"Наша армия суровая, зубатая и самая боеспособная в Европе": готова ли Украина к наступлению России

Уздовж кордону з Україною на кінець листопада Росія зосередила близько 92 тисяч військових і значну кількість техніки у своїх західних областях та окупованому Криму. Українська й американська розвідки попереджають, що Кремль може готувати повномасштабне вторгнення. Керівник Головного управління розвідки Міноборони України Кирило Буданов вважає, що воно може розпочатися у січні-лютому 2022 року. Офіційно Москва це заперечила. Проте висловлювання деяких кремлівських посадовців свідчать про протилежне. За останні кілька місяців Путін та його урядовці опублікували агресивні статті, в яких ставлять під сумнів право України на існування. Погрожують вжити заходів, якщо Захід і Сполучені Штати не дослухаються до російських вимог щодо зв'язків між Києвом і НАТО та військової присутності в Чорному морі.

Ми запитали експертів: яка ймовірність широкомасштабного наступу та як Україні вистояти?

 

Лариса ВОЛОШИНА, публіцистка:

– Ми не засвоїли уроку захоплення Криму й Донбасу. Загальна думка: там були люди, які закликали Путіна. Бо це ніби проросійський регіон. Неправда. Принаймні про Крим. Люди не зрадили, зрадила влада півострова. Вона ігнорувала загрозу й необхідність захищатися. Та сама загроза є зараз. Не важливо, скільки в нас патріотів. Важливо втримати державні інституції, центр керування. Повторення кримського сценарію можливе не тому, що в Україні багато проросійських громадян. А тому, що держава відмовляється виконувати свої функції.

Влад ЯКУШЕВ, 46 років, письменник, ветеран АТО:

– Путіна важко назвати адекватним. Може прийняти імпульсивне рішення, що стане катастрофою. Розслаблятися нам не можна в жодному разі.

Небезпека вторгнення росіян є щороку. Взимку, коли військова техніка може безперешкодно рухатися бездоріжжям, та навесні, приблизно з кінця квітня, коли погода стає сонячна та суха. Саме в цей час треба бути особливо пильними.

Хлопці на передовій стримають перший удар. Але їм терміново знадобиться підкріплення. Потрібно активізувати роботу з резервом. Допоможе й воєнний стан. Мобілізувати треба не тільки людей, а й технічний і фінансовий ресурс. Війна буде не на життя, а на смерть. У такі моменти не до демократії.

Тішать нові кадрові призначення в Міністерстві оборони. Ці люди вміють і готові воювати, можуть приймати жорсткі рішення. Але в попередні два роки президентства Зеленського були страшенні провисання у війську. Чи встигнемо надолужити прогаяне?

Володимир ОГРИЗКО, 65 років, дипломат:

– Путін бачить, що Україна реально виходить з-під його контролю. І можливо, в його голові виникла дилема: що робити – силою повернути її у свою орбіту, незважаючи на будь-які санкції, чи відпустити й змиритися, що Україна ніколи не буде частиною імперії? Це його мучить найбільше. Путін намагається зрозуміти, якою ж буде ціна атаки на Україну.

Наше політичне керівництво має бути готове до різних сценаріїв. Сподіваюся, що Рада національної безпеки й оборони розглядала варіанти дій у відповідь. Зокрема асиметричні.

У Заходу є два способи зупинити Росію. Перший – доозброїти Україну до такого рівня, щоб у Москві зрозуміли, що наступ означатиме десятки тисяч "вантажів 200" додому. Другий – Путін має отримати "меню санкцій". Але не після початку агресії, як говорять деякі наші колеги на Заході. Бо буде пізно. І це коштуватиме багатьох тисяч життів українців. Краще йти превентивним способом – негайно зміцнити оборонні можливості України. Й можливо, непублічно передати "китайське попередження" – перелік того, що його чекає в разі атаки.

Андрій РИМАРУК, 36 років, керівник військового відділу фонду "Повернися живим":

– Небезпека поки що існує лише в інформаційному плані. У квітні 2021-го загроза була більша. Тоді вздовж українського кордону розмістилися 53 групи російської армії, зараз 40. Техніки поменшало. Наявні 90 тисяч війська можуть зайти на територію України, але не втримають її. Істерику потрібно вгамувати.

Сполучені Штати Америки й Велика Британія дали сигнал, що нас не полишать. Таких меседжів не було за весь час війни. Збільшилася матеріально-технічна допомога, залучають військові контингенти країн Євросоюзу до навчань в Україні. Їх розмістять у військових частинах, які потенційно може вражати Росія. Канада заговорила про санкції проти Кремля й допомогу Києву.

 

Олексій КОВЖУН, 56 років, політичний консультант, медіа-експерт:

– Вторгнення вже відбулося – 2014 року. А стягування військ і техніки до кордону – це ще один метод ведення війни. Путін бачить, що Захід прогинається, тому вкотре застосовує зброю. Йому потрібна вся Україна. Він щиро вважає, що воює не з нами, а з американським проксі. І лише він є суб'єктом і має волю. Тому й кидає виклик світовому порядку. Його мета – не підняти "аквафреш" над Києвом, а "Ялта 2.0". Прагне заново розділити зони впливу. Цікаво, кого він хоче бачити на стільцях обабіч себе.

Американці вже вручили чорну мітку Путіну – заявили, що не визнають його перемоги на виборах 2024 року. На жаргоні це означає, що його оголосили гадом. Суворий і відчайдушний крок. Хоча це ніяк не впливає на становище російського президента у країні.

Українська армія вже не гола, боса, голодна й налякана, незрозуміла сама собі, із солдатами, які бояться стріляти в людей, які говорять зрозумілою їм мовою. Українська армія сувора, зубата й найбоєздатніша в Європі. А от командування викликає занепокоєння. Весь цивілізований світ каже, що ворожі війська біля наших кордонів є, а РНБО це заперечує. Або обходиться відмовками.

Наші політики повинні нарешті визначити напрям і братися за роботу. Ми не звикли довіряти владі, але можемо зчитувати знаки. Атмосфера невизначеності й тривожності значно гірша за відчуття загрози. Су­спільство стає розгублене, роздратоване й безпорадне. Коли ж настане загроза реальна, воно не зможе зібратися докупи.

ЧИТАЙТЕ ТАКЖЕ: НАТО давно не прочь добавить наши Вооруженные силы в свой состав – Виктор Муженко

Олексій ПАНИЧ, 61 рік, філософ:

– Широкомасштабний наступ Росії залежить від кількох чинників: як реагуватиме Захід, що доповідатимуть Путіну спецслужби про нашу готовність, які втрати вважатимуться прийнятними для російського суспільства. Але ймовірність є.

Очевидно, готується зустріч Путіна з Байденом. Тактика – створити загрозу, а потім вимагати відкупного. Так випробовують міцність Заходу та його реакцію. Зондують ґрунт. Путін претендує на торгівлю миром у світі. Прагне не так воювати, як дорого продати свою згоду не воювати. За це вимагатиме багато. Крім моментів, коли отримує по зубах – як у випадку з Ердоґаном, бо турки збили російський літак. А коли йому йдуть на поступки, піднімає ставки. Хоче довести до глобальної кризи, за принципом Карибської. Але не може зробити це швидко, бо клієнт – президент США – має дозріти, злякатися та погодитися на зустріч із Путіним заради розрядки міжнародної напруженості. За це буде виторговувати, зокрема, й Україну. Ці військові маневри – крок на шляху створення керованої кризи. Як швидко йому це вдасться – залежить від того, як далеко відступатиме Захід.

Наше військове керівництво готове. Скільки ми поклали російських десантників 2014 року на Донбасі, ніхто достеменно не знає. Але рахунок іде на тисячі. По скупченням військ тоді стріляли всім, що було. Москва мовчала. Міжнародної бучі через те, що Україна вбиває російських військових, ніхто не здіймав.

Захід має заявити, що терпець уривається. І якщо росіяни зроблять ще крок – будуть негайні наслідки. Наприклад, відключення від глобальної системи банківських операцій SWIFT.

Григорій ПЕРЕПЕЛИЦЯ, 68 років, конфліктолог-міжнародник:

– Атакуватиме Росія звідти, де накопичує війська. Стратегічний рубіж починається від Єльні до Білгорода. Там розміщуються її ударні армії, зокрема танкова, яка призначена для глибоких наступальних операцій. Із 15 листопада перекидає війська у Крим. Звідти готують декілька напрямків наступу: з лінії Білгород – Вороніж – Курськ на Харків, Суми та з Криму вдовж правого берега Дніпра. Згодом з'єднаються з ОРДЛО. Потім відбудеться висадка морських і повітряних десантників у Одеській області із захопленням Одеси. Ще один напрямок – на Чернігів із Білорусі. Імовірно, все відбудеться в січні.

Москва добудувала "Північний потік-2". Тепер повітряні й ракетні удари по українській газотранспортній системі не завдадуть великих втрат для енергопостачання Німеччини. Після того як країна зайняла проросійську позицію, Європейський Союз наближається до розколу. Це дає надію Путіну на відсутність належної політичної волі країн ЄС.

Президент США Джо Байден показав слабку позицію на Женевських переговорах. Тому Путін не зважатиме на реакцію Штатів. Його не лякає й те, що США дають Україні зброю. Використають це проти нас, зробивши агресором.

Планам Кремля сприяє і наша внутрішня ситуація. Закон про деолігархізацію вплинув негативно. Олігархи сконцентрували всі ЗМІ у своїх руках, взялися руйнувати політичну владу та хочуть повалити президентство Зеленського. Вагнергейт, газова криза, енергетичний колапс розкручують з цією ж метою. Це призведе до хаосу. Ймовірність наступу посилює байдужість нашої влади. Вона не готується до запровадження воєнного стану, не мобілізує резервістів. Переймається, аби не пустити біженців на кордон з Білорусі та просить в американців зброю.

Михайло ГОНЧАР, 58 років, президент Центру глобалістики "Стратегія XXI":

– Країна два роки не готувалася до оборони. Не було системного підходу. Влада діє хаотично. Ворог почав концентрувати сили навесні, відвів війська, але залишив техніку. Командування Збройних сил не має надійного тилу у вигляді політичного керівництва.

Чи готова армія, покаже вторгнення, якщо воно буде. Торік під час воєнного конфлікту в Карабаху вважали, що Азербайджан має невисоку боєздатність. А вірменські сили здавалися надзвичайно ефективними. Проте Азербайджан вів високотехнологічну війну. Тільки реальні бойові дії демонструють ступінь підготовленості.

На восьмому році війни ми повинні б мати свій розвідувальний супутник. Його немає. Як і лінійки бойової ракетної техніки. Вона підказала б ворогу, що в нього будуть неприйнятні втрати в разі нового вторгнення. Мало би бути пріоритетне державне фінансування армії.

 

Валентин БУШАНСЬКИЙ, 48 років, політолог:

– Є принаймні два варіанти ймовірності широкомасштабного наступу Росії. Перший – Кремль веде війну проти України й отримує жорстке протистояння з боку Західної Європи та Сполучених Штатів Америки. Чи зацікавлений у цьому Кремль? Ні. Він хоче мати з ними добросусідські відносини та продовжувати набивати коштами свої банки.

З другого боку, Путін хоче ввійти в історію як людина, яка відновила імперію. Тому ця воєнна кампанія цілком можлива.

Наша армія вмотивована. Але солдати й офіцери виходять на поле бою зі старими АК. А ворог має супутники на орбіті, систему електронного поля бою, навчені кадри з високими зарплатами. Їхня розвідка бачить кожного нашого бійця. Можуть відстежити будь-який літак, гелікоптер та автомобіль.

Перемога, як і поразка, починається в голові верховного головнокомандувача. Вирішувати питання треба на рівні стратегічного планування.

Якщо припустити, що Володимир Зеленський, Андрій Єрмак і Руслан Демченко справді відповідають перед українським народом, якому присягнули, то вони роблять недостатньо. Президент відбув половину каденції, а зрушень жодних. На виході тільки вагнергейт.

Захід не змінить своєї реакції. Бо така його політична еліта, такі ЗМІ. Вони не здатні протистояти власним корупційним скандалам. Санкцій проти Москви не запровадили, навіть коли стало очевидно, що вона є одним з організаторів міграційної кризи. Що втручалася у президентські вибори в європейських країнах і США. Тож на жодну реакцію, крім глибокої стурбованості, нам не варто очікувати.

Віталій ПОРТНИКОВ, 54 роки, публіцист, політолог:

– Путін демонструє: якщо не зупинимо євроатлантичного курсу, можлива велика війна. Тоді йтиметься про застосування сучасної військової техніки. Може статися так, що удар у відповідь не буде кому завдавати. Бо президент, його офіс і депутати лежатимуть у руїнах.

Ян ВАЛЕТОВ, 58 років, письменник і журналіст:

– Не треба спотворювати й роздувати ситуацію. Розганяти галас – неправильно. Це військові питання. І з нашою армією все нормально.

Яких дій ми маємо чекати й від кого? Від президента, який сказав би: давайте всі як один станемо на захист? Ми не розслабляємося. У нас щодня стріляють, когось убивають, працюють снайпери, заходять диверсійні групи, наші дрони атакують їхні позиції. І розраховувати можна лише на себе. Щоправда, американці мають комусь передати зброю, яка залишилася з Афганістану. Найімовірніше, дадуть нам, і це добре.

Підписатися на журнал "Країна" можна ТУТ

×