Грузинський шлях нам підійде краще, ніж грузинам

 

Відповідь "реформатору з 37-річним стажем" Вікторові Януковичу

Нещодавно президент ­Віктор Янукович категорично заявив, що грузинський ­досвід реформ Україні не підходить. Мовляв, населення лише Донецької області більше за все населення Грузії. При цьому ­Віктор Федорович послався на власний "37­річний" досвід реформування Донеччини. ­Компетентність цього фахівця оцінить кожен, хто бував на Донбасі. Хай там як, але цей скепсис щодо "грузинського рецепту" мав значний резонанс. Тож заслуговує на розгорнуту відповідь по суті.

Для початку наведу елементарний контраргумент. Потреба в дерегуляції соціальної системи й обмеженні бюрократизму стоїть тим гостріше, чим більшою є система (країна) фізично. ­Таким чином, спрощення й уніфікація адміністративних механізмів економіки, що блискуче пройшло в 4­мільйонній Грузії, значно більше потрібні 45­мільйонній Україні чи 143­мільйонній Росії. Саме великою країною, пане професоре, неможливо ефективно управляти в азаровський командний спосіб. А от невеликою – можливо, про що свідчить досвід сучасних монархій.

Найголовніше: менталітету українців найкраще відповідає саме ліберальна реформа за "грузинським" (насправді – західним) зразком. Нашому народу віками не таланило з власною державою. Українець ­завжди працював і воював, не відчуваючи за собою власної дружньої влади. Був воїном, але не солдатом. Це унікальне історичне горе, або щастя, якого не знають імперець­­росіянин, колоніст­британець, промисловець­німець. Або й той­таки грузин. Інші народи одностайно визнають нас хазяйновитими індивідуалістами. Українці – типові лібертаріанці за своїм духом.

Совєти робили усе можливе, щоб заглушити в наших людях цього вільного господаря­підприємця. Вони чітко прорахували, як найлегше знищити генетичне єство українців. І певного успіху в цьому вони досягли. Ми й досі живемо в пост­радянській патерналістській парадигмі економіки. Суспіль­ство 20 років розраховує на подачки у вигляді пільг і дотацій, якими влада годує плебс із корисливими розрахунками на виборчі голоси. Провина людей у цьому значно менша, бо вони не знають, як може бути інакше. А можновладців усе влаштовує. Все це відбувається за рахунок визискування паростків бізнесу. Ми звикли очікувати від держави всеохопної турботи й відповідальності. Приміські поїзди їздять раз на добу зі швидкістю 20 кілометрів на годину. Але ми за звичкою вдячні турботливій державі за 26 категорій пільг на проїзд. Село розвалене так, що вже скоро не буде вітчизняних харчів. Проте втішаємося, що їжу можна зварити на державному газі вартістю 7,82 гривні на місяць.

Досить дурити себе. Справжній економічний потенціал українця вивільнить лише швидка й глибока антибюрократична реформа "грузинського" типу. ­Реформа в інтересах сильної, вільної особистості – підприємця. Людини, відповідальної за свою долю й долю тих, із ким вона на свій розсуд вступає в прозорі економічні стосунки. У центрі нової грузинської держави стала людина. Не та пасивна безправна людина, яку Азаров годує капустою по телевізору. А людина, яка хоче вкласти у Грузію власні гроші. І не вкладе, якщо до неї ставитимуться по­рекетирському – так, як в Україні.

Грузія не мала іншого виходу, як "заточити" свою державу, свою економіку, під інвестора. У невеликій гірській країні, що пережила три війни, не було власних фінансових ресурсів для розвитку. Але після реформи вони потекли: приплив прямих іноземних інвестицій до Грузії склав 7 відсотків ВВП (до України – 4,7). У Грузії нема нічого особливого для інвестора – ані високих технологій, ані нафти, ані навіть родючих земель. Проте поліції там довіряють 81 відсоток опитаних, а з корупцією в держструктурах після революції стикалися тільки 2 відсотки. Тому Грузія на 17­му місці у світовому рейтингу умов для бізнесу Doing Business. Тамтешні реформи не передбачають неефективної, забюрократизованої системи соціальної допомоги. Там узагалі немає державних лікарень. Зате, вже ближчим часом, усі матимуть медичне страхування. І держава подужає оплатити його тим, хто не може собі дозволити цього з об'єктивних причин.

В Україні є технології, орні землі, вугілля. Але все це не допомагає. Поки що ми на ганебному 134­му місці у світовому рейтингу корумпованості Transparency International (Грузія – на 68­му), на 152­му – у Doing ­Business. Результат: 2008 року (після війни) ВВП Грузії впав на 3,8 відсотка, України – на 14,8. Позаторік у Грузії зріс на 6,4 відсотка, у нас – на 4,2. Витрати на медицину на душу населення зіставні. Індекс розвитку людського потенціалу Грузії – 733: на одну сходинку вище за Україну – з індексом 729. Їхнім реформам тільки дев'ять років, але тенденція очевидна. ­Жорсткий грузинський лібералізм сьогодні – це гарантований і незалежний від держави, а не "надрукований" соціальний розвиток. За існуючих у двох країнах систем, Грузія невдовзі почне допомагати Україні харчами й працевлаштовувати наших громадян.

Я не можу придумати, чому грузинсько­західний ліберальний рецепт є "неприйнятний" для України. Може, тому, що цілих 17 відсотків українців, – більше, ніж усе населення Грузії – бували в країнах Заходу і стали переконаними прихильниками реформ? Або через те, що закордонні інвестори потенційно зацікавлені в Україні на кілька порядків більше, ніж у маленькій гірській Грузії? ­Заважає те, що ми – перехрестя й потенційно найбільший ринок Європи?

Уявляю лише одну проблему: "грузинський варіант" смертельно небезпечний для правлячої в Україні верхівки. За цього варіанту вони опиняться там, де нині грузинські "злодії в законі". На їхні награбовані бізнес­імперії очікуватимуть такі антимонопольні штрафи, що Microsoft і не снилося. ­Думаю, на все це треба піти. Бо, наприклад, просунута частина української молоді вже бачить альтернативу. Вони активно обговорюють у соціальних мережах ціни на квартири у Тбілісі й складнощі вивчення грузинської мови

 

×