– Треба нові обличчя. Ти підходиш. Не пожалієш, – знайомий пропонує працювати прес-секретарем новоствореної політичної сили.
З початку осені маю кілька таких пропозицій. Відмовляю. З політикою не хочу мати справ.
– У нас все чесно, прозоро, – наполягає знайомий. – Давай хоча би спільний благодійний проект організуємо. Ти знайди потребуючих, а ми профінансуємо, попіаримось. Всі у виграші.
На це згоджуюся. Дітям байдуже, хто дасть гроші. Їм потрібно їсти і жити в нормальних умовах. Складаю перелік малозабезпечених, зв'язуюся із благодійними фондами. Формую список речей, які потрібні: обігрівачі, спеціальне харчування, засоби гігієни. Загальна сума не перевалює за 10 тисяч гривень. Даю список знайомому.
– Мої керівники думали обійтися мандаринами й цукерками. Пофотографуватися й віддати дітям, – каже, читаючи лист. – Але щось придумаємо.
Благодійний проект не відбувся. Товариш пішов із партії.
– У них у бюджеті на благодійність було закладено сотні тисяч гривень, – пояснює. – Це за документами. А на ділі – виділяли кілька тисяч на солодощі, а решту ділили між собою. Та я очі закривав.
– Так, а чому пішов? – питаю.
– Дізнався, що моя зарплата за документами вдвічі
більша
Комментарии
1