— Майбутнім журналістам пораджу добре подумати, перш ніж наважитися йти в цю професію. Я з дев'ятого класу знала, працюватиму на телебаченні. Ходила на гуртки ще в колишній будинок Добровільного товариства сприяння армії, авіації і флоту. Вчилася з душею і великим бажанням. Із п'ятого курсу працювала, — розповідає головний редактор телеканалу "ВІККА" Юлія Кропива.
— Тішуся, коли виходить по-справжньому класний сюжет. Тоді отримую задоволення від творчої роботи й від результату.
Юлія Кропива зізнається, вже давно не плаче.
— Робота репортера така, що не можна все сприймати серцем. На початку кар'єри не могла стримати сліз, коли бачила сиріт, бідні багатодітні родини, хворих, але сильних духом людей. Тепер більше зосереджуюся на робочих моментах.
Олена Берестенко — шеф-редактор "ВІККА-новин":
— Ти можеш піти на будь-який концерт, матч. Запросто поговорити із відомими людьми, — каже Олена. — Не можна сказати, що хтось із черкаських політиків мені подобається. Мені здається, кілька місцевих впливових людей граються в політику, вирішуючи свої справи й бігаючи з партії в партію. Залежно від політичної моди в країні.
Шеф-редактор пригадує зустріч із Петром Порошенком 2014 року:
— Вже тоді відчувалося, приїхав майбутній президент, — продовжує Олена Берестенко. — Була неймовірна кількість охорони. Петро Олексійович випромінював упевненість і, схоже, ні секунди не сумнівався в своїй перемозі на майбутніх виборах.
Журналістика здійснила її дитячу мрію, каже Олена.
— У школі захоплювалася Олександром Пономарьовим. Удалося познайомитися й поговорити зі співаком у своє задоволення. Вважаю, що більше розкручена "зірка", то легше з нею у спілкуванні. Принаймні такими виявилися Ані Лорак і Наталія Могилевська. І навпаки — хто тільки починає свій творчий шлях, можуть виявитися гордими й зарозумілими. Нинішній тренер футбольної збірної України, володар "Золотого м'яча" Андрій Шевченко сторонився преси так, ніби в нього не було насиченої кар'єри в Італії й Англії.
Олена Берестенко в журналістиці — 12 років.
— За цей час було всякого. Не можна сказати, що наша робота — суцільний позитив. Частково було й розчарування. Журналістика — професія стресова. Не можна всім подобатися. Завжди знайдуться невдоволені. У перші роки приймала все близько до серця. Могла вибігти й розплакатися. Тепер трохи заспокоїлася. Коли помиляюся, втішаю себе тим, що я не хірург.
Люди йдуть до телестудії, як раніше йшли до райкому партії. Буває, скаржаться на таке, на що ми вплинути ніяк не можемо. На чоловіка, який завів коханку, на сусіда, який заливає водою, на родичів, які не поділилися спадщиною. Але вислухати людину, вникнути в її проблеми мусимо. Бо професія зобов'язує.
2 
1
Коментарі