Доки Анґела Меркель буде канцлером Німеччини, антиросійські санкції зберігатимуться, – каже журналістка Барбара Ортель
Коли ви зацікавилися Україною?
– Років 16 тому, коли почалися акції "Україна без Кучми", справа Ґонґадзе. Потім була на помаранчевій революції в Києві. По-перше, Україна важлива для стабільності й розвитку Європи. По-друге, вона – не Росія, як колись сказав Кучма, і нам важливо зрозуміти, чим Україна є? За розмірами – найбільша в Європі країна, не рахуючи РФ. Тож процеси в ній впливають на сусідів.
Які складнощі у висвітленні подій в Україні?
– Дуже сильно критикували мої матеріали читачі, які підтримують політику Путіна. Вони вважають відхід Януковича від влади нелегітимним і що в Києві – хунта й фашисти. Це "ті, хто розуміє Росію". Говорити з ними безглуздо. Вони переконані в своїй правоті і не сприймають аргументів.
Іноді люди з Росії вдають німців. Особливо, коли йдеться про "тролів" (за гроші розміщують брутальні чи провокаційні повідомлення в інтернеті. – Країна). На замовлення Москви вони пишуть коментарі під статтями та гнівні листи. Але в Німеччині достатньо й тих, хто щиро підтримує Кремль.
Хто ці люди?
– Наприклад, прихильники партії "Лівих", що має давні тісні зв'язки з Москвою (утворена 2007-го після злиття східнонімецької посткомуністичної Партії демократичного соціалізму із західнонімецькою Виборчою альтернативою за працю і соціальну справедливість. Має 64 із 631 мандата в Бундестазі. – Країна). Їм до лампочки, що діється в Україні, але вони проти США. Вважають, Америка вчинила "переворот у Києві".
Також це етнічні німці, які повернулися у 1990-х із СРСР. У них образ Росії 25-річної давнини, сентименти до неї. Тому легко піддаються московській пропаганді.
Інша група – німці, які почуваються винними перед російським народом за злочини нацизму в Другій світовій війні. Для них Червона армія – це винятково росіяни. Загинули кілька мільйонів радянських солдатів різних національностей. У процентному відношенні українці постраждали навіть більше за росіян. Але про це не хочуть і чути.
Як змінилося за останні роки ставлення німців до України?
– Два роки тому багато німців вперше зацікавилися нею. Для багатьох було незрозуміло, чому почалася війна. Доти дивилися на Україну крізь призму Росії. Про події в Києві писали московські кореспонденти. Виявилося, в нас бракує експертів, які добре розбираються в тому, що діється в Україні.
Зараз німецьке суспільство менше цікавиться нею. Хтось розчарувався, бо не бачить прогресу. На перший план вийшли інші теми: події в Сирії, проблеми біженців. Остання – одна з головних для німецького суспільства.
Непрямо це шкодить безвізовому статусу для України. В європейських суспільствах живе страх, що приїде багато людей зі Сходу, заберуть їхні робочі місця.
Як до України ставляться в коаліції з Християнсько-демократичного союзу канцлера Анґели Меркель і Соціал-демократичної партії міністра закордонних справ Франка-Вальтера Штайнмайєра?
– За справи України в німецькій політиці відповідає Штайнмайєр. Він – соціал-демократ, а вони завжди були прихильні до Москви. Але глава МЗС іде у фарватері політики канцлера Меркель, навіть якщо вона не збігається з його поглядами. Обоє розуміють: Мінські угоди ніяк не втілити в життя.
Штайнмайєр і Меркель хотіли б, щоб Україна стала стабільним, передбачуваним і розвинутим сусідом ЄС. Але в Німеччині політику не популярно говорити, що бачить Україну в майбутньому членом Євросоюзу. На цьому не набереш багато голосів виборців.
Влада зацікавлена, щоб врешті закінчилася війна в Україні. В обох партіях коаліції є противники антиросійських санкцій, а для їх скасування потрібен бодай якийсь прогрес на Донбасі.
Канцлеру санкції теж не подобаються. Проте вона розуміє, що РФ знехтувала базовою нормою непорушності кордонів у Європі. Доки Меркель при владі, антиросійські санкції зберігатимуться. Якщо не буде змін на Донбасі.
А яка німецька політика щодо України на рівні ЄС?
– Ні в кого в Євросоюзі немає чіткої концепції щодо східних сусідів. У Брюсселі говорять про це не під запис. При цьому ЄС відповідальний за надії, які дав українцям щодо майбутнього в Євросоюзі. За те, що відбулося в Україні.
Які шанси в Анґели Меркель стати канцлером учетверте восени 2017 року?
– Вона завжди прагнула перечекати складні ситуації. Але що можна, вирішує. Також уміє коригувати позицію. Раніше виступала за те, щоб біженці могли їхати в Німеччину. Помітила, що це б'є по її рейтингу, і дає задній хід. Розвернути політику в цьому питанні на 180 градусів не може, але трішки пом'якшує.
За 12 років при владі Меркель не змогла вирішити багато проблем. Зокрема, реформувати освіту й охорону здоров'я. Не певна, що їй це вдасться протягом наступних чотирьох років. Проте майже переконана, що її виберуть знову.
При цьому владна коаліція робить помилку, ігноруючи праворадикальну партію "Альтернатива для Німеччини" (заснована 2013 року, виступає проти євроінтеграції, загальноєвропейських цінностей і валюти євро, підтримує політику Кремля. – Країна). У неї 10‑12 відсотків підтримки. Влада мусить боротися за її виборців. Якщо ця партія опиниться при владі, я збиратиму валізи й тікатиму звідси. Це реальні нацисти.
Велика частина німецького суспільства не підтримує їх, але й не має нічого проти. Подібний процес приходу до влади правих популістів бачимо по всій Європі – від Партії незалежності Сполученого Королівства у Великій Британії до "Фідес" угорського прем'єра Віктора Орбана. Люди не розуміють, що це може закінчитися трагедією.
Хто підтримує крайніх правих у Німеччині?
– Бідні, з поганою освітою чи безробітні. Але також і заможні, які бояться мігрантів і що можуть втратити статки. Владні партії, на їхню думку, не здатні гідно відповісти на теперішні виклики.
Чим загрожує зростання популярності таких політсил?
– У підсумку це може привести до кінця об'єднаної Європи. Не випадково Путін фінансує їх, як це виявилося з французьким Національним фронтом Марін ле Пен. Хоче, щоб ЄС розвалився на багато маленьких шматків, які можна буде контролювати.
Але Москва не здатна запропонувати жодній країні позитивний порядок денний в інтеграційному сенсі.
– А їй цього й не треба. Росії потрібна покірність. А вона досягається через репресії, війну. Це – самоствердження шляхом приниження інших.
Меркель змінить внутрішню та зовнішню політику, якщо знову стане канцлером?
– Вона реагуватиме на актуальні виклики в Німеччині та за її межами.
У Берліні чекають, як зміниться політика Сполучених Штатів Америки, якою буде тамтешня нова адміністрація. У столицях ЄС не знають, чого чекати від Трампа. Проте Меркель уже заявила, що з ним буде значно складніше сформувати спільне бачення, ніж з Обамою.
Чи може ЄС забути про Україну через свої внутрішні проблеми?
– Для Києва це означатиме серйозні ризики. Наприклад, під час референдуму в Нідерландах про вашу країну думали в останню чергу.
Також можуть тривалий час відкладати безвізовий режим для України. Зрештою може статися те, що з Туреччиною. Вона довго хотіла інтегруватися в ЄС, а тепер розвернулася до авторитаризму.
Відсутність в Євросоюзі візії щодо України та інших держав "Східного партнерства" (йдеться про Україну, Молдову, Білорусь, Грузію, Вірменію та Азербайджан. – Країна) може призвести до втрати молодого покоління українців. Вони почуватимуться обманутими й нікому не потрібними в Європі. Відтак шукатимуть альтернативи.
Жителі багатьох країн ЄС не розуміють, що на кордоні з Польщею не стоять
10 мільйонів українців, які зразу побіжать до нас.
Як змінюватиметься Європа?
– Доволі туманно бачу її майбутнє. Тенденції лякають. Потрібні іншої якості політики, бо на авансцені в країнах ЄС немає здатних відповісти на виклики.
Не бачу таких лідерів і в Україні. Потрібен час на формування нового покоління політиків. Але найрозумніші, найактивніші втікають з країни. Такі самі тенденції у Грузії й Молдові.
Це не вихід, якщо ЄС постійно казатиме Україні, як проводити реформи. Має бути внутрішнє розуміння, як і що робити. Для цього потрібні люди, готові боротися за своє і своєї країни майбутнє. А це некомфортна справа – розгрібати болото корупції. Неминуче забруднишся.
4 
1
Коментарі