Путін змушений буде змінити політику

Російський прем'єр-міністр Володимир Путін, 58 років, балотуватиметься в президенти на виборах 4 березня 2012-го. Висуватися йому минулої суботи запропонував президент Дмитро Медведєв, 46 років. Сам він очолить партійний список "Єдиної Росії" на виборах Держдуми 4 грудня 2011-го, а після цього – уряд

– Це запуск проекту остаточної й довічної влади Путіна, – каже Леонід Радзіховський. – Єльцин передав владу Путіну, Путін – Медведєву. Тепер Медведєв – знову Путіну. За тисячолітню історію країни проблему законного відходу вищої особи так і не вирішено. Не було жодного ­випадку, щоб керівник держави добровільно й легітимно передав владу іншому через інструмент вільних демократичних виборів.

Приклад із Єльциним не зовсім годиться. Він був хворий, фізично утримувати владу вже не міг. Крім того, Єльцин так дратував росіян, що якби спробував зберегти трон, то його скинули б і вбили. Тому його передача влади Путіну була вимушеним пошуком свого рятівника. А Путін Медведєву взагалі нічого не передавав. У Росії можлива або довічна влада, або змова. Така ментальність і традиція.

Які плюси й мінуси цього?

– Такий спосіб правління виглядає ана­хронізмом у ХХІ столітті. Зараз скрізь відкрите суспільство, великий потік інформації, люди втомлюються від начальників.

З іншого боку, ніхто не довів, що демократичні способи правління ефективніші. Наприклад, найефективніші реформи в Сингапурі та деяких інших східних країнах проводять авторитарні лідери. Тому питання не тільки в тому, як тримають і передають владу, а й для чого її використовують.

Як сприймають таку модель влади росіяни?

– Із повною байдужістю. Вони заклопотані виживанням і бояться, щоб не було гірше.

Чи можлива політична конкуренція в Росії?

– Ні. Блазнювання – як у Жириновського, підтанцьовка – як у Зюганова, резонерство в стилі Явлінського – ­скільки завгодно. А серйозна політична боротьба неможлива. Конкурентів знищуватимуть. Не фізично. Є чимало ­інших легітимних і безкровних способів: не пускати на телебачення, позбавляти фінансування, виставляти дурнем. Якщо йдеться про несистемну опозицію – демократичну чи прозахідну, націоналістичну чи профашистську – то їм у ­Росії й заважати не треба. Залиште їх самих – і вони перегризуться, з'їдять одне одного і перетворять свої організації на зібрання синів лейтенанта Шмідта, які ні про що не можуть домовитися.

Чи можна вважати Путіна одним із десятка людей, що найбільше впливають на долю світу?

– У Путіна значно більша влада, ніж, приміром, у Саркозі. Бо президенти Франції міняються, а Путін залишається.

Вплив лідера визначається не ­тільки обсягом економіки його країни чи ­кількістю ракет, а й його вагою всередині країни. Економіка США вдесятеро більша за російську. Але вплив президента Сполучених Штатів у країні у 100 разів менший, ніж Путіна в Росії. В Америці є ще багато інших інститутів, а в нас їх нема. Тому, якщо помножити вплив Путіна всередині країни на вплив Росії у світі, то отримаємо значно більшу величину, ніж від таких же показників ­господаря Білого дому. Впливовіший за нього, мабуть, лише голова КНР.

Яким Путін бачить місце України у своїй системі координат?

– Йому зараз не до України. Аби лиш за газ платили побільше. У Росії дуже важка економічна криза. Тому Кремлю не до геополітичних ігор, треба розрулити ситуацію в країні.

Путін може змінитися у внутрішній і зовнішній політиці?

– Йому неймовірно пощастило, коли вперше став президентом. Економіка тоді росла на нафтових дріжджах. Тепер ситуація зворотна. Тому він змушений буде змінити політику. Але як – питання.

Що буде інакше в українсько­російських відносинах?

– Не думаю, що тут варто чекати суттєвих змін. Україна для Кремля не є пріоритетним напрямком. Валиться соціальна сфера, різко скорочуються надходження від експорту енергоносіїв, падає національна валюта, дуже поганий інвестиційний клімат. Через це – апатія й застій у населення, така собі соціально­політична депресуха. Як у цій ситуації думати про стосунки з сусідами по Співдружності незалежних держав? Хіба що відволікти увагу народу якимось геополітичним скандалом. Але зараз і цей номер не ­пройде.

Тобто, пошук зовнішнього ворога вже не допоможе?

– Ну, це вічний подразник, він нікуди не зникає. Список ворогів Кремля доволі довгий. Є вічний – Сполучені Штати. Є фантомне НАТО, Грузія, Прибалтика. Україні треба добре постаратися, щоб протиснутися в цей ряд.

Яка лінія Києва стосовно Москви в найближчі роки могла б бути максимально прагматичною?

– Вам треба торгуватися. За газ і за все інше. По­моєму, українці це вміють ­добре. І не дратувати Кремль болючими питаннями – скільки народу загинуло під час Голодомору, хто такі Бандера й Шухевич. Хіба що з метою позлити ведмедя, аби консолідувати українське суспільство. Тоді Москва підіграє.

×