На Кавказі йде повномасштабна партизанська війна, і виграти її російські військові не можуть – вважає політолог Авраам Шмулевич
Російська влада не контролює значну частину Північного Кавказу і чимало тамтешніх процесів – так вважають багато людей. Нещодавно були теракти в Дагестані та рейд бойовиків на територію Грузії. Що відбувається в регіоні?
– За останні 20 років Кавказ перетворився на типову колонію. Він разюче відрізняється від метрополії мовою, культурою, релігією. Кавказ економічно й політично повністю залежить від Москви. Якщо радянська еліта докладала зусилля для інтеграції різних регіонів, то російська цього не робить. Кавказ і Росія йдуть дедалі більш різними курсами.
Північний Кавказ – один із дотаційних регіонів. Хоча його народи тисячоліттями жили без жодної допомоги Кремля. Економіка зруйнована, а система управління така неефективна, що наближає смерть регіону. У Дагестані врожай збирають двічі на рік, але зараз завозять картоплю навіть із Ізраїлю. Все це разом веде до зростання антиурядових настроїв. На Кавказі триває партизанська війна під релігійними прапорами. Війна повномасштабна, виграти її російські військові не можуть. Жодне стратегічне завдання в галузі безпеки, культури чи економіки не було реалізоване. Тепер до цього треба додати ще й повномасштабну кризу російської еліти. Це означає, що жодних проблем вона не вирішуватиме. Уже в багатьох районах живуть не за законами Російської Федерації. У Чечні кадировський лад ніякого відношення до конституційного устрою Росії не має. По всій території Дагестану діють шаріатські суди. Удень влада федералів, уночі – мусульманських партизан.
Що може зробити Росія?
– Англія й Франція були могутніші та ефективніші за Росію, однак пішли зі своїх колоній. Чому у відносинах між Кавказом і Росією має статися диво? Процес деколонізації – об'єктивний. У Кремля два виходи: змінити систему управління Північним Кавказом і запровадити реальну федерацію, або йти звідти. Однак навіть якщо вони захочуть стати федерацією, не факт, що еліта зможе такий проект реалізувати. За останні 20 років російська верхівка багато говорила, але жодного великого проекту так і не втілила.
Але багато людей сприймають роль Москви як стабілізуючий фактор у регіоні.
– На Заході така думка справді поширена. Але це вже не відповідає дійсності. Навпаки: усі деструктивні процеси, що там є, посилюються спробами Москви їх вирішити. Кавказ перетворюється на агресивний ісламський регіон – і це реакція на дії російських силовиків. Беззаконня, що чинять на Північному Кавказі, страшно уявити. Життя і свобода людини нічим не захищені. Людей викрадають, і часто незрозуміло хто це робить. Усі підприємці платять хабарі чиновникам і "закят" – обов'язковий річний податок – мусульманським партизанам. Система правосуддя не діє, освіти – теж. Дітям із Кавказу занижують оцінки на державному іспиті, щоб вони не потрапляли до вузів великих міст. Так хочуть розвантажити Москву від кавказців. В органах влади – тотальна корупція і клановість. Довго це не може тривати.
Є якісь сильні сторони політики Кремля на Кавказі?
– Кавказ – це пральня для відмивання грошей. Значні ресурси, що йдуть як дотації, осідають у кишенях московських чиновників. Те, що не повертається "відкатом" у Москву, залишається в північнокавказьких начальників. До населення нічого від цього не потрапляє. Плюс – Путін тримає формування Рамзана Кадирова як свій силовий резерв. У разі чого їх можна гласно чи тишком використовувати проти опонентів. При цьому Кадиров лояльний саме до Володимира Путіна, а не Росії.
Як відрізняється ситуація в республіках регіону?
– У черкеських республіках – Адигеї, КабардиноБалкарії, КарачаєвоЧеркесії – вона інакша, ніж у Дагестані, Чечні та Інгушетії. Наприклад, у трьох останніх російського населення вже немає. У інших ще є значна кількість росіян. Там помітно менший рівень ісламізації. Хоча в тій же КабардиноБалкарії фактично йде громадянська війна між черкесами проваххабітського й антиваххабітского світогляду.
Звідки йдуть витоки гасла "Досить годувати Кавказ"?
– Економіка Кавказу зруйнована. Думаю, це робиться свідомо, бо економічно самодостатній Північний Кавказ уже давно відокремився б. До того ж, місцеві корумповані еліти нічого не вміють, крім красти гроші. Вони піднялися на економічній розрусі регіону, тому зацікавлені в її продовженні та отриманні дотацій, а не в організації виробництва й розвитку сфери послуг. Люди повинні виїжджати в міста центральної Росії. Оливи до вогню доливає те, що економічне становище росіян теж не найкраще. Разом це веде до все більшого побутового напруження між ними й кавказцями.
Хто автор гасла і хто його практикує?
– Гасло "Досить годувати Кавказ" висунули російські націоналісти. Але зараз його починає підхоплювати Кремль. Воно потрібне також для тиску на місцеві еліти. За величезної кількості чиновників Кремль не має ефективного апарату управління. Врешті гасло прискорить процес відчуження Кавказу від Росії.
Але є й інший лозунг – "ні п'яді російської землі".
– А чому Кавказ – це російська земля? Він був завойований якихось 150 років тому. Навіть багато росіян не розглядають ці землі як свої. Ментальне відчуження від Кавказу вже відбулося. До того ж у процесі розпаду Радянського Союзу від Росії відійшли більш густонаселені росіянами території. Північний Кавказ для Росії зараз – джерело тероризму, нестабільності, корупції. Думаю, значна кількість навіть російських націоналістів розуміють, що ці землі треба відпускати. Багато людей говорять у неоімперському стилі, але їхати на Кавказ ніхто не поспішає. Росія стрімко скорочується. Російського народу не вистачає для збереження всієї території держави.
Чим є політичний іслам на Північному Кавказі?
– За підтримки російських багнетів у Чечні фактично побудовано державу політичного ісламу суфійського різновиду. Є ще салафія, де джихад – ключова заповідь. Це теж політичний іслам. Салафітські режими виникали, але ніде не були успішними. Афганістан, Ємен, Сомалі – усюди вони чи розкладалися зсередини, чи програвали зовнішнім силам. Північнокавказький салафізм вирізняє те, що він формується в антиколоніальній війні, а не в боротьбі з іншими мусульманськими урядами. Зрозуміло, що Північному Кавказу потрібна якась інтегральна ідеологія, що зменшувала б етнічні протиріччя та об'єднувала волю кавказців. Цією ідеологією є саме політичний іслам. Жодної іншої зараз немає. Хоча могла б бути й ідеологія європейського Кавказу. Але російська влада робить усе, щоб задушити таке в зародку. Всі носії цієї ідеології видавлені або знищені в Дагестані, Інгушетії та Чечні, а в черкеських республіках борються з ними.
Виходить, що північнокавказький салафізм – єдина об'єднуюча ідеологія. Тому зовнішні політичні сили бояться того, що замість росіян прийдуть ісламісти і буде другий Ірак або Афганістан.
Чому молодь іде в ліс до бойовиків?
– Молодь бачить неймовірну несправедливість, абсолютну відсутність соціальних ліфтів. Якщо не належиш до якогось клану, не маєш шансів досягти чогось. А ідеологія Імарату Кавказу досить приваблива – гасла справедливості та братерства. Це також соціальне мікросередовище. У боротьбі за відновлення ісламської держави вони бачать благородну ідею. Імарат Кавказ відстоює те, про що вони читають у книжках: відсутність експлуатації мусульманина мусульманином, справедливий шаріат, весь світ має бути ісламський. Іслам – єдине правильне вчення. Зараз це реальна альтернатива владі. Судова система шаріату не корумпована, на відміну від світської. Є хоч якісь правила.
Можлива нова війна?
– Партизанська вже давно триває. За інтенсивністю вона починає перевершувати Ірак та Афганістан. І є всі передумови, що Імарат Кавказ зможе змістити зону конфлікту в Татарстан.
Що стосується повторення чеченського сценарію, я не раз чув від керівників ісламістського підпілля, що вони готові взяти владу. Однак не готові її втримати. Тобто не зможуть вистояти за лобового зіткнення з російською армією і не мають достатньо сильних позицій у суспільстві. Через це уникатимуть прямих сутичок. Вони ведуть пропаганду, посилюють свої позиції. Закони шаріату все більше сприймаються як альтернатива корумпованій центральній владі. Населення мимоволі звертається до них. Тому вони поступово витискатимуть федералів, займатимуть ключові інститути влади або перебиратимуть їхні функції. А повністю владу візьмуть тоді, коли будуть готові.
Яка політика Грузії щодо Північного Кавказу?
– Тбілісі розглядає північних кавказців як силу, спроможну зменшити агресивний запал Росії. Але грузинська еліта діє вкрай непослідовно. В країні великий розрив у системі управління. Вищий рівень управління сучасний, а середній і нижній – ще радянські. Грузія може намагатися грати стабілізуючу роль, але зараз вона недостатньо смілива та впевнена в собі.
Хто ще може впливати на ситуацію в регіоні?
– Частково – Азербайджан. Зараз він впливає на Південний Дагестан. Призначення тих чи інших людей на ключові посади там у містах відбувається після консультацій із Баку. Туреччина провадить обережну експансіоністську політику. Євросоюз і Сполучені Штати дуже не хотіли б втручатися в ситуацію. Але якщо керівники політичного ісламу оголосять джихад Заходу, то будуть змушені це зробити.
Як би ви вибудовували лінію поведінки України щодо Кавказу?
– А що – в України є зовнішня політика? У мене враження, що у вас є тільки внутрішня політика. Про політику Києва щодо Кавказу мені нічого невідомо. Здається, Україна не до кінця сформувалася як держава.
Тим часом вона – майже кавказька країна. Ваш південносхідний фланг – це саме Кавказ. Крім того, в Україні чимало кавказців. Значна частина, наприклад, грузинської еліти у вас жила або навчалася. Тому ви могли б виступати посередником між Росією й Грузією. Для мене не зрозуміло, чому Франція, а не Україна виконувала цю роль під час останньої російськогрузинської війни. Таке посередництво давало б політичні дивіденди, а їх можна було б конвертувати в поліпшення економічних зв'язків із Північним і Південним Кавказом. До того ж, розташування України як транзитної країни залежить від ринку вуглеводнів, а на його динаміку впливає й ситуація на Кавказі. Нарешті ісламський чинник, що присутній в Україні. Він багато в чому визначається станом умми (спільнота вірян. – "Країна") Північного Кавказу. Будьяка нестабільність там збільшує кількість мігрантів в Україну. Є багато моментів, які ваша країна могла би використовувати на свою користь. Але вона цього не робить.
Населення республік Північного Кавказу (2011 рік)
Карачаєво-Черкесія
населення – 479 тис.
41* карачаївці – 194 тис.
32 росіяни – 150 тис.
20 адиги (черкеси) – 93 тис.
0,4 українці – 3 тис.
7 інші – 39 тис.
Кабардино-Балкарія
населення – 860 тис.
57 адиги (черкеси) – 490 тис.
23 росіяни – 193 тис.
13 балкарці – 109 тис.
0,6 українці – 5 тис.
6, 4 інші – 63 тис.
Північна Осетія–Аланія
населення – 712 тис.
65 осетини – 460 тис.
21 росіяни – 147 тис.
4 інгуші – 28 тис.
2 кумики – 16 тис.
2 вірмени – 16 тис.
6 інші – 45 тис.
Інгушетія
населення – 413 тис.
94 інгуші – 386 тис.
5 чеченці – 19 тис.
0,8 росіяни – 3 тис.
1,2 інші – 5 тис.
Чечня
населення – 1 млн 268 тис.
95 чеченці – 1 млн 207 тис.
2 росіяни – 24 тис.
3 інші – 37 тис.
Дагестан
населення – 2622 тис.
29 аварці – 758 тис.
17 даргинці – 426 тис.
14 кумики – 366 тис.
13,1 лезгини – 337 тис.
5 лакці – 140 тис.
4,7 росіяни – 120 тис.
4,3 азербайджанці – 112 тис.
0,1 українці – 3 тис.
13 інші – 360 тис.
Абхазія
населення – 241 тис.
51 абхази – 122 тис.
17 грузини – 43 тис.
17 вірмени – 42 тис.
9 росіяни – 22 тис.
1,3 мегрели – 3 тис.
0,6 греки – 1 тис.
4,1 інші – 8 тис.
Південна Осетія
населення – 72 тис.
64 осетини – 46 тис.
25 грузини – 18 тис.
3 росіяни – 2 тис.
8 інші – 6 тис.
2 
1
Комментарии
26