На свята приїхала до батьків у село. Дорогою зустріла матір колишнього однокласника – прихильницю оковитої Ганю. З її сином разом училися лише рік. Його тричі залишали у сьомому. Однокласника жаліла – віддавала канапки, які мама клала в рюкзак. Якось перестрів мене після уроків. Сказав: якщо не вийду за нього заміж, то вб'є. Після того вирішила ніколи не жаліти людей.

Переключилася на тварин. Із молодшим братом у саду знайшли їжачка. Назвали Стьопкою, бо сидів біля городу сусіда Степана. Налили в мисочку парного молока. На голочки поклали яблучка, хліба й відпустили.

Наступного вечора Стьопка чекав на тому самому місці. Приходив щовечора до кінця літа.

– ?Ви – малі, нерозумні. То не один і той же їжак. Ваш Стьопа напився-наївся, прийшов і каже товаришам: "Миколо, там їсти дають". Після Миколи до вас їжак Іван приходив, – сміявся сусід.

Наступного вечора Стьопки не було. Ми з братом вирішили: образився через насмішки.

Якщо не вийду за нього, то вб'є

Ганя шкандибає на подвір'я сусідки Лесі.

– ?Чого причепилася? Як маю її нагнати? – пізніше бідкається та. – Одного разу поставила баняк із нечищеною бульбою на плиту. Варила свиням. Вернулася з городу, а Ганка бульбу зі шкарлупою доїдає. Дала їй пирогів зі сметаною, чаю зробила. Після того кожен день приходити стала.

Чоловік і син сусідки обурилися. Злякалися підчепити педикульоз. Тітка Леся попросила гостю більше не приходити. І почула всю правду про себе, рідних та покійних родичів. А на другий день Ганя знову була в неї. Виявилася не такою вразливою, як Стьопка.

Місяць тому вона зайшла до нашої хати з телячою головою в руках і пропозицією – відкупити її.

–?Для чого? – здивувалася мама.

–?На холодець.

Ганя підібрала ту голову на подвір'ї в сусідки. Мама вигнала її. І відтоді вона до нас не приходить.

×