Ексклюзивы
воскресенье, 24 июня 2018 09:10

Дай руку

– Будь зі мною. Народжуй мені. Дряпай мені спину. Чекай мене ввечері. Розповідай смішні історії. Клади на мене ногу під час сну. Читай мої вірші першою, – декламує вірш Андрія Любки прихмелілий хлопець у білій сорочці на вухо дівчині у футболці з банками супу Енді Воргола.

– Подобається? Для тебе написав, – поправляє жирне пасмо, що впало на очі.

Стоять біля столичної мерії з пластиковими стаканами з пивом. Тут проходить церемонія літературного конкурсу "Коронація слова". Обоє – студенти другого курсу Інституту філології університету Шевченка, вивчають літературну творчість. Вичитували твори номінантів.

– Соплі. Запальничку дай, – шарить по кишенях дівчина.

– Та, вірші – забавки. Я ж роман пишу. Серйозний, дорослий. Про… – бігає очима по Хрещатику, – … музикантів. Так, вуличних. Вони виграють мільйон у лотерею. Але, щоб його отримати, мають позбутися одне одного.

– Ага, – дівчина струшує попіл на черевики залицяльника.

– Боже, ну кого тут нагороджувати. Одні старі морди. Що вони знають про життя? Воно в них тисячоліття тому закінчилося. Не живуть, а тліють. Інша справа – ми, майбутнє української літератури. Та за 15 років Жадана ніхто й не згадає. На всіх вивісках у книгарнях буде одне ім'я – Петро Васильович Вістряк, – каже хлопець.

Жестикулюючи, не втримує рівновагу і падає. Рукою вляпується в пиво, що сам хвилину тому розлив. Витирає об штанину.

– Чуєш, Пєтю, там Кокотюха ходить. Може, хоч автограф візьмемо? – говорить дівчина.

– Майбутнє у минулого подачок не просить. Дай руку, сам не піднімусь

Сейчас вы читаете новость «Дай руку». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Погода