"Единственный шанс для Украины – очередной кризис. Лидер не появится из агрономов, а приедет на танке" – Владислав Кириченко

Партії, в якій є хоча б 20 людей, здатних стратегічно мислити, в нас не існує, – каже підприємець Владислав Кириченко

Верховна Рада звільнила п'ятьох міністрів і призначила нових. На що спрямована кадрова політика президента Володимира Зеленського та його команди?

– Скидається на те, що систему трясе. Одразу після виборів 2019 року я мав трагічно-панічний прогноз: усе пропало, Коломойський захопив державу. Потім з'явилася надія на сценарій, що втілився в багатьох країнах. Коли до влади приходили пігмеї, які потім з'їдали своїх учителів: Робесп'єр, Наполеон, Путін. До теперішньої правлячої команди входили знайомі, яких я поважаю як професіоналів. Сам я не пішов би з міркувань соціальної гігієни. А ці адекватні професійні люди прийшли. І пішли. Була надія, що Зеленський зіскочить із гачка. Але, очевидно, цей гак сидить глибоко.

Звільнення Дмитра Разумкова з посади спікера парламенту свідчить про те, що президент посилює владу?

– Разумков став занадто амбітним, як колись і Володимир Гройсман. Це національна хвороба – людина рік побуде при владі й уже вірить, що буде президентом.

 

Зеленський відбув половину терміну. Як охарактеризуєте цей період?

– Живемо в умовах відсутності політичної еліти та невизначеності політичного дискурсу. Ми не Китай, де Компартія все планує і знає. В політиці – як у бізнесі – є глобальні емоційні завдання широкими мазками, є кі-пі-ай (ключові показники ефективності. – Країна) щодо кожного завдання. У нас такого немає в жодній політсилі. Партії, в якій є хоча б 20 людей, здатних стратегічно мислити, не існує.

Команда президента ставить перед собою завдання утриматися при владі?

– Рейтинг Зеленського падає. Йому слід було б провести дострокові вибори.

Наш нарід навіть якщо Ісуса Христа вибере, то за рік у нього довіра зі 100 відсотків впаде до 50, а через два – до 30. Це росіяни люблять царів.

Насправді зміна еліт – це плюс. У пост­колоніальній країні, що потерпає від масового ідіотизму та корупції, не може бути трьох термінів поспіль, як у Білорусі. Якби Петро Олексійович сам зіскочив із гачка, то міг би посадити олігархів. У нього було набагато більше розуміння і можливостей боротьби з ними. Він віджав би в них частину бізнесу, але для країни це було б краще. А в Зеленського просто немає кваліфікації та розуміння, як це працює. Плюс Коломойський усе обставив прапор­цями. Ми 2019 року казали, що він купив країну – навіть не за гроші й не за обіцянки, а просто за шоу, за серіал. На жаль, це схоже на правду.

"Вибори 2019 року покажуть: відбудемося як нація чи ні" – казали ви три роки тому.

– Як нація ще не відбулися. Якщо бути реалістом, шансів у нас не так багато. Є суб'єктивні й об'єктивні чинники. Вірмени – політична нація, але це їх не рятує. У них усе погано – географія, клімат, сусіди. Ми ще не сформувалися як політична нація. У нас панують алкоголізм, рагулізм і соціальна безвідповідальність. Що російськомовні, що україномовні переважно не є відповідальними громадянами. Більшість населення України не є взірцем освіченості та професійної спроможності. Ніхто нічого нового не вигадав. Економіка похідна від моралі. Деградація моралі й освіти – два основних чинники, що впливають на нашу спроможність.

Але ж має бути якийсь шанс?

– Наше видавництво входить до Спілки українських підприємців. Там тисяча компаній, які заплатили більш як 2 мільярди доларів податків торік. Багато працюють на експорт. Є люди, які героїчно трудяться на світовому рівні, але про них мало хто знає. Всі переважно в курсі, хто, де і скільки вкрав.

Наші програмісти – це ті самі одноосібники-куркулі, які не хотіли платити податки і вступати в колгоспи. Ментальність куркуля та програміста приблизно однакова. Не розуміють, для чого держава.

Є кілька шансів. Ми не найтупіша популяція, яка, щоправда, не має університетів. Неможливе створення високотехнологічних продуктів. Зокрема ІТ, бо для програмування на конкурентному рівні зі світовими лідерами потрібні власні мехмати. Програміст, який не вчив фізики, все життя буде кодером.

Як біохімік знаю, що без фундаментальної освіти нічого не зробиш. Немає університетів – немає продукту з високою доданою вартістю. Люди з негуманітарною освітою масово виїздять за кордон.

Є гарна книжка Джо Стадвелла "Чому Азії вдалося". Більшість азійських країн здійснили економічний стрибок через революцію в сільському господарстві. Чорноземи перспективні, бо клімат змінюється. Херсонщина скоро буде, як Іспанія. Тому я не розумію намагань дружити з китайцями. Туди, де з'являються їхні агроколонії, пізніше приходить армія КНР.

Є ще одна серйозна перевага, спільна для України, Білорусі, Литви, Польщі, Угорщини. Тут немає мультикультуралізму. В Європі та США раніше чи пізніше відчують його наслідки. Сценарії для Заходу апокаліптичні через тріумф лівацтва, що відкидає державницькі традиції. Якщо трохи змінити законодавство, то Україна стане привабливою країною на тлі Америки та Європи.

Лівацтво перемагає з циклічністю у 100 років. Попереднього разу люмпени намагалися підірвати інституції. Зараз під тими ж гаслами вже не маргіналізований пролетаріат, а креативний клас, мігранти й соціалісти роблять те саме. Під гаслами "свобода, рівність і братерство" настає ліберальний фашизм.

Прихід до влади Зеленського – ця тенденція?

– У тренді. Почалася велика анімалізація. Людство тупішає, молодь переписується смайликами, люди перестають читати. Що більше смартфони входять у життя людства, то сильніше втрачається можливість читати лонгріди. Коли я був малий, усі фрезерувальники, токарі й інженери вміли читати креслення. Переглядали газети й дискутували. А зараз ніхто цього не робить. Я ілюструю книжку "Закони людської дурості" Карло Чіполли, в якій сказано: "У рамках демократичної системи загальні вибори – найефективніший інструмент підтримки відсотка дурнів серед керівництва". З появою соцмереж демократія деградувала. Раніше Guardian і Washington Post могли підтримувати різних кандидатів, але були якісь стандарти. Тепер трибуну окупували популісти. Будь-яка "Катя в блискітках" набере більше лайків у фейсбуку, ніж історик Яро­слав Грицак і політичний оглядач Віталій Портников. Соцмережі відкрили скриньку Пандори.

Інтелектуали не придумали, що з цим робити?

– Розумна меншість кілька тисяч років скеровує більшість у бік прогресу. Але дурні завжди знаходять інструменти цьому протидіяти. З появою соцмереж боротьба з ними ускладнилася в рази. Вже навіть не знаю, чи будуть при владі у Штатах розумні республіканці. Коли президент країни вважає, що можна надрукувати 10 трильйонів баксів і всім роздати, то це деградація. Чи можна порівняти Рузвельта й Тетчер із Макроном і Трампом або Анґелою Меркель? Епоха розумних політиків зі сталевими геніталіями скінчилася. Хоч як сумно, але зараз є лише двоє сильних політиків – це Путін і Даля Ґрибаускайте. Експрезидентка Литви – політик рівня Тетчер і Рузвельта.

Чи є серед наших політиків такі, що могли б стати національними лідерами?

– Хай у мене кидають камінь ліберали й демократи, але єдиний шанс для України – чергова криза. У нас була можливість 2014 року. Якби тоді мали особистостей масштабу де Голля й Ататюрка, все було б інакше. Але настане черговий катаклізм, під час якого в'їде на танку молодий генерал.

Лідери не виникають з агрономів і кабінетних професорів. Країна третього світу не здійснить стрибка в оточенні таких сусідів. Україна – унікальна у здатності втратити шанс. Зірки стільки разів складалися, щоб дати нам незалежність, державу, а українці щоразу організовували чорну зраду. Вважаю шансом прихід сильного лідера. Але це не питання року-двох. Можливо, 5–10.

Тобто шляхом виборів нічого змінити не можна?

– Ні. Дурість – домінантна. Розумні завжди в меншості. Тих, хто здатні зробити аде­кватний вибір, – приблизно чверть. А людей, які не платять податків, не читають книжок, – більшість. Із моїх знайомих жоден вакцинований не помер від ковіду. Невакцинованих – зо два десятки. Але це їх нічому не вчить. Вважають щеплення злом.

З партнерами виробляю планшети для роботів, що їх використовують в аналізах на ковід. І заробив набагато більше, ніж рік тому. З нашим співвідношенням вакцинованих і невакцинованих у нас ідеальна ситуація для мутагенезу вірусу. З таким електоратом вибрати нормального президента неможливо.

 

Який поступ був у післямайданні роки?

– Зросла частка українців. За це маємо бути вдячні Путіну та Януковичу. Ці люди зробили багато для становлення Української держави й політичної нації. Янукович викликав дві революції, що вплинули на ідентичність. А Путін змусив українців уперше системно стати на захист держави. Не пригадую подібних випадків. УПА – з усією повагою – проєкт західноукраїнський. 2014‑го українці вперше стали від Сяну до Дону – сотні людей із кожної області йшли добровольцями на фронт. Уперше не розбіглися по хуторах. Відсоток українства повільно, але невпинно зростає. Ми виходимо з гетто, я це бачу по Києву.

Це наближає появу нового вікна можливостей?

– Що більше людей з ідентичністю – то більше шансів. Українців багато. Свого часу це не давало асимілювати їх повністю. На жаль, у нас немає університетів, а створення національної еліти без них неможливе. Книжки можуть виховати покоління людей, які розуміють, для чого потрібні університети, але не замінять їх. Не вірю, що в Україні знайдеться п'ять олігархів, які скинуться й побудують Стенфордський університет (заснований у Каліфорнії 1891 року залізничним магнатом Лілендом Стенфордом. – Країна). У США був культ освіти. В Україні ж вкладають гроші у футбол або яхти. Пінчук – найпритомніший олігарх, інтелектуал, але навряд чи відкриє університет за свій кошт.

26 жовтня в Харкові 16‑річний водій спричинив смертельну аварію. Група українських бізнесменів і правників готова взяти на себе витрати на судовий процес і забезпечить захист постраждалих. Це якось характеризує суспільство?

– Якщо у країні мажор може вбити людину й потім за гроші уникнути в'язниці, то як це впливає на кількість розумних людей в економіці? Чи з'являється в них бажання ви­їхати з країни? Люди, які можуть ефективно працювати та сплачувати податки, тікають.

Відтік кваліфікованих кадрів створює проблеми для олігархів, для їхніх компаній?

– Ні. Олігархам потрібні біороботи. У них простий бізнес. Головне, щоб працювали лопатою чи стояли біля мартена. Розумні необхідні на Заході, у Кремнієвій долині. На світовому рівні наші сировинні олігархи – карлики. Особливо на тлі власників Tesla чи Toyota. Людина може в гаражі створити Apple. Але Ахмєтов такого не зробить – інша компетенція. Молекулярний біолог може зробити стартап і вирощувати штучні овочі. Чи є в Україні хоч один успішний технологічний проєкт, створений на вкрадені гроші? Ні.

Бізнес-експерт Ігор Гут казав, що списки найбагатших людей в Україні змінюються, з'являються бізнесмени, які заробляють не на близькості до влади.

– Якщо все буде так рухатися, рано чи пізно до 50 найкращих увійдуть люди, які зробили себе самі, а не крали в держави. Це станеться в найближчі 10 років. Побачимо якісні зміни в українському політикумі й еліті, коли люди з цієї 50‑ки житимуть не в таких маєтках, як Юрій Косюк (голова правління агрохолдингу "Миронівський хлібопродукт". – Країна) або Петро Порошенко. Гадаю, що Сорос живе скромніше. А в нас людина будує 8‑метровий паркан і палац, у якому кімнат вдесятеро більше, ніж членів сім'ї. У справж­ніх підприємців, які сплачують податки і вкладають гроші у виробництво, немає таких розкошів.

Влада налаштована розвивати малий і середній бізнес у країні?

– Україна для малого бізнесу – офшор. ФОПи працюють у чорну. Це розриває економічну систему.

Будь-хто може приїхати з Португалії, привезти 20 корів, поставити доїльний апарат і робити сир. Але чомусь цього не роблять. Якщо мавпа, яка в цирку 10 років їздила на велосипеді, повернеться в рідні джунглі – побудує там цирк. Поляки, повертаючись із заробітків, будували майстерні й заводи. Українці – купують квартири в Івано-Франківську й Тернополі.

Може, люди бояться вкладати гроші в бізнес, бо в нас нереформована судова система, не почуваються захищеними?

– Люди, які купують квартири з трьома гаражами, завжди кажуть, що в нас і суди корумповані, й податки страшенні. Водночас оборот будівельного магазину, що працює на кілька сіл, – більший, ніж у "Нашого формату". Але видавництво платить податки, а сільський магазин – ні. Люди примудряються продавати десятки тисяч тонн цементу за готівку.

Пандемія вдарила по українському книжковому ринку?

– Російські видавництва позаводили в Україні своїх "дочок", які друкують, зокрема, своєю мовою і не платять податку на додану вартість. Книжковий ринок України просів на 20–25 відсотків за два роки. Ситуація настільки несприятлива для української книги, що, якби я не був оптимістом, заплакав би. Ринок мізерний, видавці не можуть між собою домовитися, книжки продають нижче за собівартість. Парад ідіотизму. Не знаю, хто з серйозних видавців залишиться через два роки.

Українізація у країні триває?

– Її вже не спинити. Тривала 30 років без державної політики, силами націонал-активістів. Тож процес – незворотний. Зупинити можна тільки танками. Але їх стільки немає.

Патріотизм має перестати бути профе­сією. Він повинен бути нормою, як в Америці чи Японії. Коли патріотизм стає нормою, а його відсутність перетворюється на соціальну девіацію – тоді можна сказати, що наша ідентичність сформувалася.

×