Ексклюзивы
вторник, 29 октября 2013 13:20

З черепа візантійського імператора зробили чашу

26 липня 811-го 51-річний візантійський ­імпера­тор Никифор I загинув у битві з болгарами – ­тюрками, що прийшли на Балкани і згодом дали назву частині місцевих слов'ян. За наказом хана Крума відтяту голову Никифора кілька днів показували іноземним послам. Урешті-решт хан Крум із черепа, за степовою традицією, звелів зробити чашу. "Очистивши, обклав її ­сріблом", – повідомляє візантійська хроніка. Із неї Крум частував своїх союзників у битві – слов'янських князів. Війна розпочиналася як каральний похід на болгар за захоплення ними грецького міста Сердика – тепер це столиця Болгарії Софія. Він нашвидкуруч зібрав величезну армію і зобов'язав усіх солдатів оплачувати витрати на похід.

Крум надіслав імператорові листа, у якому благав про мир. Никифор на те не зважив, а швидким маршем захопив і "поставив на меч" його столицю Пліску. "Без жалю наказував убивати і тварин, і дітей, і всякого іншого віку і залишав без поховання", – стверджував сучасник.

Хан Крум тим часом зібрав військо. Воно було строкате: туди входили загони тюрків-болгар, слов'ян і греків. Візантійську армію заблокували вночі у Вирбіській ущелині в Балканських горах на зворотному шляху до Константинополя. Імператора захопили в його шатрі разом із "женоподібними слугами". Поразка була катастрофічна, однак жителі імперії зітхнули з полегшенням. "Християни ніколи так не страждали, як за правління Никифора, – свідчив літописець. – Він перевершив попередників зажерливістю, розпустою і жорстокістю". На візантійський престол зійшов Ставракій, син Никифора.

23 липня 1888-го, під час святкування 900-ліття хрещення Русі, у Києві відкрили й освятили пам'ятник Богданові Хмельницькому. Кінну статую за проектом скульптора Михайла Микешина відлили в Санкт-Петербурзі з пожертвуваних Морським відомством 25,6 тонни брухту. А коли привезли до Києва, з'ясувалося, що грошей на постамент бракує, тож монумент поклали на подвір'ї відділку поліції. Кияни жартували: "Хмельницького арештували, бо приїхав без паспорта". Установлення п'єдесталу розтяглося на вісім років. Урешті-решт міський архітектор Володимир Ніколаєв привіз на Софійську площу брили сірого граніту, які залишилися після будівництва Ланцюгового мосту через Дніпро, і спорудив постамент-скелю. Фото зроблене незадовго до відкриття пам'ятника. Напис "Богдану Хмельницкому единая неделимая Россия", що видно на підніжжі, 1924-го замінили на "Богдан Хмельницький. 1888"

"Вимирає з голоду великий український нарід"

"Україна в передсмертних судорогах, населення вимирає ­голодо­вою смертю. Перед цілим світом протестуєм проти переслідування малих, убогих, слабих і невинних, а гнобителів обвинувачуємо перед судом Всевишнього. Усіх християн світу просимо прилучитися до цього голосу протесту та болю", – йшлося в пастирському листі "до всіх людей доброї волі". Єпископат греко-католицької церкви на чолі з митрополитом Андреєм ­Шептиць­ким склав його 24 липня 1933 року. У Західну Україну, що перебувала у складі Польщі, надходили численні звістки про небачений голод у Наддніпрянській Україні.

Наступного дня, 25 липня, у ­Львові відбувся з'їзд представників 35 громадських організацій Західної України. "Щоби в хліборобській ­країні брат поїдав із голоду брата – цього світ не чував і земля наша досі не знала, – було в ухваленій на ньому відозві. – Треба поставити на ноги весь світ, щоби він звернув увагу й прийшов з допомогою". Утворили Громадський комітет рятунку України – ГКРУ. Його місцеві відділення по селах і містечках Галичини й Волині розпочали збирати гроші і збіжжя "на порятунок голодуючих братів над Дніпром". ГКРУ також звернувся з проханням "збирати і надсилати до Комітету листи з Великої України з описом про тяжке становище тамошнього населення, про голод, які потрібні для міжнародних гуманітарних організацій".

Водночас ставало очевидним, що радянський уряд буде проти втручання світової громадськості. Письменниця Мілена Рудницька, яка була заступником голови ГКРУ, писала: "Думаю, що всіх моїх земляків, які працюють у комітетах рятунку голодної України, огортає часто пригноблююче почуття безпорадности і безнадійности. Завдання рятункової акції у тому, щоб нести допомогу голодуючому населенню України. Але як це зробити, коли радянський уряд заперечує факт голоду? Чи можна манити себе надією, що більшовики дадуть свою згоду на міжнародну допомогову акцію і посередньо самі ствердять перед світом свою політику винищування голодом України?"

До міжнародних організацій, відомих політиків світу від різноманітних західноукраїнських установ надіслали десятки звернень, маніфестів і закликів посприяти. "Вимирає з ­голоду на очах Європи великий, багатоміль­йонний український нарід, – написано в посланні ГКРУ "До культурного світу!" – Вимирають цілі села, трупи голодних валяються по вулицях міст і сіл. Прокидається людоїдство. Московська диктатура почала нечуваний похід проти українського національного життя.

Союз українок у Львові звернувся з відозвою до міжнародних жіночих організацій: "Трагедія діється серед мовчанки цивілізованого світу. Відповідальні чинники держав мовчать, сховавши в теку недавно заключені з більшовиками пакти неагресії чи торговельні договори, яких предметом є, між іншим, те саме криваве збіжжя України, закривають очі на "внутрішні справи заприязненої держави", мовчать, лояльно чекаючи кінця більшовицького ­експерименту. Розворуште сонні сумління ­ваших чоловіків, синів, братів. Не дозволяйте людству брати на свою совість страшної відповідальности за небувалі в історії злочини червоної диктатури на Україні".

Здійнятий галас змусив Раду Ліги Націй у Женеві 29 вересня 1933-го розгля­нути справу про голодуючих у радян­ській Україні. Після 2 год. ­дебатів, посилаючись на "формальні моменти", її відправили до Міжнарод­ного Червоного Хреста. Його ж запит про голод в Україні уряд СРСР проігнорував.

24 липня 1928 року в Харкові Всеукраїнська центральна комісія українізації при Раднаркомі УСРР ухвалила: "Зважаючи на те, що важко підібрати висококваліфікованих співробітників, що знають українську мову", дозволити тимчасово вести діловодство у державних установах та підприємствах союзного підпорядкування як українською, так і росій­ською. Можна було ­також брати на роботу висококваліфікованих фахівців без знання української із зобов'язанням протягом року її опанувати.

27 липня 1578-го король Речі Посполитої Стефан Баторій (прижиттєве зображення) універсалом закликав "молодців запо­розьких" на війну проти Московського царства. Дорікав козакам за їхні неодноразові набіги на Молдавію – васала ­Османської імперії. ­Баторій тримався за мир із султаном. ­Просив не слухати й не підтримувати авантюристів, які вдають претендентів на молдавський трон. Пропонував запорожцям "найкращі пожитки" під час походу на північ. ­Восени 500 козаків найнялися на службу з річною платнею 15 флоринів – 840 грошів. Для порівняння: туша дикого кабана коштувала 40 грошів, барана – 10, а ягняти – 5.

28 липня 1939 року ЦК ­КП(б)У ухвалив постанову "Про хід збирання урожаю в колгоспах і радгоспах УРСР". Місцевим партійним і державним органам наказали "вжити рішучих ­заходів до безперебійної та якісної роботи кожного комбайна, своєчасного збирання соломи і полови з поля, своєчасного і пов­ного проведення лущіння, поліпшення роботи молотарок".

Сейчас вы читаете новость «З черепа візантійського імператора зробили чашу». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 632
Голосование Главное спортивное событие года для Украины?
  • 1) победа футбольной сборной на Кубке мира среди 20-летних
  • 2) выход команды Андрея Шевченко на Евро-2020
  • 3) перемога Дмитра Підручного на чемпіонаті світу з біатлону
  • 4) победы Василия Ломаченко и Александра Усика
  • 5) Элина Свитолина сыграла в полуфинале двух турниров "Великого Шлема"
Просмотреть
Погода