Якщо Верховний суд України визнає, що катувати не можна, кількість розкритих кримінальних справ упаде з 90 до 10 відсотків, вважає правозахисник Євген Захаров
Євген ЗАХАРОВ, 58 років. Народився 1952-го в Харкові. Закінчив механіко-математичний факультет Харківського університету. 1985 року - кандидат технічних наук за спеціальністю "електричні машини". Учасник дисидентського руху 1970-1980-х. З 1989 року - член Московської Гельсінської групи. З 1990-го по 1994-й - депутат Харківської міськради, заступник голови міської комісії з питань поновлення прав реабілітованих. Упродовж 19 років співголова Харківської правозахисної групи. З 2004 року очолює правління Української Гельсінської Спілки. Автор 11 наукових робіт із прикладної математики й проектування електричних машин, понад 250 праць на правозахисні теми.
Одружений. Син - музичний продюсер
Як просувається розслідування справи Ігоря Індила, який загинув у відділку міліції торік у травні?
- Справу не розслідують. Ті, хто вбив Індила, досі не покарані й продовжують працювати. Усе скінчиться заявою до Європейського суду з прав людини.
Інцидент виник на порожньому місці, адже міліціонери не висунули Ігореві Індилу жодного звинувачення. Зазвичай катують тих, кого підозрюють у злочині. А тут - на тлі неприязних стосунків двох людей, що мешкали в одній кімнаті - Індила та його сусіда-міліціонера. Останній у такий спосіб його покарав. Тепер усі кінці ховають у воду.
Якщо людина потрапила в якусь закриту державну установу, відповідальність за її здоров'я й життя несе установа. Незалежно від того, що трапилося у відділку, міліція має відповідати. Цього не розуміє наш міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов. Він заявив, що міліція не винна у вбивстві Індила.
Харківська правозахисна група подала петицію за відставку Могильова. Хіба проблема лише в ньому?
- Могильов - кричуще нефаховий. Зовсім не стежить за своїми словами - що думає, те й говорить. Гарна риса, але вона видає його з головою. Показує, що не знає законів, на підставі яких працює міліція. Похвалявся: міліціонери, шукаючи терористів у Макіївці, дактилоскопували три тисячі людей. Можна брати відбитки пальців, за законом про міліцію, лише в тих, кому висунули звинувачення у скоєні злочину або хто отримав адміністративне покарання - арешт від одної до 15 діб. А міліція дактилоскопувала тих, кого викликала свідками.
Могильов - кричуще нефаховий. Зовсім не стежить за своїми словами - що думає, те й каже. Гарна риса, але вона видає його з головою
Історію з відбитками затіяв заступник міністра внутрішніх справ, начальник кримінальної міліції Леонід Зима. Обурився, що в Росії дактилоскопували 60 відсотків населення, а в нас - лише 10. Таке враження, що правоохорнцям просто дали вказівку підвищити показник.
Помічниці депутата від БЮТ та її чоловіку якісь люди упродовж двох діб не давали вийти з квартири. Коли Могильов виступав на телебаченні, йому нагадали про цей випадок. Він сказав: вони ж у міліцію не скаржилися - які можуть бути претензії? Якби написали заяву, її розглянули б. Але ж у кримінально-процесуальному кодексі чітко написано: публікація в пресі про правопорушення є джерелом для міліції. Її обов'язок - розслідувати будь-які повідомлення про злочини, а не тільки ті, щодо яких подали заяву. Могильов цього не знає.
Міністр дав указівку перевіряти на залізниці в нічний час документи в іноземців. Робити це безпідставно не можна. Хіба якщо відомо - там, де перевіряють, сталися злочини, скажімо, вбивство. Могильов уперто проштовхує ідею, аби в залізничних квитках вказували прізвище, ім'я й дату народження, паспортні дані подорожнього. Це означає, що кожен, хто користується залізницею - підозрюваний. Бо інформація надходить у базу даних, звідки можна дізнатися прізвища людей, що їхали кожним поїздом. Це поліцейська держава - як у Росії, Азербайджані, Узбекистані. В Європі цього немає, а Могильов посилається на необхідність забезпечити громадський порядок під час Євро-2012.
Іще міністр заявляє, що роботу міліції слід оцінювати за кількістю порушених кримінальних справ. Зарплата в міліціонерів дуже мала. Є ще надбавки та премії. Аби їх отримати, вони накручуватимуть статистику, фальсифікуватимуть справи. Наші експерти дослідили: понад 60 відсотків кримінальних справ про незаконне зберігання зброї, боєприпасів і вибухових пристроїв - сфальсифіковані. У міліції є показник: кількість таких справ має бути не меншою, ніж в аналогічний період минулого року. Вони беруть патрони і переносять від одного бомжа до іншого, записують у протокол. Читати їх без сміху неможливо. У такий-то день забрали нунчаки в людини без постійного місця проживання, 72 роки. Через три дні - знову забрали нунчаки. Міліція, за протоколом, тричі вилучала зброю в однієї людини. Щоб виконати статистику, райвідділи вилучають те, що мають у себе. В одному віднімають тільки ножі, у другому - патрони певного калібру, в третьому - нунчаки.
У чому основна проблема правоохоронної системи?
- Списувати все на погану владу неправильно. Попередня була такою самою, хоч режим і здавався м'якішим: не було політичних переслідувань, залякувань. Хоч би що робила чинна адміністрація, цим незадоволені й у країні, і за її межами. Немає жодної групи в суспільстві, яку не зачепили владні інтереси. Хаос в економіці ліквідували, але те, що побудували на його місці - не краще. Бо крадуть швидше, ніж люди платять податки. Звідси дефіцит бюджету, нема чим платити пенсії, залежність від зовнішніх кредитів.
Проблема в тому, що в Україні немає фахових освічених людей, які сучасно мислять і готові діяти. Звідси загальна провінційність, низка політична культура. Люди не знають, що відбувається в світі. Не розуміють, що влада інформації змінила уявлення про державу і державний суверенітет. Україна пізно отримала державність. Тут і досі кажуть про необхідність захисту інформації. Інколи роблять це з добрими намірами, але в основному це веде до стагнації, ізоляції, еміграції культурних еліт, які не хочуть працювати в таких умовах. Із незалежної України поїхали 10 тисяч людей рівня докторів наук. Науку й освіту не фінансують, а це єдине, що могло б витягнути країну із занепаду.
Чи часто українці звертаються до Європейського суду з прав людини?
- Подають кілька тисяч заяв на рік. Лише кількасот суд визнає прийнятними. Заявники часто пишуть не про порушення Європейської конвенції, а щодо проблем, із нею не пов'язаних. Або не вичерпали всіх засобів у національних судах. Таких заяв - левова частка. До 2010-го за кількістю позовів до Європейського суду Україна була на третьому місці - після Росії та Туреччини. Торік нас випередила ще й Румунія.
Найчастіше суд вирішує справу на користь заявника. Ще є процедура дружнього врегулювання. Адвокатом від імені України в Європейському суді виступає спеціально уповноважений правник -"агент держави", який керує департаментом Міністерства юстиції. Коли бачать, що держава програє справу, пропонують заявнику відшкодування ще до рішення суду. Позивач, якщо погоджується, отримує кошти і відкликає заяву.
Яких справ серед заяв українців до Європейського суду найбільше?
- 70 відсотків справ стосуються невиконання рішень суду. Це порушення права людини на справедливий суд. Працівникам державних підприємств не виплачують боргів по заробітній платні. Вчителям не виділяють коштів на оздоровлення. Не дають соціальних виплат у зв'язку з професійними захворюваннями. Військові, що йдуть у відставку, не отримують належних за законом виплат. У таких випадках Європейський суд приймає рішення, що Україна, окрім боргу, має заплатити 1200-1500 євро компенсації. Держава також порушує право людини на власність, бо гроші трактують як власність, майно.
Багато справ про тривалість судового провадження. Є така норма у праві на справедливий суд: судове провадження потрібно провести в розумний строк. Нашу судову систему давно не реформували. Верховний суд України не міг упоратися з усіма справами на стадії касації, і їхня кількість щороку зростала на 10 тисяч. Розгляд справ затягувався на чотири-п'ять років і навіть більше. Тому заяви про велику тривалість судового провадження посипалися до Європейського суду.
2004 рік вплинув на країну значно більше, ніж справа Ґонґадзе
В Україні не розслідують ефективно заяв про катування і погане поводження. Міліція насильством і тортурами вибиває зізнання. На цьому побудована вся наша система дізнання і слідства. Хто не боїться - подає до прокуратури заяву про незаконні дії міліції. Надає докази: був здоровий, забрали у відділок, примусили зізнатися в злочині. Прокуратура, замість відкрити кримінальну справу, стає на захист міліції. Викликає міліціонера й питає, чи катував. Той каже: "Та що ви? Ні!" Опитує інших - ніхто не катував. Ось і все розслідування. Проблема в тому, що прокуратура виконує подвійну функцію. Підтримує обвинувачення в кримінальних справах і водночас наглядає за дотриманям законності. Цей конфлікт інтересів не дозволяє здійснювати ефективне розслідування.
Після рішення Європейського суду прокуратура порушує кримінальні справи щодо міліціонерів?
- Якщо Європейський суд визнає, що докази в кримінальній справі отримані незаконним шляхом, держава повинна зробити дві речі. Першу - заплатити справедливу сатисфакцію - виконує вчасно і в повному обсязі, бо за кожний прострочений день нараховується пеня. Другу - переглянути справу, порушити слідство і провести розслідування, змінити законодавство в цілому - не виконує зовсім.
Одна з резонансних українських справ про катування й погане поводження, яку розв'язав Європейський суд - "Олександр Яременко проти України" 2001 року. Він сам зізнався у вбивстві, і його примусили зізнатися у ще одному. Засудили до довічного ув'язнення. Після рішення Європейського суду про порушення права зберігати мовчання Верховний суд України вилучив із вироку докази, визнані незаконними, а сам вирок залишив чинним. Не мав права оцінювати докази, бо це не його повноваження. Тим самим ВСУ фактично проігнорував рішення Європейського суду. Ми написали другу заяву - знову про порушення права на справедливий суд.
Під тиском Європейського Верховний суд України має визнати: катувати, тобто здобувати докази незаконним шляхом, не можна. Хоч і написано в Конституції, що кожна людина має право зберігати мовчання й не свідчити проти себе, цю норму порушують щоденно і щохвилинно. Ми підрахували, що українська міліція застосовує насильство проти людини кожні 40 секунд. Якщо Верховний суд визнає, що катувати не можна, відсоток розкриття справ тимчасово впаде з 90 до 10.
Ваша стаття "Верховний суд України заохочує катування" вплинула на суддів?
- У Міністерстві юстиції перед обговоренням законопроекту до мене підійшов суддя Верховного суду Василь Філатов. На очах у всіх потиснув мені руку і голосно подякував за справедливу статтю. Сказав, що він і ще п'ятеро суддів мали таку саму точку зору, написали проект рішення, проте суд ухвалив інше. А там був міністр юстиції та його заступник. Вони все бачили.
Верховному суду України ми дали Золотого будяка - антипремію за найбрутальніше порушення прав людини.
Як оцінюєте судову реформу?
- Судді стали більш залежними, а Вища рада юстиції перетворилася на політичний орган, підконтрольний правлячій партії. Провели реформу, не дочекавшись висновку Венеціанської комісії та Ради Європи. А висновок поганий. Зараз, заднім числом, намагаються повернути Верховному суду повноваження, які в нього забрали. Після реформи звільнилися 700 суддів. Вирішили - краще зробити це зараз і отримувати гарантовану пенсію, ніж у майбутньому вступити в конфлікт, через який втратять роботу і пенсії не одержать. Біда в тому, що суддів насправді не хочуть бачити незалежними. Всі прагнуть ними керувати.
Переслідування "тризубівців" можна назвати політичним?
- Дев'ять хлопців відпиляли голову бюсту Сталіна. Зняли це на відео, розмістили на своєму сайті. Їх за це посадили, забрали одяг, не годували, били, тримали в СІЗО. Звинуватили в злісному хуліганстві. Їм загрожувало до восьми років позбавлення волі. Те, що вони зробили - не хуліганство, бо для цього обов'язковим має бути мотив неповаги до суспільства. Але громада не поважає Сталіна. Насправді це екстравагантна форма висловлення поглядів. А свободу висловлення поглядів захищає 10-а стаття Конвенції. Європейський суд фактично не залишає обмежень для політичної дискусії. Держава проводить типові політичні репресії, бо мотиви у хлопців політичні - показати своє ставлення до Сталіна, злочинця й організатора Голодомору. "Тризубівці" нанесли шкоду, це правда. Тоді має стояти питання про відшкодування Компартії коштів, за які вона поставила пам'ятник.
Думаю, мою статтю про політичне переслідування "тризубівців" прочитали в Адміністрації президента і Генеральній прокуратурі. Прокуратура змінила кваліфікацію з хуліганства на умисне пошкодження майна. Їх тепер мають випустити, бо за цією статтею, зазвичай, не саджають у СІЗО. А вирок може передбачати до трьох років позбавлення волі.
Як на Україну впливають нерозкриті справи Ґонґадзе, Чорновола, отруєння Ющенка?
- У будь-якій країні світу є нерозкриті справи. 30 відсотків розкритих справ вважають добрим показником. А в нас 90 відсотків, бо розкриття справ - штучне.
2004 рік вплинув на країну значно більше, ніж справа Ґонґадзе. Такі події породжують об'єднання вільних людей. Хто заразився вірусом свободи, позбутися його вже не захоче. Майдан підприємців повернув людям самоповагу, довів, що вони й зараз можуть чогось домогтися. Питають, у чому полягає наша національна ідея. Думаю, у свободі. Найбільші повстання у сталінському ГУЛазі 1953-го - в Кенгірі, Норильську - організували українці. Гідність і свобода виявилася для них важливішими за життя.
Чому в політичних таборах українці завжди становили більшість? Бо найсильніше опиралися Радянському Союзу. З цією волею нічого не вдіяти, хіба повністю знищити. Нова адміністрація виходила з того, що зможе встановити в країні таку ж дисципліну, як на Донбасі. Коли всі покірні й поступливі. Тепер починають розуміти: якщо сильно наїжджатимуть, отримають опір.
3 
1
Комментарии