Де межа між психічною нормою і ненормальністю людини?
- Це одвічне запитання, на яке шукають відповіді кілька століть психологи та психіатри. Ідеться про незрозумілі нам біологічні розлади. Збагнути, що таке людський мозок - те саме, що збагнути, що таке Господь Бог. 200 років тому один французький психіатр сказав, що норма - це рантьє, який стриже купони. Інакше кажучи - обиватель, який нічим не ризикує й майже не грішить. Людина, яка уникає стресу, гострих ситуацій, не рветься до влади, її не цікавить мистецтво, вона - в напіврослинному існуванні. А взагалі ідеалу норми ніхто не знає. Мабуть, він ближчий до трупа.
Чи вирізняється схильність до психічних розладів українців порівняно з показниками інших націй?
- Не думаю, що є кардинальні відмінності. Якщо говорити про політичні аспекти психології, то українцям не властиве імперське почуття. Нам усе одно - чи живемо разом із грузинами та прибалтами в одній країні, чи ні. А для росіян це болюча тема навіть на побутовому рівні.
Скільком хворим на шизофренію належить проявитися в популяції, стільки й буде. Ця цифра не залежить від нації або раси, тоталітаризму або демократії, харчування або кліматичних умов.
Гітлерові хтось порадив вирішити проблему не лише циган, євреїв та слов"ян, а ще й психічно хворих німців. Зробили все без зайвого галасу. Умертвили всіх пацієнтів у лікарнях країни. Потім написали листи родичам на зразок "Ганс помер від інфаркту". Через декілька років з"ясували, що в Німеччині - як у Східній, так і в Західній - стільки само шизофреніків і маніакально-депресивних.
Після розпаду СРСР психічно нездорових поменшало?
- Так, принаймні статистика про це свідчить. У радянський період багато людей перебували на обліку з діагнозом "вялотекущая шизофрения". Це були не лише дисиденти, а й тисячі пересічних громадян. Скажімо, роботяга на заводі міг рубонути правду-матку в очі майстрові чи бригадирові. Якщо майстер був нормальний, то розпивав із ним чарку або крив матюками у відповідь. А якщо сволота, то писав доповідну. Відтак людина потрапляла на облік, знятися з якого було неможливо.
Коли переглянули цей реєстр недужих?
- Під час горбачовської відлиги. Натовпи штурмували республіканське Міністерство охорони здоров"я та вимагали, щоб їх зняли з обліку й визнали нормальними. Насправді ж кількість психічно хворих не збільшилася й не зменшилася. У нас їх більше, ніж у Швейцарії чи Німеччині, бо ми значно більше п"ємо, вживаємо наркотики. Та це треба відділяти від великої психіатрії, де йдеться про справжні депресивні стани.
У лікарні хворому приносять їжу тричі на день, колють препарати, місце яким у музеї, та ще й змушують ходити до туалету за розкладом. Після цього людина стає абсолютно несамостійною
Наскільки захищені права психічно хворих в Україні?
- У західних країнах за психіатрією наглядають асоціації, вільна преса, адвокати, соціальні служби, які можуть зчинити галас. А кому поскаржиться наш убогий хворий? Лікареві? Але він не піде за свої 800 гривень на місяць наймати адвоката, серед яких безплатних не буває. Хворий неспроможний себе захистити, бо нашою системою лікування ми позбавляємо його соціальних навичок. До лікарні, приміром, така людина могла собі хоча б чаю приготувати. А після умов, коли приносять їжу тричі на день, колють препарати, місце яким у музеї, та ще й змушують ходити до туалету за розкладом, хворий стає абсолютно несамостійним. У нас досі це практикують! Навіть у тюрмі такого немає.
Що потрібно зробити ще, крім покращення умов в у психіатричних лікарнях?
- У нас немає реабілітаційних установ, що допомагали б хворому адаптуватися до життя в суспільстві. Крім того, маємо занизький рівень лікування. Порівняйте результати дослідження, в якому було подано 20 історій хвороб. Західні фахівці вважали, що 80 відсотків цих пацієнтів можна вилікувати, наші - тільки 20. Я подарував цю книжку міністрові охорони здоров"я Князевичу, нехай думає.
Чи можливий сплеск суїцидів, психічних хвороб або розладів через фінансово-економічну кризу?
- Коли людина не може вирішити проблем, вона припускається нестандартних соціально-психологічних вчинків, зокрема суїцидів. Це не потребує медикаментозного лікування в психіатричній лікарні. Людині треба знайти роботу, нагодувати сім"ю та повернути впевненість у завтрашньому дні. Це найкраще лікування. Дякувати Богу, надворі ХХІ століття, і сподіваюся, що до тотального бідування не дійде.
Більше того, за стресових ситуацій глобального масштабу - землетрусів, повеней, воєн - чимало психічно недужих, які до того не могли собі дати ради, рятувалися від небезпеки разом зі здоровими. У Києві на початку 1960-х сталася куренівська трагедія - вода прорвала очисну пульпу, де закінчується Бабин Яр. Виникла загроза, що грязьові потоки затоплять корпуси психлікарні імені Павлова. Та вони, на щастя, оминули заклад. Проте в низині був корпус, де багато років перебували двоє хворих зі специфічною формою шизофренії. Лежали в позі ембріона й не реагували ні на що, їх годували примусово, мили. Але вони чули все, що відбувається навколо. Такий перебіг цієї хвороби. Коли почалося затоплення і зчинилася паніка, біганина, крики, то цих двох пацієнтів думали транспортувати на ношах. Але ще не дійшла їхня черга, як вони раптом підвелися й пішли один за одним до іншого корпусу, де знову вляглися в ліжка в тій самій позі. Ми не можемо пояснити, що відбулося.
Надмірне багатство може спричиняти психічні розлади?
- Від надміру грошей не хворіють на шизофренію. У цивілізованому світі заможні нічим не вирізняються з-поміж пересічних обивателів. Якось побував у приватній школі у Швейцарських Альпах, де навчаються діти мільярдерів. Їх там тримають мало не в спартанських умовах. Спілкуючись з їхніми вчителями, зрозумів, що доки там не з"явилися онуки колишньої радянської номенклатури, все було гаразд. Приміром, заступник директора школи, канадець, поскаржився на онука Шеварднадзе, колишнього президента Грузії. Той організував щось на зразок бандформування, яке вирішило, що дівчата в школі належать лише їм. Відтак почали бити арабів та швейцарців, які дружили з тими дівчатами. Якось до тяжкого стану відлупцювали сина швейцарського промисловця-мільярдера. Учитель зі сльозами розповідав: "Я викликав того розбишаку. Кажу: завтра канікули, і всі полетять додому. А за те, що ви зробили, залишитеся тут, зі мною. Ваш паспорт буде в мене". На це юний Шеварднадзе чудовою французькою відповів: "Пане вчителю, я зараз по мобілці наберу тата, він пришле літак і своїх людей, то вони не тільки мене заберуть, а й ваш паспорт". І цей учитель розпачливо звернувся за порадою: "Що мені робити? У нас ніколи не було проблем навіть із дітьми шейхів!". Ну, що тут порадиш?
Українці люблять їздити в Європу й Америку. Хай краще їдуть в Азію чи Африку. Тоді більше любитимуть свою країну
Люди яких професій найбільш схильні до психічних розладів? Кого серед божевільних більше - жінок чи чоловіків?
- Тут залежності немає. Але життя буде покращуватися, ми житимемо довше, й більше людей хворітиме на Альцґеймера. Поки що ця хвороба мало поширена серед українців, бо не доживаємо до такого віку.
Ступінь задоволення життям якось пов"язаний із рівнем достатку?
- Ні. Знайома індійка, яка живе в Україні вже давно, каже: "Українці люблять їздити в Європу й Америку. Хай краще їдуть в Азію чи Африку. Тоді більше любитимуть свою країну". І це правда. Усе в цьому світі відносно.
Колись на шляху до школи я щодня проїжджав повз людину, яка рахувала тролейбуси. Минуло шість років - рахує їх досі. Що робити з такими людьми?
- Дивацтво і хвороба - різні речі. Сьогодні в Україні, на відміну від того, як було в СРСР, за законом психіатр може примусово оглянути людину або призначити лікування лише в разі, якщо вона небезпечна для себе чи інших людей.
Той, хто витрачає гроші на мандрівки й розваги, навряд чи зрозуміє людину, яка витрачає останні гроші на колекціонування поштових марок. Ми різні. Тож нічого не вдієш: чоловік має право стояти й лічити тролейбуси. Він нікого не покусав, ні на кого не кидався. Ми всі через таке проходили: їхали в тролейбусі й лічили дерева, стовпи. Це минає. Або стає більш інтенсивним і заважає нам жити. Тоді ми вже небезпечні для себе.
Які ситуації у відносинах психіатра і пацієнта не регулюються законодавством?
- Закон про психіатрію, хоч він і прямої дії, не може передбачити всіх випадків. Мають бути ще підзаконні акти. Якщо пацієнта примусово доправляють до психлікарні, а через хворобу він чинить опір, треба вколоти нейролептики. Тоді він заспокоюється. Але перед уколом слід якось зафіксувати хворого. У нормальних країнах користуються спеціальними пристроями з гуми або пластмаси. А в нас їх немає. За відсутності підзаконного акта хтось із хворих, отямившись, може звернутися до суду. І він виграє процес, бо ніхто не має підстав зв"язувати його простирадлом чи рушником.
Багато залежить від адміністрації. Наприклад, головний лікар Житомирщини дотримується європейських норм. Бо він - культурна людина. А в Криму психлікарні нагадують концтабори.
Чи може хірург співчувати людському болю? Ні, звісно, бо щодня оперує. Якщо переживає, то він - поганий лікар
Обізнаність у галузі психіатрії допомагає вам у повсякденному житті?
- Років із 10 тому проаналізували суїциди серед медичних працівників. Перше місце посіли психіатри. Не кожен піде у психіатрію. Коли обирав професію, то перед тим відвідував столичну психлікарню імені Павлова. То був вибір по-юнацьки романтичний. А потім наприкінці шостого курсу інституту, за місяць до розподілу, в мене була страшенна депресія. Прийшов додому, ліг на диван, сказав собі: "Ти повинен зробити вибір. Невже цей? Щодня, скільки житимеш, ти будеш ходити туди". А тоді умови там були моторошні. Хворі спали валетом - по двоє на одному ліжку. На сьогоднішній день у психушках розкіш порівняно з тим, що було 30 років тому.
Отже, ви не в захваті, що пішли в психіатри?
- Чи може хірург співчувати людському болю? Ні, звісно, бо щодня оперує. Якщо переживає, то він - поганий лікар. А в психіатрів виходить навпаки, вони повинні співчувати. Важкі умови праці, помножені на малу зарплату, призводять до професійного вигорання, іноді зловживань на людському горі, а інколи й до психічних розладів. Мій професор колись говорив: "У психіатрію часто йдуть люди, які хочуть компенсувати власні психіатричні недоліки".
Комментарии
1