Степан Бандера живіший від усіх живих. З 1959 року його вже нема на цій землі, але пристрасті навколо нього киплять, наче він має намір балотуватися у президенти. Не встиг затихнути ґвалт навколо Гайтани, як "Свобода" грудьми піднялася на захист покійного лідера ОУН. Цього разу жертвами викриттів цієї партії став німецький фонд Генріха Бьолля, німецьке посольство і німецький історик з польським корінням Ґжеґож Россолінський-Лібе. Скандал піднявся такий, що збоку виглядає, наче в Україні не можна і слова сказати, яке б суперечило поглядам цієї партії на життя й історію. Це виглядає неадекватним, попри те, що історик, схоже, і справді має не вельми об'єктивні підходи.
Керівник українського представництва вищезгаданого фонду Кирило Савін сказав, що цикл лекцій цього історика на етапі підготовки до заходу кілька впливових інституцій під різними приводами відмовилися надати майданчик для виступу Россолінського-Лібе: "Серед причин були закиди у ненауковості, скандальності і конфліктному потенціалу заявленої теми", а також в "українофобії" німецького історика. Савін зазначив, що, за даними фонду, до цих відмов нібито причетні представники партії "Свобода", які телефонували і вимагали не проводити заходи за участю Россолінського-Лібе.
Відносно Львова іще можна було б повірити, що головною причиною стало залякування з боку "Свободи", а от відносно Дніпропетровська це зробити складно, бо ця партія не має там аж такого впливу. Але "Свобода" таки справді виступила із гнівною заявою, звернулася до німецького посла, в якому зазначила, що такий захід "не сприятиме порозумінню між німецьким та українським народом та подоланню нашими народами тих складних проблем та протиріч, які є наслідком буремних подій ХХ століття".
Виглядає, що історик справді упереджено підходить до історичних подій. Він пише дисертацію під назвою "Степан Бандера: життя українського фашиста і пам'ять про нього (1909—2009)". Бандера, певна річ, не був членом фашистської партії. Якщо це навіть метафора від історика, яка виникла через контакти Бандери з німцями, то гітлерівська партія була не фашистською, а націонал-соціалістичною. Назву "фашистська" їй дала радянська пропаганда, яка, певне, не хотіла, аби священне для кожного радянського громадянина слово "соціалістична" фігурувало у назві партії, члени якої була ворогами СРСР і всієї Європи. За такою хибною логікою Рузвельта і Черчіля можна назвати комуністами, бо вони мали контакти з комуністичним лідером Сталіном.
Але чи є упередженість історика причиною, аби банально затикати йому рота? Автор цих рядків часто обговорює події на фейсбуці. Виявилося, що чимало притомних людей підтримують позицію "Свободи". Мовляв, це образа, коли німець зводить наклеп на українського патріота. Інші кажуть, що його лекції в університетах призведуть до того, що студенти неправильно зрозуміють історію ОУН. Заперечити йому не буде кому, адже дуже багато викладачів досі мають в голові радянську історичну концепцію.
Боюся, такі аргументи свідчать про те, що носії подібних уявлень мають своїх співвітчизників за повних ідіотів. Вони, певне, думають, що будь-яка думка іноземного історика буде сприйнята як істина в останній інстанції. Навіть якщо він заявить, що Земля пласка і стоїть на трьох китах, то всі неодмінно в це повірять і не буде нікого, хто б заперечив подібні нісенітниці.
Крім того, вони заперечують принцип, коли наука, в тому числі й історична, може розвиватися лише за наявності вільного обміну інформацією. А якщо обмін інформацією реально вільний, то в інформаційному потоці можуть міститися дані, з якими ми можемо бути незгодні, так само як і хтось інший може бути незгодним з нашими підходами. При цьому як ми, так і наші опоненти мають право на донесення своїх думок.
Жоден пристойний український історик не є затятим апологетом Бандери і ОУН. Всі чудово розуміють, що події того часу були сповнені суперечностей і драматизму й таким чином подають їх у своїх дослідженнях. А персонажі, які намагаються зробити з героїв того часу або лицарів без жодної плями в біографії, або навпаки очорнити їх, виглядають трохи кумедно.
У нас є приклад, правда, не вченого, а політика, який вперто в дусі радянської пропаганди бреше про те, що УПА було засуджене Нюрнбернзьким трибуналом. Досить почитати відгуки під блогом Вадима Колісніченка на "Українській правді". Видно, що з нього просто сміються. Його аргументація може переконати хіба що печерних совків. Але совки раз і назавжди переконанні в своєму світлому минулому і на їхню позицію вже нічого не вплине.
Тож, подібні заяви і підходи створюють образ України яка не здатна вступати в полеміку, яка не здатна інтелектуально відстояти свою позицію. Яка здатна протистояти своїм опонентам лише з допомогою затиканням їм рота. Як Українська Радянська Соціалістична Республіка – тільки в статусі незалежної держави.
1 
1
Комментарии
130