Що їли у модній харківській ресторації у 1913 році

Сьогодні харків'яни з подивом дивляться на таке українське меню

Трохи краси вам. Ось так їли в Харкові до Голодомору – і до Першої світової війни: хоч війна вже десь там і точиться, але на поставки продуктів до модної харківської ресторації (назву якої вже в наш час рейдернув один з отців міста) це ще не впливає, – це ще триває "Бель-Епок", це її стиль, досконало витриманий тут в усьому, до дизайну шрифтів і "драгоманівського" правопису включно.

І "осятровина" була ще, напевно ж, своя, дніпровська (це ж іще – до Дніпрогесу, до Каховського моря, до великої екологічної катастрофи дніпровських плавнів і цілого Півдня...)

І євреї в друкарні на Рибній були ще свої, українські (в 1930-ті їх викошували спершу "за український буржуазний" націоналізм, черга на "єврейський" – для тих, хто пережив Шоа, – настала пізніше)...

І так можна розбирати піксель за пікселем, відновлюючи знищену картину: яка мила могла б бути країна, якби в 1918-му вистояла...

"Харьков обшарить, мы его не знаем, это для нас "заграница". Чистить надо быстро..." (Из письма В.И. Ленина - И.В. Сталину 16.07.1922 г.)

Ну от і зачистили – настільки, що сьогодні вже й харків'яни, яким весь вік товкмачать, ніби "Харьков всегда был русским городом", з подивом дивляться на українське меню 1913 року (а там на звороті ще й олівцем писано чернетку заяви на вступ до Українського літературно-етнографічного товариства ім. Квітки-Основ'яненка – харківського міського аналога "Просвіти"!): це що, у нас? В Харкові? А де це таке було?

В "загранице". В Україні, цебто, – доки її не "зачистили".

Оригінал