ЗАХІД НАМАГАЄТЬСЯ ЗМИРИТИСЯ З ДУМКОЮ, ЩО В ПЕРСПЕКТИВІ МІСЦЕ КИЄВА – В ЄВРОСОЮЗІ, ВВАЖАЄ ПОЛЬСЬКИЙ ПУБЛІЦИСТ СЛАВОМІР СЄРАКОВСЬКИЙ
Наскільки санкції Євросоюзу ефективні в боротьбі з Росією?
– За такі санкції європейським політикам повинно бути соромно. ЄС має значно більше можливостей для тиску на Москву. Вся економічна потужність Російської Федерації складається з видобування сировини. Та Євросоюз є найбільшим її споживачем і боїться ризикувати й утрачати контакти з Москвою. Крім того, у Брюсселі не виробили спільної точки зору на події в Україні. В кожної із 27 країн-членів – власна думка. Дотепер немає єдиної енергетичної та оборонної політики.
Чи довго триватиме гра "у чужих і своїх"?
– Лише тотальна російська інтервенція до України змусить ЄС запровадити поважні санкції. Та кому вони будуть потрібні? Санкції під час війни – запізніла реакція.
Які кроки могла б зробити Європа?
– Не буде жодних реальних кроків. Наприклад, Франція навіть не в змозі припинити торгувати зброєю з Москвою. Захід, усупереч здоровому глузду, зміцнює економіку Росії. На Майдані понад сто людей загинули в ім'я європейських цінностей, а ЄС не може виділити достатньої суми фінансової допомоги для України. Інтеграція
Києва до ЄС має відбуватися коштом сотень українських компаній, за рахунок їх конкурентоспроможності. З одночасною втратою російських ринків – відповідно до виконання кредитних вимог МВФ. Україна потребувала допомоги. Мільярд євро, що пропонувала Європа, – це смішно. Так, зараз сума більша, але недостатня. Це все одно, що запросити безхатька на суперобід, а потім виставити йому рахунок.
Тобто Україна з революціями та майданами для Європи не зручна?
– Для євробюрократії – не зручна. Та й історично так було. Німці завжди добре розумілися з Росією – через голови поляків і українців. Це традиційна політика. Берлін – найбільший клієнт "Газпрому". Німеччина – найсильніша країна континенту. У Москви та Берліна настільки тісні економічні зв'язки, що Україні складно просочитися між ними. Києву не варто сподіватися на реальну допомогу від ФРН.
Хто в Німеччині підтримує дії Путіна?
– Колишній канцлер Ґергард Шредер приятелює з російським президентом. Можна сказати, товаришує із грошима "Газпрому". Нагадаю, делегація правих популістів, неонацистів і членів "Лівої партії" приїхала й підписалася під результатом так званого референдуму в Криму. Тобто німецькі націоналісти підтримують Путіна.
Чому Росія в 1990-х відпустила Польщу з-під свого тотального контролю?
– Польща мала щастя пройти весь етап реформування, коли їй історія дала час – Росія тимчасово ослабла. Москва не здатна була протидіяти нам у 1990-х. Та й Європа тоді мала більше грошей, що активно вкладала в розвиток оновленої Польщі.
А тепер?
– За останні 10 років Росія зміцніла, стала агресивнішою і зараз націлилася на Україну. Зросли ціни на енергоресурси. Якби нині ми стали об'єктом російської агресії, то виглядали б не набагато краще від України. Поляки почали усвідомлювати безпорадність НАТО у Східній Європі. Ніхто за нас, крім нас, не воюватиме. Те саме з вами. Слід про це пам'ятати. Водночас необхідно шукати партнерів у світі. Сьогодні для українців ними можуть стати поляки, шведи, литовці. І не через велику любов. Просто у всіх нас – однакові ризики. Це змушує об'єднуватися.
Як довго триватиме така східноєвропейська "лояльність"?
– Сподіваюся, якнайдовше. У Польщі, за винятком декількох "вар'ятів", ніхто не має жодних територіальних претензій до України. Я рідко хвалю поляків, але в одному ми справді стали мудріші: за будь-яких обставин завжди за Україну – ще з часів Єжи Ґедройця.
Чи актуальна доктрина Єжи Ґедройця у Польщі нині?
– Надзвичайно актуальна. Це доктрина номер один у зовнішній політиці.
Чи готовий Захід гарантувати Україні вступ до ЄС?
– Сьогодні Захід намагається змиритися з думкою, що в перспективі місце Києва – у Євросоюзі. Згідно з соціологічними опитуваннями, більшість поляків підтримують
вступ України до ЄС. Парадокс полягає в тому, що в Україні таких "фанатів" – менше. Мабуть, це зумовлено ментальною близькістю з Росією.
Що означає Україна для Москви і ЄС?
– Євросоюз житиме без України, а от імперська Росія без України не існуватиме. Це – фундаментальна основа всього великоросійського імперіалізму. Для Росії Україна – половина людського, інтелектуального й політичного потенціалу.
Який найбільший страх Путіна?
– Європейська Україна. І це головний страх не лише Путіна, а й більшостієвропейських політиків. Україна для Європи як валіза без ручки: і кинути не можна, і з собою взяти важко.
А чого бояться поляки? Можливо, терористів на Донбасі?
– Поляки не бачать українців серед тамтешніх терористів. Для нас усі ті люди – російські бойовики. Агресор і ворог номер один для пересічних поляків – Росія. Також ми боїмося Європи, що матиме зв'язки з Москвою. Боїмося дурості європейських лідерів та їх цинізму.
Як Москва поділила Європу?
– На прихованих союзників і відкритих противників. До першого блоку належать країни, що залежать від російського газу, – Угорщина, Словаччина, Чехія, Болгарія.
Це противники введення жорстких санкцій проти Москви. Віктор Орбан (прем'єр-міністр Угорської Республіки 1998–2002 років і від 2010-го. Лідер партії "Фіде". – "Країна") не так давно кричав "Росіяни – геть!" Він позиціонував себе найбільшим антикомуністичним політиком. Сьогодні виправдовує Путіна. Сюди можна додати Італію, Велику Британію та Іспанію. Особливим "другом" Росії залишається Кіпр – найбільший інвестор Російської Федерації. Ну й, звісно, Німеччина.
Хто у списку "українських товаришів"?
– Польща, Швеція, Литва, Латвія та Естонія. Ці країни тиснуть на ЄС як можуть, аби посилити економічні санкції проти Росії.
Чи може Україна змінити Європу?
– Україна здатна змінити Європу, якщо позбудеться корупції, олігархату й московського впливу. Поряд зі Старою Європою та Росією існує ще й так звана сіра зона. Де-факто до неї належать Польща й Україна. Вони спроможні стати міцним ременем між Росією та Німеччиною, створивши потужний економічний блок. Зараз російська економіка випереджає польську лише в два з половиною рази. Економіка Росії має серйозні структурні вади. Якщо Україна реформується і стане заможнішою – Європа відчує зміни на краще.
Ви кажете, що в будь-якій країні Європи є свій "Правий сектор". Як він виглядає в Польщі, Росії?
– "Правий сектор" у Польщі – це "Народний рух". У Росії – Націонал-більшовицька партія. Неонацизм – величезна внутрішня проблема Російської Федерації. А Україна не є радикальнішою за Польщу, Францію, Австралію чи США.
Проте для російської пропаганди загроза номер один – українська "бандерівська фашистська хунта".
– Це феномен. Радянські медіа в останні роки існування Союзу були набагато вільніші, ніж російські тепер. Їх пропаганда легко читається і дає результат, бо має підґрунтя. Росіяни ментально марять втраченою імперією. "Постсовєтікус" – типовий представник Росії. Це людина, яка мислить ідеологічними шаблонами. Навіть молодь всюди шукає "таємних агентів" Заходу. Що ж говорити про старше покоління.
Чи здатен Євроазійський союз протистояти ЄС?
– Євроазійський союз – імперське уявлення Путіна про порядок денний. Це клаптикове утворення, яке не матиме вагомого впливу. Воно не зможе змагатися ні з Євросоюзом, ні з Китаєм.
Як розвиватимуться події в Україні?
– Путін – сильна загроза. Росія – країна з великими ресурсами. Москва хоче, аби Україну постійно лихоманило. Сепаратизм на Донбасі – явище не випадкове. Хоча, думаю, Путін розраховував на більше. Початковий план – "Новоросія". Не вийшло. Росія намагатиметься і надалі дестабілізувати ситуацію. Є небезпека, що Київ змусять піти на федералізацію. В такому випадку Москва сильно впливатиме на політичні процеси в Україні. Якщо не дотисне, то намагатиметься здійснити на Донбасі "придністровський сценарій".
Що може стабілізувати ситуацію?
– Людину може переконати лише власний досвід. Потрібно закликати європейських політиків відвідувати Донбас і спілкуватися з його жителями, які не бачили Європи, не знають, що це таке. Слухають російську музику, дивляться російські телесеріали. Треба запропонувати альтернативу. Це завжди діє. Потрібно, щоб жителі Донеччини й Луганщини частіше їздили у країни ЄС.
Єжи ҐЕДРОЙЦЬ – польський письменник та політичний активіст, редактор журналу "Культура" з 1947-го до 2000 року. Народився 1906 року в Мінську. У жовтні 1947-го переїхав у передмістя Парижа. Упродовж 50 років видавав культовий журнал "Культура". Співпрацював із польськими еміграційними публіцистами та письменниками: Єжи Стемповським, Константином Єленським, Юліушем Мерошевським, Чеславом Мілошем, Вітольдом Ґомбровичем та іншими. Помер 2000-го у Франції, де й похований. На базі концепції Ґедройця після 1989 року сформувалася доктрина польської зовнішньої політики. Відповідно до неї, не може бути незалежної та сильної Польщі без незалежних та сильних України, Литви і, бажано, Білорусі. Ґедройць закликав забути про polski Lwоw та polskie Wilno
Середня ціна бареля нафти: травень
1999-го – травень 2014 року, дол. США
Рік - Ціна
1999 - 18
2000 - 28
2002 - 28
2004 - 40
2006 - 70
2008 - 127
2010 - 84
2012 - 94
2014 - 103
3 
1
Коментарі