Ексклюзивы
воскресенье, 14 сентября 2014 11:25
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч
Юлія Ліпіч

Мій брат – мій ворог

Десять днів відпочивали у Солотвині на Закарпатті. Довго з чоловіком вагалися, куди податися – на одеське море чи солотвинські озера. Від Одеси відлякувало Куликове поле з його "прихильниками федералізації".

– Торік на два тижні поїхали в Крим. Пробули тиждень – втомилися косити під місцевих, набрид наш "идеальный русский". Повернулися додому й поїхали на Закарпаття. Там зовсім інша атмосфера – ти свій серед своїх, – напередодні відпустки завітала знайома.

У Солотвині щодня відвідували соляну кімнату, на обід їли бограч і банош.

– Найкраще вино в цієї жіночки, що скраю від дороги живе, – біля озера Ельдорадо радить 50-річний Олександр, продавець квасу.

Першого ж дня потоваришували з ним. Розповідав, коли краще на базар по сало ходити, де дешевше сувеніри купити.

– Народ тут хороший, гостинний. Коли сюди приїхав, боявся, як мене сприймуть. А сусід одразу після знайомства вишиванку подарував. То я тепер із сотню українських пісень знаю, гімн напам'ять, – Олександр розкриває свій паспорт: місце народження – село Кашкаранці у Мурманській області Росії. – Я звідти ще 2002 року втік. Хоч там мої дід із бабкою поховані, батьківські могили – я там чужий. Батько від горілки помер, як і всі мужики в нашому селі. А мати – від холоду. 100 кілометрів до райцентру в лікарню її везли, не доїхала. Електрики нема, про газ мовчу. Хотів голову в петлю, та лист від армійського друга із Солотвина прийшов. Він мене сюди перевіз, із роботою поміг.

На прощання Олександр каже, що в Мурманську живе його рідний брат – військовий офіцер. І вони з ним уже багато років ворогують.

Сейчас вы читаете новость «Мій брат – мій ворог». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода