Старожил Центрального ринку Луцька 31-річний Юрій Ковальчук знаний серед торговців як "курчатковий магнат". За свою десятирічну бізнес-кар"єру підприємець продав охочим до птахівництва майже 200 тисяч курчат. Цього сезону за три місяці прагне встановити рекорд — продати 25 тисяч.
Пташиний задвірок базару зустрічає несамовитим цвіріньканням тисяч курчат, качат і гусят. Над цією галасливою живністю шуліками нависли продавці. Хапають на льоту вертлявих пташенят, які вперто намагаються втекти із саморобних сітчатих вольєрів. Чути жартівливі вигуки зазивал-кликунів: "Закарпатські курчата московської породи, закуплені у Львові!.." Спітнілий Юрій кладе останнє з десятка проданих курчат у картонну коробку. Навздогін радить покупцеві, як ліпше доглядати за пташенятами.
Продаю курча по півтори-три гривні, залежно від породи
— Ух, уже дістала спека? Треба курчат напоїти, — торговець доливає у лійку свіжої прохолодної води. — Вдалий день видався. Вже продав триста курчат. Зазвичай не більше двохсот. Попит просто шалений. Люди злякалися санепідемстанції з їхнім "пташиним грипом". І повирізали курей, щоб не відібрали. А тепер набивають курники молодою птицею. Маємо найбільший виторг за останні роки. Хоча ціни в Луцьку найнижчі в Україні.
У Юрія багатий вибір. Є курчата різноманітних порід: кучинської ювілейної, новомосковської, тетра, фавероль, гудан, рідкісної кокінхін.
Є кілька сотень пташенят популярних бройлерів, "голошийок" і полтавської глиняної. Ця крупна птиця добре несеться. Яйця смачні, з великими жовтками і корисні. Тому за курчатами цих порід вишикувалася черга.
— Продаю курча по півтори-три гривні, залежно від породи, — торговець видихає сигаретний дим подалі від вицвіріньків. — Рідкісні кокінхін віддаю за чотири гривні. Всім курчатам не більше доби. Їх так і називаємо — "суточними". Клієнти купують по 10–30 курчат. Сезон триває з початку травня по липень. Щомісяця забирають до чотирьох тисяч. У мене вузька спеціалізація: тільки кури. А ось сусіди продають ще й каченят по три гривні, гусенят по шість та дев"ять гривень. За місце на базарі кожного місяця викладаю сто п"ятдесят гривень. Тому виторгу на життя вистачає. Добудував хату, облаштував двір. Відремонтував літню кухню і гараж. А нині відкладаю гроші на весілля.
Бізнес на курчатах Юрій перейняв у своєї мами. Вона працювала на одному з луцьких інкубаторів, тому зуміла добре зорганізувати справу.
Згодом відокремився. Закуповує курчат на місцевих птахофабриках. Бере по гривні-півтори. Намагається виставляти на торг однакову кількість золотистих, червоних і білих пташат. Покупцям потім легше "курчат восени рахувати". На базарі починає торгувати о восьмій ранку. І порається біля птиці до вечора. Спека, дощ і холодний вітер даються взнаки. З кожної тисячі курчат здихає сотня. Якщо курчата не продалися, Юрій везе їх додому. І відгодовує. А через кілька тижнів знову несе на базар. Уже продає з націнкою по сім гривень. Бо курчата оперилися і навряд чи вже здохнуть.
— Коли вибираєш курча, особливих порад немає, — долучається до розмови сусіда-продавець, 40-річний Сергій Теслюк. — Головне — правильно доглядати за ними у перші п"ять днів. Треба годувати виключно сухим кормом. Пшеничною і кукурудзяною крупою або подрібненою гречкою. Корисно давати зелень. Наприклад, молоду траву, кропиву і деревій. Уже на п"ятий день можна "кинути до дзьобів" варене яйце.
Тим часом до курчат підійшов дебелий чолов"яга з маленьким сином. Сховав барсетку під руку. Й узявся перебирати курчат.
З кожної тисячі курчат здихає сотня
— Тату, купи ціпу. Бо нашій морській свинці скучно одній, — благає хлопчик заклопотаного батька.
Продавці голосно сміються. А чоловік сердито потягнув сина далі в людський потік.
— Покупці різні бувають, до анекдоту доходить, — пригадує Юрій кумедні історії. — Один дід купив на базарі рябих каченят. Годував, доглядав. А восени ті у вирій полетіли. Виявилося, дідові підсунули пташенят дикої качки. Або торгувала біля нас хитра жіночка. Для кращого виторгу радила купити своїх курчат суперекзотичної породи. Вигадала й назву — японська несучка. Якісь баби купили. Розповіли про новинку в селі. Потім односельці ходили базаром і в кожного випитували, чи є в них японська несучка. Продавці довго переконували впертих селян, що це рекламний трюк і такої породи не існує.
2 
1
Коментарі