що природно викликає огиду. Секс у нас пов'язаний із коханням. Це прекрасно, а не ганебно. Англійська лайка подібна до російської. Може, тому, що Британія так само була імперією.
В якийсь момент вирішив навчитись битися. Пішов на тайський бокс, учився в камбоджійця. Хотів застосувати навички, а мене перестали чіпати. Мабуть, це і є концепція безпеки – коли готовий, на тебе не нападають.
У 14 років нас приписували до військкомату. Саме закінчилася перша чеченська війна. У місті вже були ті, хто вернувся з неї у трунах. Батько сказав: "Якщо не зможемо виїхати в Україну і тебе призовуть, переходь на бік чеченців. Це загарбницька війна. Потрапив – воюй, але на правильному боці".
Перші гроші отримав за чистку дощової каналізації. Долинськ збудували японці між сопками. План каналізації радянська влада загубила. Щовесни півміста мобілізують чистити стічні канави. Це важка і смердюча робота. Коли у школі сказав про своє літо: "Я чистив каналізацію" – усі засміялися. Додав: "Заробив на ці джинси". Замовкли. Знав, що так буде, тому умисно прийшов у них.
На війні ми знали глобальну задачу фронту, підрозділу, відділення, і вже потім – свою. Тоді зможеш виконати завдання.
Не схильний до залежностей. Типових – точно. Інколи курю люльку.
У третьому закордонному відрядженні потрапив під ракетний обстріл. Спогадів набереться заледве на хвилин 5. Уже потім побачив на годиннику, що це тривало майже годину. Мене збила з ніг вибухова хвиля. Добряче підкинула, як у кіно. Сприйняття війни змінилося миттєво.
Дитиною був старанний, але мав проблеми з концентрацією. Усе знав усно. На письмі пропускав коми й цифри, літери та слова. Зараз із болем дивлюся, як учителі мучать середнього сина за ті самі проблеми.
Не дозволю нікому йти позаду. Не пройду безтурботно повз людину, яка стоїть на вулиці й ніби когось чекає. Не повернуся спиною до незнайомця в ліфті. У 99,9 відсотка випадків це не має жодного сенсу. Але це – частина мене.
Коли повернувся з Гази, були й агресія, і спалахи гніву. Ховався під столи від гучних звуків. Скидав дружину з ліжка під час грози. Рятував її від літака, що пролітав над нами на Петрівці, – штовхав на землю з криком: "Униз".
Помер тато. Мама – паралізована. Її не брали в лікарню, бо невиліковна. Наполягав, щоб переїхала до нас. Щойно вдалося знайти людей, які її доглядали б, дружина сказала: "Вибач, я не готова це проходити з тобою". Додала, що ніколи мене не любила. Прожили разом чотири роки.
Перейшов на українську мову, коли народилася перша дитина. Зрозумів: якщо не зроблю цього, рідною для сина стане російська. А це неправильно. Мова – потужний ментальний код.
Лікар казав: ваша дитина сліпа і глуха. Ми навчили Ілану бачити і чути. Півроку була під сильними препаратами. Професори запевняли, що має свідомість кошеняти і ніколи не розвинеться далі рефлексів. А вона все розуміла на рівні своєї здорової сестри. Жартував – і вона сміялась. У 5 років ще не ковтала й не тримала голови. Ніяк не могли це зрушити, шукали реабілітації одну за іншою. Такі діти часто не переживають поріг у 30 років. Боялися, що нас не стане раніше.
Коли Ілана померла, її хресні батьки приїхали миттєво. Були поруч із нами весь день. Це найбільша підтримка. Багато знайомих не дзвонили по півроку, коли дізналися, що в нас біда. А треба було лише сказати: "Я з тобою".
всім, у кого перша дитина з'явилася на світ важкохворою, радимо: народіть другу. Маєте отримати ті щасливі моменти: вона вперше пішла, залізла на стіл, розбила лоба. Це додає сил.
Одружуватися – логічно. Дивує страх людей перед юридичним оформленням стосунків. Це – як боятися записати на себе дитину. Вона ж і так твоя.
Головне у шлюбі – відчуття щастя від того, що ви поруч. Обожнюю слухати Світлану, дивитися на неї. Це з часом тільки посилюється.
Перший рік спільного життя тішила звичка дружини жартувати в напруженій ситуації. Тільки потім зрозумів, що це вона так сердилася.
Найважчі дні – коли мало роботи. Тоді сідаю писати книжку. Сиджу до вечора з результатом 10 відсотків можливого, а потім їду додому з відчуттям, що страшенно втомився і нічого не зміг.
Своїх менеджерів учу: твоя робота хороша, коли ти не прийшов, а все працює.
Не можу погано ставитися до чужого вибору, який мені не заважає. Людина, яка не навчилася поважати особистий простір інших, не зможе відстояти власний.
Намагаюся не брати роботу додому. Але це не стосується письменництва. Ідеальний вихідний: прокинувся, випив кави, попрацював над книжкою. До обіду написав кілька сторінок.
Щастя – коли розумієш, чого хочеш, і можеш цього досягти.
Нормальна ситуація – коли ти щасливий кілька разів за день. Щасливий, що пахне дощем, що тебе обіймають діти. Це не заважає мати глобальну мрію на зразок отримання Нобелівської премії, йти до неї і бути щасливим від регулярного досягнення своєї планки. Я – щасливий.
Перед сном кажемо дітям хороші слова.
Засмучуюсь, коли говорять: "Не співчуваю росіянам, які загинули". Це – люди. Маю пересторогу до всієї російської культури через намагання заперечити мою країну. Але не зміг би не співчувати полоненому. Ми – солдати, а не кати. Щойно ворог не становить небезпеки, він перестає бути об'єктом атаки.
Коли в кіно убивають "поганого хлопця", не можу стежити за сюжетом далі. Думаю про його родину.
До АТО дуже любив стріляти. Після повернення з Донбасу жодного разу не їздив постріляти з гвинтівки. Не хочу повертатися в той стан.
Пішов на війну від страху. Стан бездіяльності при розумінні небезпеки – найстрашніший.
Рік після АТО постійно ходив у військовій формі й тактичних черевиках. Вважав це єдиним можливим способом пересуватися містом.
В українців великий запас терпіння. В якийсь момент здається, що ми не здатні на бунт. І раптом переходимо у бойовий режим. Гідність і воля стають абсолютними цінностями. "Моя хата скраю – першим ворога зустрічаю" – раз на кількасот років це прислів'я губить закінчення й отримує протилежний сенс.
Росіянин каже: "Я – це держава". Німець: "Я – це я". Українець: "Я – це моя родина". Держава для нас історично дорівнювала ворогу, окупанту. Родовий центризм українців робить дітей однією з найвищих цінностей. Коли розігнали студентів на Майдані, пусковим гачком стало формулювання "побили дітей". Українці цього ніколи не дозволять.
Двічі в житті не міг заснути. Вперше – після контузії у Секторі Гази. Вдруге – коли з колегами провели експеримент, який довів, що люди за наказом можуть катувати інших.
Відчуваю присутність Бога, бо бачу, який складний цей світ. Але не можу заперечити нічого з теорії Дарвіна.
Кликали йти у парламент. Довго думав і вирішив: треба займатися тим, що має стосунок до моєї мрії. Військо – мало. Влада – ні.
Ідеальний герой книжки й кіно – недосконалий. У кожного супермена є слабке місце. Це обов'язкова частина фабули. Нам цікаво бачити в супергероях себе. Якби Ісус Христос був ідеальний, у нього не повірили б. З усіх епізодів Євангелія мені найбільше подобаються страждання в Гетсиманському саду. Там видно: Ісус – людина. Йому страшно, він не хоче помирати.
Думав про Бога, коли сліпа донька почала бачити. Чи вважаю це надприродним? Ні, це має фізіологічні механізми. Але хіба не диво, що мозок можна відновити, якщо збереглося хоча б кілька клітин?
Якщо дати автомат, робитиму з ним тільки те, чого мене вчили. Не забуду жодної дрібниці. Усе зводиться до чітких інструкцій і навичок, щоб рішення в бою були блискавичні. Спробував перенести таку алгоритмізацію дій на роботу. Наприклад, вичитування сценарію. Працює.
Немає кращого головного убору з осені до весни за капелюх.
Уже у старшій школі мав уявлення, яким хочу бачити своє майбутнє. Поки що все здійснюється.
5 
1
Коментарі