Батько Григорій Гладкий наприкінці 1920 років віддав у колгосп коня й воза. Працював мірошником на приватному млині, допоки підприємства не відібрали. Мусив іти в колгосп. Там познайомився з моєю матір'ю Оксаною Зінченко. Перед тим поховав дружину, з якою мав доньок Ольгу й Марію. Одружилися, і в них народилася я.
Мати розповідала, що 1932-го жилося важко. Родинам, де дорослі пішли в колгосп і були лояльні до влади, було легше. За роботу давали їжу.
Були такі, хто категорично не хотів іти в колгосп. Їх називали індусами. Активісти все з хат виносили. Хоча були винятки. Наша сусідка Ганна Таран мала трьох дітей. Усі вижили. Обробляли 60 соток біля хати, тримали корову, свиней, птицю. Їх не чіпали.
Люди боялися активістів. Харчі закопували вночі, щоб не бачили сусіди. Бо й ті могли вкрасти або здати. Не було ні собак, ні котів. Їх поїли. Мертвих людей можна було побачити на вулиці під тином. Хоронили їх ті, хто був трохи здоровіший.
Із школи дітей водили в поле. Там стояв казан, в якому варили затеруху. Аби отримати ополоник, треба було попрацювати. На буряках позбирати кузьку - комах, які висисають сік із гички.
Від старшого на 6 років сусіда Семена Кравченка чула про нічні походи по колоски. Багато дітей вимерло через те, що об'їдалися їх. Так було з його двома старшими братами Андрієм та Іваном. Його тітку Параску посадили в тюрму на шість років за те, що збирала зерно.
На Платоновому хуторі жила сім'я Колісників. Виживали за рахунок корови. Ховали її в заростях біля річки. Хтось розказав, і її відібрали. Батько просив змилуватися, мав четверо дітей. Сказали, що забирають на м'ясо, бо люди з кутка не заплатили продподатку – 44 кілограми з людини. Батько поїхав із старшим сином на Донбас по харчі. Мати дістала десь трохи жита. Змололи в жорнах, добавили гички з буряків і спекли коржів. У їхнього сина 8-річного Антона почало колоти в животі, помер до ранку.
8 
35413
Коментарі