Что ели в модном харьковском ресторане в 1913 году
Сегодня харьковчане с удивлением смотрят на такое украинское меню
Трохи краси вам. Ось так їли в Харкові до Голодомору – і до Першої світової війни: хоч війна вже десь там і точиться, але на поставки продуктів до модної харківської ресторації (назву якої вже в наш час рейдернув один з отців міста) це ще не впливає, – це ще триває "Бель-Епок", це її стиль, досконало витриманий тут в усьому, до дизайну шрифтів і "драгоманівського" правопису включно.
І "осятровина" була ще, напевно ж, своя, дніпровська (це ж іще – до Дніпрогесу, до Каховського моря, до великої екологічної катастрофи дніпровських плавнів і цілого Півдня...)
І євреї в друкарні на Рибній були ще свої, українські (в 1930-ті їх викошували спершу "за український буржуазний" націоналізм, черга на "єврейський" – для тих, хто пережив Шоа, – настала пізніше)...
І так можна розбирати піксель за пікселем, відновлюючи знищену картину: яка мила могла б бути країна, якби в 1918-му вистояла...
Яка мила могла б бути країна, якби в 1918-му вистояла
"Харьков обшарить, мы его не знаем, это для нас "заграница". Чистить надо быстро..." (Из письма В.И. Ленина - И.В. Сталину 16.07.1922 г.)
Ну от і зачистили – настільки, що сьогодні вже й харків'яни, яким весь вік товкмачать, ніби "Харьков всегда был русским городом", з подивом дивляться на українське меню 1913 року (а там на звороті ще й олівцем писано чернетку заяви на вступ до Українського літературно-етнографічного товариства ім. Квітки-Основ'яненка – харківського міського аналога "Просвіти"!): це що, у нас? В Харкові? А де це таке було?
В "загранице". В Україні, цебто, – доки її не "зачистили".
Комментарии