пʼятниця, 08 червня 2012 09:47

Булат Окуджава помер наступного дня, як його охрестили

Автор: фото з сайта www.portofrancorecords.com
  Булат Окуджава помер 15 років тому — 12 червня 1997-го. Йому було 73. Написав близько 200 пісень і кілька прозових творів. Народився 9 травня 1924 року в Москві в грузинській родині. Батьки — партійні діячі, які приїхали навчатися до Комуністичної академії. 1937-го батька розстріляли як ”ворога народу”, матір на 18 років заслали в сталінські табори. Булат жив із бабусею. 1942-го пішов добровольцем на фронт
Булат Окуджава помер 15 років тому — 12 червня 1997-го. Йому було 73. Написав близько 200 пісень і кілька прозових творів. Народився 9 травня 1924 року в Москві в грузинській родині. Батьки — партійні діячі, які приїхали навчатися до Комуністичної академії. 1937-го батька розстріляли як ”ворога народу”, матір на 18 років заслали в сталінські табори. Булат жив із бабусею. 1942-го пішов добровольцем на фронт

— У нас з'явився поет, який не читає, а співає свої вірші, — нахвалював Булата Окуджаву своїм паризьким друзям його колега Андрій Вознесенський на початку 1960-х. — Вірші звичайнісінькі, музика непрофесійна, співає посередньо, а все разом — геніально.

Доки Окуджава виступав по квартирах, ним на літературному Олімпі мало переймалися. Хоча його шанувальників ставало дедалі більше, вони полювали за його піснями, записаними-перезаписаними на магнітофонних бобінах. Підпільна слава стала офіційною на початку грудня 1961-го — в Ленінграді фанати Окуджави ледь не рознесли Палац мистецтв.

— Коли я підійшов до палацу з дружиною, побачив велетенський натовп, що забарикадував вхід, — згадував той ленінградський концерт математик Леонід Руховець, який нині живе в США. — Він заповнив проїжджу частину Невського проспекту, і кінна міліція направляла транспорт у інший бік. Шанувальники без квитків просто ввірвалися всередину. Їхня хвиля змітала все на шляху, в тому числі бабусь-білетерок. Наші квитки не допомогли потрапити в палац — зал уже був забитий. Нам відповідали в дусі Ільфа і Петрова: "У всіх є квитки". Раптом я побачив якогось артиста, що пробирався до входу із фразою: "Я член президії Театральної спілки!". Його пропустили, бо "член президії" звучало переконливо.

Руховець із дружиною пройшли слідом за артистом. У концертному залі яблуку ніде було впасти, люди забили всі проходи.

Старші колеги-літератори такого успіху Окуджаві не могли пробачити. І вже за два тижні після концерту, 26 грудня 1961 року, на сесії Спілки письменників СРСР влаштували обговорення пісень Булата Окуджави. Радянські "літературні динозаври" мусили пристосовуватися, щоб зробити кар'єру, а молодим із початком хрущовської "відлиги" все давалося надто легко. Кар'єра того ж Окуджави будувалася сама по собі: його пісні співав увесь СРСР. Якби ж ті пісні хоч були путні — радянські, а то незрозуміло що. До того ж наспівані під гітару — блатний, міщанський інструмент. Отже, Окуджаві вирішили добряче промити кістки,  вигнати зі Спілки. Це мав бути розгром.

— Ну, порозважалися, а тепер — за різки, — зіронізував після обговорень-наїздів письменник Володимир Солоухін.

— Ану, хай заспіває! — перебили його викрики колег. — Те, що на вечорах своїх виконує!

Темноволосий, блідий, із блискучими, як від гарячки очима, Окуджава стримано казав:

— Я все заспіваю.

— Ні, ти заспівай те, що в Ленінграді!

— Добре, я заспіваю те саме. Може, не все так страшно.

Узяв майже вертикально гітару й заспівав: "До свидания, мальчики" й "Арбат", "Бумажный солдат" і "Полночный троллейбус". Під кінець виступу атмосфера судилища змінилася. "Талант виконавця, особливість голосу і відповідна енергетика від тих у залі, хто був дружньо налаштований, зробили свою справу, — пише в щоденнику письменник Андрій Гладков. — Стало ясно: "опрацьовувати" Окуджаву не вдасться. Поет переміг".

— У Спілці я залишився, але влада з 1961 року зі мною боролася, — згадував Окуджава.

За ним стежили люди з КДБ, у будинку стояли "жучки", навіть у ліжку. Понад 10 років — усі 1960-ті — його не пускали на телебачення й радіо. Зате платівки з піснями виходили за кордоном, там же публікували його твори. Легше стало в 1970-1980-х: кінематографісти вважали хорошим тоном включали пісні Окуджави у свої стрічки. Так у "Білоруському вокзалі" зазвучала "А нам нужна одна победа", "Соломенная шляпка" — в однойменному фільмі, "Ваше благородие, госпожа Удача" — в "Білому сонці пустелі", пісенька кавалергарда — в "Звезде пленительного счастья".

Під час гастролей у США 1991 року Булатові Окуджаві стало погано із серцем. Потрібна була термінова операція вартістю $50 тис. На допомогу прийшли друзі, видавці. Емігранти присилали чеки на $10, $50. Рік по тому частину боргу перед лікарнею покрив американський уряд. Радянському було не до того — країна розвалювалася.

Після операції Окуджава прожив шість років. У середині травня 1997-го він приїхав до Парижа. Захворів на грип, який перейшов у запалення легень. Барда поклали в один із найкращих шпиталів французької столиці. В Окуджави відкрилася виразка, почалася внутрішня кровотеча. 11 червня дружина Ольга хрестила його. Отримав ім'я Йоан. Наступного дня барда не стало. За півроку дружина знайшла в кишені його піджака аркуш із рядками: "Предчувствовать смерть и смеяться, не значит ее не бояться".

"Тільки раз я бачила його п'яним"

По поверненні з війни Булат Окуджава вступив на філологічний факультет університету. 1947-го одружився з однокурсницею Галею Смольяниновою — донькою підполковника.

— Чоловік не прогодує родину віршами, — дорікав тесть Булатові.

Той як міг намагався вжитися в просту російську родину, але стати своїм у нього не виходило. "Булат запам'ятався нам замкнутим, скупим на жарти, він ревниво оберігав свої заняття від чужого погляду, — згадує в мемуарах сестра його дружини. — Галя чоловіка любила безтямно. Вона збирала його вірші, захоплювалася ними, ні в чому йому не перечила". Але подружжя все більше віддалялося одне від одного. Край їхньому шлюбу поклала пісня Окуджави, де були рядки:

А в чем ты повинна?

А в том и повинна,

что рада была

любви половинной:

любимой слыла,

да ненужной была.

— Я не люблю цього вірша, — зізнався Окуджава згодом в інтерв'ю. — Я написав його зопалу. І дуже несправедливо було те, що я написав. Я образив чудову жінку, яка мене кохала. А найпідліше, що я почав цю пісню виконувати в тому колі, в якому ми обоє оберталися. Я одразу пошкодував про це, але було пізно: пісня "пішла по руках".

Офіційно він оформив розлучення з Галиною 1964-го — щоб вона могла отримати квартиру. Після цього одружився з фізиком Ольгою Арцимович, із якою давно мав стосунки. Наступного року вона народила йому сина, теж Булата. Того-таки 1965-го — рівно через рік після розлучення — перша дружина Окуджави померла від гострої серцевої недостатності. Від першого шлюбу в Окуджави був син Ігор (1954-1997). Його виховувала тітка — материна сестра. Змінив кілька професій, від музиканта до м'ясника, страждав на алкоголізм і наркоманію. Помер за півроку перед батьком.

1981-го Булат Окуджава закохався в молодшу на 31 рік співачку Наталію Горленко. Вона підійшла до нього на вечірці після одного з концертів у Москві. Заради барда покинула чоловіка. До зустрічі з нею Окуджава вісім років нічого не писав. А коли спалахнув роман — знову пішли вірші й пісні. "Він любив гостей, любив готувати, — пише у спогадах Наталія Горленко. — Робив це прекрасно, натхненно. Улюблена страва — сирна запіканка. Їли ікру, зелень, сири всякі, пили коньяк. Казав, що жінку не треба запитувати: що ви п'єте? Треба запитувати: ви будете горілку чи коньяк? Тільки раз я бачила його п'яним. Так, він випивав, але знав міру. Улюблений його тост — "Вип'ємо за цю мить. Будуть інші, але цієї вже не буде".

Дружина Ольга часом поривалася піти від барда, а інколи — він сам хотів залишити родину. Щоб припинити спільні страждання, від Окуджави за п'ять років пішла Наталія Горленко.

 

Зараз ви читаєте новину «Булат Окуджава помер наступного дня, як його охрестили ». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

14

Залишати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі

Голосів: 1
Голосування Як ви облаштовуєте побут в умовах відімкнення електроенергії
  • Придбали додаткове обладнання для оселі задля енергонезалежності
  • Добираємо устаткування та готуємося до купівлі
  • Не маємо коштів на таке, ці прилади надто дорогі
  • Маємо ліхтарі та павербанки для заряджання ґаджетів, нас це влаштовує
  • Певні, що незручності тимчасові і незабаром уряд вирішить проблему браку електроенергії
  • Наша оселя зі світлом, бо ми на одній лінії з об'єктом критичної інфраструктури
  • Ваш варіант
Переглянути