"Керівництву країни слід перестати призначати на високі посади людей за принципом особистої лояльності"

Україні критично необхідні компетентні фахівці, які прийматимуть рішення та діятимуть в автономному режимі, – каже економіст Дмитро Боярчук

У грудні 2023 року податківці почали перевірки бізнесу. Досі це було під мораторієм через воєнний стан. Чи можна сказати, що 2024-го оподаткування й діяльність фіскальних органів будуть, як до 24 лютого 2022-го?

– До широкомасштабного вторгнення довгий час не було особливих перевірок бізнесу. Тому фактично ми переходимо в жорсткіший режим, ніж був до 24 лютого 2022-го, який можна назвати режимом фіскальної мобілізації. Це те, чого від нас очікують іноземні партнери. Виборці у Сполучених Штатах Америки та Європі ставлять запитання: чому вони мають платити за цю війну, коли в Україні зростають продажі елітних автомобілів? Для них це ознака того, що в Україні крадуть їхню допомогу, а їхні політики недопрацьовують. Водночас для американців 61 мільярд доларів (у жовтні Білий дім подав до Конгресу запит на $106 млрд, з яких $61,4 млрд є допомогою для України на 2024 рік, понад $14 млрд – для Ізраїлю та $7,4 млрд – для Тайваню, решта для посилення контролю за кордоном США з Мексикою. – Країна), враховуючи військову та фінансову допомогу, цілком посильна сума.

Фіскальна мобілізація відбувається не лише через тиск партнерів, а й за активного сприяння наших фіскальних органів, які підштовхують до цієї мобілізації ресурсів. І для Міжнародного валютного фонду це зрозуміло, і для нашого Мінфіну комфортний режим роботи. І їх не бентежить, що режим фіскальної мобілізації придушує економічну активність в Україні. Така політика – хибна. Таке мислення – статичне. Ми повинні, умовно, взяти половину "пирога" й щоб ніхто не сховався. А те, що з цим "пирогом" станеться завтра, – питання другорядне. А потрібно, навпаки, насамперед думати, як збільшувати цей "пиріг", як створювати умови, щоб бюджет наповнювався завдяки швидкому зростанню цього "пирога".

 

Якщо це помилка, то що треба робити замість цього?

– Україні потрібно змінювати підходи та філософію щодо організації збирання податків. Якщо це впроваджувати тепер, то результати побачимо за рік чи два. Але цього не відбувається. Ми прив'язані до старих механізмів фіскальної мобілізації, які шкодять економічній активності, відлякують не те що іноземних інвесторів, а й український бізнес.

Усі розуміють, що витрати зростатимуть і за якийсь час ми залишимося сам на сам зі своїми фінансовими проблемами, але хочуть збільшувати "пиріг", з якого збираємо податки. Про це говорять натхненно й емоційно, але кроки роблять в іншому напрямку.

"Збільшення пирога" – це збільшення податкової бази, внутрішнього валового продукту?

– Збільшення економіки загалом. Нині значна її частина – в тіні. Наші фіскальні органи декларують, що якщо всіх добре притиснути, то ніхто нічого не втратить, навпаки – буде кращий перерозподіл. Але ж тіньова економіка в нас не просто так. Є причини її існування. Більше того, наші рентсикери її стимулюють, годуються з неї (рентсикери, чи шукачі ренти, отримують вигоду у спекулятивній державі, де домінантним інтересом є не економічний добробут нації, а перерозподіл наявних ресурсів через держбюджет і регулювання преференцій. – Країна). Парадокс у тому, що в тіні живуть і ті, для кого це питання виживання, і ті, для кого тінь – це шлях до надприбутків. Перших більше, а от другі оперують незрівнянно більшими сумами. І коли з високих трибун закликають боротися з тінню, то зазвичай ілюструють цю необхідність саме тими яскравими прикладами, де тінь – це надприбуток спритних ділків. Проте, коли починають закручувати гайки, то роблять це насамперед тим, хто в тіні лише заради виживання. Для сегмента тіньових надприбутків – а це можливо тільки в тісній співпраці з людьми, наділеними повноваженнями, – все здебільшого залишається без змін. У таких умовах для багатьох українців стоїть запитання: для чого боротися? Щоб в Україні лише залишатися на плаву й виживати? Може, просто варто інвестувати в перетин державного кордону і з тими самими навичками отримувати в рази більшу оплату та спростити життя?

Як оцінюєте основні параметри Держбюджету-2024?

– Він подібний до Держбюджету-2023 в його початковій стадії. Тоді припускали, що війна може закінчитися до середини 2023-го, тому й недооцінили потреби на військові видатки. Після перших місяців цього року всі зрозуміли, що кінця війни не видно на горизонті, тому зменшили грошове забезпечення для військових, які не в зоні бойових дій. Навколо цього було багато суперечок, а потім з'ясувалося, що гроші закладали на пів року, тому треба було щось урізати. А потім ще й у жовтні Верховна Рада проголосувала за додаткове збільшення видатків на оборону ще на понад 300 мільярдів гривень. Тож якщо планували Держбюджет-2023 із дефіцитом 20 відсотків ВВП, то закінчуємо рік приблизно із 29 відсотками. ­2024-го буде подібна ситуація. Знову прогнозують близько 20 відсотків дефіциту, а війна – до середини року. Великий ризик, що сценарій багаторазового збільшення видатків повториться і 2024-го.

Де ж брати гроші?

– А тут є відмінність між держбюджетом 2023-го та 2024 року. Якщо торік ми знали, що отримаємо майже 40 мільярдів доларів на фінансування дефіциту, то тепер ситуація хитка. Тепер із зовнішньою допомогою ситуація зовсім інша, чекаємо на ухвалення відповідних рішень із боку США та Євросоюзу.

Що буде з курсом гривні?

– Нацбанк, найімовірніше, 2024-го проведе корекцію курсу – знизить вартість гривні до долара та євро. Цього чекає Мінфін. Йому вигідне послаблення гривні, бо тоді він закриває надходження до бюджету – і створюється ілюзія ефективності його роботи.

На відбудову країни цього року заклали незначні ресурси. Бо якщо немає відвойованих територій, то нема чого й відновлювати.

Мінімальна зарплата нині становить 6,7 тисячі гривень. Із 1 січня 2024-го підвищиться до 7,1 тисячі, а з 1 квітня – до 8 тисяч. Як це оцінюєте?

– У нас 2022 року була інфляція 26,6 відсотка, 2023-го прогнозується на рівні 5,8 відсотка. Тому мінімальну зар­плату треба піднімати. Це природно.

Стосовно Пенсійного фонду ситуація складніша. Якщо щодо військового ПДФО (Податок на доходи фізичних осіб. – Країна) говорять, що це тимчасові доходи, а це так і є, тому його передали в центральний бюджет на військові потреби, то чому інша ситуація з військовим ЄСВ (мобілізовані військовослужбовці зі своїх зарплат сплачують податок на доходи фізичних осіб, який раніше наповнював місцеві бюджети, та єдиний соціальний внесок, який іде до Пенсійного фонду. У разі військового ПДФО уряд перенаправив кошти в центральний бюджет від місцевих громад, тоді як у Пенсійний фонд кошти від військового ЄСВ продовжують надходити. – Країна)?

 

Чому тимчасовий ЄСВ іде в Пенсійний фонд? Це груба помилка, яка матиме болючі наслідки. Адже кількість тих, хто працює, в Україні не збільшиться, а кількість пенсіонерів та інвалідів зростатиме. Потім буде демобілізація чи держава не зможе виплачувати зарплати військовим, зникнуть надходження за військовим ЄСВ до Пенсійного фонду, дірка там стане величезна. Хто це оплачуватиме, якщо іноземці чітко кажуть, що на якомусь етапі допомоги від них не буде? Хто покриватиме збільшений дефіцит Пенсійного фонду? Це недалекоглядна позиція уряду.

Тобто завдяки високим зарплатам військових збільшилися виплати єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду. Це створює ілюзію його здоров'я, дає змогу збільшувати пенсії?

– Так. Уряд вдає, ніби Пенсійний фонд веде здорове та активне життя. Якщо воєнні дії закінчуються, ми втрачаємо значну частину зовнішньої фінансової підтримки на рік. Тоді сотні тисяч людей мають бути демобілізовані, бо грошей для них не буде, вони шукатимуть роботу. А стан економіки такий, що запропонувати їм особливо нема чого.

Якщо відіб'ємо свої території, то розпочнеться їх відбудова. А якщо бойові дії припиняться за нинішніх територіальних обставин, роботи особливо не буде, відповідно – і зарплат. У Пенсійному фонді миттєво виникне велика діра.

Але є й оптимістичніший сценарій. По-перше, демобілізація може бути поступовою та поетапною. По-друге, якщо закінчення війни триватиме паралельно з економічним розвитком та зростанням, тоді проблем буде менше. Та оптимістичні варіанти не завжди реалізуються. Тому рішення з підвищенням пенсій ризиковане для майбутнього.

Мінекономіки говорить, що на український ринок праці потрібно залучити додатково 4,5 мільйона осіб. Але бачимо суттєве скорочення трудових ресурсів через еміграцію та мобілізацію.

– З одного боку, чуємо заяви урядовців, що нам не вистачає людей, а з іншого – безробіття в Україні сягає під 20 відсотків. Це означає серйозні структурні перекоси, коли в одних секторах бракує людей, а в інших їм немає роботи. Тобто не вистачає людей на відновлення країни, на фізичне будівництво. У нас здебільшого говорять про дефіцит дешевої робочої сили.

Восени США надіслали лист до Офісу президента й уряду, де йшлося, зокрема, про енергетику, борги та лібералізацію тарифів. Тобто про зростання цін на електрику, газ і воду для населення. Чи не створює енергетика ще одного виклику для економіки України?

– Створює. Але тут є ще соціально-економічна загроза. Зрозуміло, що тарифи треба піднімати. Електроенергія для населення подорожчала вже цього року (з 1 червня зросла до 2,64 грн/кВт-год замість 1,44 грн/кВт-год. – Країна). Потенційно 2024-го буде ще одна хвиля підняття тарифів.

Економіка України – у важкому стані. Нині сільське господарство – це основний сектор економіки. Колишні ключові сектори, як-от металургія, сильно постраждали внаслідок війни (скоротилася на 70% 2022 року порівняно з 2021-м. – Країна), і без повноцінного морського коридору не можна наростити експорт. Як у такій економіці давати людям можливість заробляти, щоб вони могли платити за тарифами, що покривають вартість енергоносіїв?

Борги в енергетиці є загрозою для економіки. Але якщо піднімати ціни до економічного рівня, можна отримати соціально вибухові події. Тому МВФ особливо й не акцентує уваги на тарифах. А лист від США все ж має статус напівофіційного і для обговорення.

Тож борги – це загроза, але з огляду на загальний стан економіки підняття тарифів може мати важкі соціально-політичні наслідки. Треба підстрахуватися можливостями для заробітку.

Тобто та сама історія, що з армією та податками – без економічного зростання, зростання ВВП буде глухий кут і з тарифами?

– Так. Це лише на різноманітних форумах відновлення ми динамічно розвиваємося. Звучать поодинокі історії успіху. Щодо макротенденцій – у нас усе сумно. Маємо зростання дефіциту торгового балансу, а це означає необхідність корекції курсу гривні до долара та євро, тобто додаткову інфляцію. А зниження курсу гривні в такій ситуації – досить ризиковий маневр навіть за великих обсягів резервів.

Металургійна промисловість лежить через блокування українських портів?

– Так. Крім того, металургія сильно постраждала через втрату Маріуполя і воєнні дії. Вони намагаються перебудовуватися, але їм усе ж потрібні порти із серйозними перевалковими можливостями. Морем почали возити тільки недавно, коли було створено коридор без РФ. Возять поки що руду і трохи вже ніби метал. Залізницею возити для металургів дорого.

До Києва приїздила наприкінці жовтня Пенні Пріцкер, спеціальна представниця США з питань відновлення економіки України. Яка її місія?

– Її завдання – зробити нас самодостатніми в економічному плані. І вона порушує перед Україною гостре питання: що буде, якщо гроші від США та їхніх союзників не надходитимуть? І питання це правильне. Про це треба думати. Хоча, на жаль, поки що не бачу, щоб у цьому напрямі хтось системно працював.

Як підготуватися, якщо 2025 року нам кажуть переходити на власні ресурси?

– По-перше, керівництву країни перестати призначати на високі посади людей за принципом особистої лояльності. Критично необхідні компетентні фахівці на всіх щаблях влади, які самостійно прийматимуть рішення та діятимуть в автономному режимі. Тоді є шанс на зрушення в багатьох критичних питаннях.

Нині в нас централізована влада. Навіть на рівні міністрів люди – паралізовані у своїх ініціативах. Навіть якщо хтось щось пропонує, то це щось дрібне й безпечне, тому фактично нічого не відбувається. Усе рухається інерційним шляхом. А ми тепер у ситуації, коли треба ухвалювати серйозні рішення й утілювати їх. Потрібно швидко пройти шлях змін та інновацій, інакше буде боляче.

Україні треба ставати привабливішою для людей, які хочуть працювати тут і нести ризики, пов'язані з війною. Патерналізм як економічна політика може бути, якщо у вас є природні ресурси, як-от нафта чи газ. Або стати цікавим чимось іншим, наприклад інноваціями.

×