Ексклюзивы
среда, 29 февраля 2012 18:43

В ордені "Лицарів залізної остроги" у січових стрільців церемоніями керували обрядник та окличник
7

Великий трубадур і великий скоморох складали пісні, а стольник і генеральний підчаший дбали про страви й напо

Четареві Іванові Цяпці приснився князь Святослав Завойовник - батько Володимира Великого. Володар Русі буцімто збирався в похід, а його кінь ніяк не хотів рушати з місця. Волхви угледіли в цьому лиху прикмету: мовляв, якщо кінь опирається йти на війну, це знак, що вершник не повернеться звідти живий. Але князю допоміг коваль Хищ - викував першу пару залізних острог - тобто шпор. І кінь пішов. Князь повернувся з битви не тільки живий, а й із перемогою. Вдячний Святослав Завойовник заповів заснувати орден лицарів "на честь залізної остроги". Цяпка після того сну взявся виконати княжий заповіт.

Такий містичний був початок "закону", тобто ордену, "Лицарів залізної остроги" в легіоні Українських січових стрільців, що в Першу світову війну воював у складі австро-угорської армії. Але то лише легенда: четар Цяпка любив вигадувати фантастичні історії. Насправді все почалося восени 1916 року, коли УСС переживали кризу. Після боїв із російськими царськими військами під Бережанами - теперішнім райцентром на Тернопільщині - з понад тисячного легіону вціліли дев'ятеро старшин-офіцерів і 444 стрільців-рядових. Їх перевели в тил для поповнення й вишколу - до села Розвадів біля Миколаєва неподалік Львова. Настрій  стрільців ще погіршився, коли прийшла звістка, що 4 листопада австро-угорський і німецький уряди оголосили про намір створити самостійне польське королівство. Влада в Галичині мала фактично перейти до рук польської адміністрації. "Вороже спрямування цісарського патенту проти істотних інтересів українського народу вперше в тій війні поставило перед УССтрілецтвом питання доцільности його дальшого існування", - писав згодом історик стрілецтва адвокат і публіцист Степан Ріпецький, який був четарем у легіоні.

Командант сотні кінноти Лев Лепкий - у мирний час літератор - узявся підняти бойовий настрій побратимів. У якійсь газеті йому потрапив на очі репортаж із коронації нового австрійського цісаря Карла I на короля Угорщини. Він зійшов на трон після померлого 21 листопада 1916-го Франца Йосифа I. "Карло в короні й киреї сидів на білому коні й, виїхавши на гірку, вимахував мечем на чотири сторони світу, - описував український діяч на еміграції й журналіст Іван Кедрин. - Це дещо нагадувало "укняження" наших князів у Галичі, як згадує літопис. Під час того церемоніялу цісар Карло вдаряв мечем 12 найхоробріших старшин, що ставали "витязями". "От і під впливом тієї коронації - писав авторові цих рядків Лев Лепкий - прийшло мені на думку завести і в нас такий "лицарський стан".

Лев Лепкий розробив церемоніал і термінологію ордену. Багато чого взяв із традицій студентських корпорацій, популярних на межі XIX-XX ст. у європейських університетах. Серед стрільців було багато недавніх студентів, які через війну мусили перервати навчання. "Це був наполовину товариський клюб, наполовину лицарський орден. Офіційно так і називалося "Лицарство Залізної Остроги", - продовжує Кедрин. І визнає: "Самі члени Залізної Остроги, старшини УСС, не дуже поважно (серйозно. - "Країна") брали ту свою організацію, яка свій церемоніял, чи пак ритуал, взорувала частинно на середньовічному лицарстві, частинно на масонерії, про яку, зрештою, молоді старшини УСС мали дуже мряковинне уявлення".

На правиці члени ордену носили відзнаку - червоно-чорну пов'язку із зображенням шпори. Зверталися один до одного "приятелю серця". Кожен, хто вступав до "Лицарства залізної остроги", отримував давньоруське прізвисько, як-от Добриня, Ревуха тощо. До ордену належали майже всі старшини Вишколу та Коша - резерву - УСС. Четаря Івана Цяпку обрали великим комтуром - він стояв на чолі "Лицарства". Слово комтур нібито походило від словосполучення "кінь-тур". Тобто власник цього звання мав прудкість коня й силу тура. Цяпці допомагав малий комтур сотник Володимир Білозор - лікар із Коломиї. Лев Лепкий став обрядником - "великим майстром церемоній", а поручник Володимир Старосольський - великим канцлером, який вів документацію. Стольник четар Ілько Цьокан мав "достарчать всіляких страв", а генеральний підчаший, сотник Володимир Щуровський, - напоїв. За коней для кінних лицарів відповідав великий конюшний сотник Микола Стронський. Тодішній капелан стрільців отець Андрій Пшепюрський став великим волхвом. А сотник Михайло Девоссер - великим окличником, герольдом.

Після боїв із російськими царськими військами під Бережанами з понад тисячного легіону вціліли дев'ятеро офіцерів і 444 стрільці

"Члени ділилися на чурів (джурів), непохитників і лицарів, - згадував колишній стрілець Роман Купчинський у газеті "Чорноморе" за 15 грудня 1928 року. - Чури були без жадних прав - вони услугували лицарям. Дуже часто такими чурами були полковники, сотники і т.п., які спершу сміялися з корпорації, потім одначе не могли без неї жити. Дуже часто траплялося таке, що чура-полковник услугував лицареві - звичайному стрільцеві. Доперва пасовані (посвячені. - "Країна") лицарі мали право брати участь у "великому зборі лицарства". Непохитники брали участь у "малій раді" - де, одначе, жадних важніших справ не вирішували. Чури - не брали участи в жадних радах. Лицарі ділилися на кінних і піших".

Пасовання - посвята в лицарі - відбувалася в хоромі - залі, прикрашеній живописцем ордену четарем Іваном Іванцем. "Кімната помальована в ширині вікон на червоно, з емблемами чорних остріг, - описував колишній стрілець Микола Угрин-Безгрішний у п'єсі "Лицарі "Залізної Остроги", виданій 1934 року. - Посередині під стіною підвищення, а на ньому "горне сідалище". Над ним висить герб "Залізної Остроги". Столи застелені скатертями. Перед "горним сідалищем" великий боклаг на вино. На столах усяка посуда. Саля ярко освітлена. На стінах усяка зброя".

Як виглядали церемонії, зокрема, посвяти у "Лицарстві залізного остроги"? Сьогодні це можна відновити за п'єсою Угрина-Безгрішного та поемою "Скоропад" Романа Купчинського.

Перший заходив окличник і тричі бив у щит:

- Лицарський зборе, увійди в хором!

До зали заходили члени ордену.

- Збір отворений! - командував "великий майстер церемоній". - Лицарі, крипіте серця, нехай буде між вами вічна дружність і любов! Великий комтур гряде!

Чури відчиняли двері.

- Один за всіх, всі за одного! - зайшовши до хорому, вигукував великий комтур четар Іван Цяпка.

Фанфарони, тобто музиканти, очолювані великим трубадуром - підхорунжим Михайлом Гайворонським, виконували гімн, написаний великим скоморохом поручником Купчинським:

Не сміє бути в нас страху, ні жадної тривоги,

Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.

Не страшать нас і цісарів високії пороги,

Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.

А до дівочих ніжних серць ми знаєм всі дороги,

Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.

Не святкуватиме ніхто над нами перемоги,

Бо ми є лицарі грізні Залізної Остроги.

Великий канцлер подавав великому комтурові меч і булаву.

Після пісні "Най живе великий комтур наш" Цяпка сідав на трон - "горне сідалище".

На столах усяка посуда. Саля ярко освітлена. На стінах усяка зброя

- Ваша ясносте, великий комтуре закона! - звертався майстер церемоній. - Повели волею твоєю увести в стан лицарів закона непохитника, друга нашого, нехай стане приятелем сердець наших.

- Чи не добре було б, лицарі великого закону, наш круг збільшити? Нехай буде нам слава, Україні ж оборона! - відповідав той.

- Слава! Слава! Слава! - скандували всі.

Непохитник ставав перед великим комтуром, тримаючи руки на серці.

- Чи годишся, сильний вірою й добрий духом, боронити слави й чести закона? Зберігати тайну? Віддати майно і кров за спільну справу?

- Годжуся!

- Бодрися!

- Воля або смерть, - ставши струнко, відповідав кандидат у лицарі.

- Амінь! - промовляв великий волхв.

- Я, евентуально, великий комтур "Ордену залізної остроги", відомо чиню оцим усьому славному "Лицарству залізної остроги" й усім загалом, кому це знати належить, що Велика й Мала ради залізної остроги признали тебе достойним стати лицарем Залізної Остроги, - проголошував Цяпка.

Фанфарони знову співали гімн ордену. Великий комтур подавав меча кожному новачкові-непохитникові. Той піднімав його й цілував вістря. Після того ставав на ліве коліно, клав руку на серце, а великий комтур тричі вдаряв його мечем про правому плечу. Хор співав:

Вдаряй мечем, вдаряй мечем,

Великий комтуре закона,

Нехай лицарству буде честь,

А Україні оборона.

Після церемонії кінні лицарі по команді брали смолоскипи, сідали на коней та їхали через найближчі села. Піші лицарі йшли зі смолоскипами. Далі влаштовували сеанс - нараду із забавою й розпиванням вина.

Орден "Лицарів залізної остроги " проіснував кілька місяців. "Коли з весною 1917 року У.С.С-и знову пішли на фронт, то вони за воєнними діями забули всю ту історію, а коли й згадували, то хіба як це всі вояки згадують всякі свої епізодичні переживання під час перебування в запіллі", - пише Іван Кедрин. І додає: "Вже після війни деякі члени "Залізної Остроги", які хотіли зберегти ту організацію, старалися оформити її куди більшим і детальнішим статутом. Але змінилися обставини, вояки постарілись - не так роками, як психікою, і в сірій післявоєнній дійсності не стало місця для романтики та фантазій".

Військові звання Українських січових стрільців

були стандартними для всієї австро-угорської армії. Проте в Бойовій управі УСС дібрали для них українські відповідники з козацьких часів:

УСС                             Австро-угорська армія     Сучасні Збройні сили України

Стрілець                     Dienstgrad                        Солдат

Старший стрілець      Gefreiter            Старший солдат

Вістун                          Legion-Korporal        Молодший сержант

Десятник                     Legion-Zugsfuhrer        Сержант

Підхорунжий                Legion-Feldwebel        Старшина

Хорунжий                     Legion-Fahnrich        Прапорщик

Чотар                           Legion-Leutnant         Лейтенант

Поручник                     Legion-Oberleutnant        Старший лейтенант

Сотник                        Legion-Hauptmann        Капітан

Отаман                      Major                Майор

Підполковник             Oberstleutnant            Підполковник

Полковник                  Oberst                Полковник

Іван Цяпка говорив тільки афоризмами

"Його звичайно знають як фігуру смішну, - писав Роман Купчинський про четаря Івана Цяпку. - Одначе так дійсно не було. Він мав вправді свої смішні сторінки. Наприклад, був цілком на лиці подряпаний і говорив тільки афоризмами. Одначе поза тим людина дуже ідейна і працьовита, та ще дуже гарний вояка".

Із Львівському університету, де Іван Цяпка вивчав право, його вигнали 1907-го за участь у бійці між українськими та польськими студентами. Завершував навчання у Віденському університеті. Належав там до студентського братства "Січ". "Людина скромна, мила, ідейна, - писав про Цяпку-студента Дмитро Донцов. - Вернувшись якось із Києва до Відня, парадував там у студентській російській "фуражці", вітався словом "драстуйте" і з захопленням оповідав, як то все у Києві дешево "стоїть" (з наголосом на останнім складі). Цяпка думав, що та "фуражка" і те "драстуйте" - це вияви української стихії".

Коли з початком Першої світової війни записався до легіону Українських січових стрільців, був уже не студентом, як більшість добровольців, а дипломованим адвокатом. Мав 27 років. 25 травня 1915-го прийняв командування сотнею новобранців, яка вже наступного дня взяла участь у бою з росіянами. Лев Лепкий згадує його у пісні "Бо війна війною".

Попереду Цяпка, гейта, вйо!

Під ним кінь дрімає, вісьта, вйо!

А як гляне, в дівчат серце в'яне,

А як гляне, серце в'яне, страх збирає.

У 1917-1918 роках командував будівельною сотнею, що виконувала й земельні роботи. Очолював також суд.

У жінок буває багато приятелів. І скоріше найдеться така жінка, яка б не мала загалом приятелів, ніж така, котра би мала тільки одного

Коли наприкінці квітня 1918 року в Києві до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, Цяпка виробив собі візитку з написом "Іван Цяпка-Скоропадський". Переконував усіх, що є прямим нащадком Данила Скоропадського, брата гетьмана Івана Скоропадського, - предка теперішнього правителя України. Чого Скоропадські? Бо хтось із дідів-прадідів буцімто мав коня, що пробігав 5 миль на годину. Та як тільки Скоропадський сідав у сідло - одразу падав. Після битви під Полтавою Данило мусив обороняти своє помістя від військ царя Петра І. У бою був поранений - виступили три "цяпки" крові на обличчі - звідси й "нове" прізвище. Навіть придумав родовий герб Цяпок-Скоропадських: два бобри - символ Полісся, куди переїхав рід після того, між ними три цяпки, що означали пролиту кров, унизу - меч та серп - знаки боротьби й праці.

Після падіння гетьманату Цяпка швидко "забув" своє козацьке походження. Але прізвисько "Скоропад" до нього прилипло. Роман Купчинський уже тоді почав писати про нього поему, що так і називалася - "Скоропад". І навіть читав уривки своєму героєві, а той додавав подробиць до все нових і нових фантастичних історій, що нібито сталися з ним у житті. Був у тих оповідях Мюнхгаузеном, Дон Кіхотом і Швейком укупі.

"Невідомо, чи Цяпка вірив у свої вифантазовані пригоди, чи, видумуючи нестворені речі - свідомо глузував зі своїх слухачів. З виду грізний, був теж особисто хоробрий, - писав журналіст Роман Кедрин про Івана Цяпку в післямові до поеми Купчинського "Скоропад", виданій щойно 1965 року в Нью-Йорку. - Мав теж ту дуже гарну людську й товариську рису вдачі, якою є учинність (співчутливість. - "Країна"). Через те, що завжди був готов зробити колезі щось добре, користувався великою симпатією серед своїх вояцьких друзів. Був скромним, не нахвалявся ані воєнними подвигами, ані успіхами у жінок, від яких, до речі, тримався осторонь".

Чому сторонився жінок?

- У жінок буває багато приятелів. І скоріше найдеться така жінка, яка б не мала загалом приятелів, ніж така, котра би мала тільки одного, - пояснював.

Анекдоти про Івана Цяпку

На подвір'ї біля казарм - купа непотрібного піску. Треба його кудись забрати. Цяпка каже стрільцям викопати яму й засипати туди пісок.

- А що зробити із землею з ями?

- Оферми! Викопайте таку глибоку яму, щоби вмістилися і пісок, і земля.

До команданта німецького відділу посилає Цяпка листа:

"Пане сотнику! До мене дійшли дуже сумні вісті, що ви згинули в бою. Відпишіть, евентуально, перекажіть посланцем, чи то правда, бо я дуже занепокоєний. З пошаною, Цяпка".

З гумористичного журналу "Лис Микита", Детройт, листопад 1964 року

Почалося велике діло

І прибувало лицарів,

Бо горе всіх важке насіло

За тих сумних, понурих днів.

За що боролися ми досі?

Навіщо здавсь орлиний лет?

Щоб клались, мов трава в покосі,

Щоб ріс по нас будяк, осет?

Таке казали нам невдачі

У той важкий, поганий час,

Та душі рвалися козачі

Із пут зневіри раз-у-раз.

І от "Залізная Острога"

Зробилась захистом для всіх,

Кого боліла ця знемога,

Кого жура валила з ніг.

Роман КУПЧИНСЬКИЙ, офіцер січовий стрілець, про мету заснування ордену "Лицарів залізної остроги", в поемі "Скоропад", написаній у 1919-1926 роках, виданій 1965-го у Нью-Йорку

"Треба розуміти, евентуально, що лицар Залізної Остроги все й усюди, чи в бої, чи не в бої, чи, евентуально, здобуває місто, чи, евентуально, серце гарної дами, мусить теє, бути сміливий і хоробрий! Його поведення мусить бути все й усюди чесне, достойне, його життя несплямоване нічим, евентуально! Мусить він бути завжди готовий боронити покривджених, слабих, а перед тим, евентуально, жіноцтва! В обороні рідної країни не жалувати ні труду, ні крови, все своє життя посвятити, евентуально, для добра рідного народу"

- викладає четар Іван Цяпка принципи ордену в п'єсі Миколи Угрина-Безгрішного "Лицарі "Залізної Остроги". "Евентуально" було в нього слово-паразит, означає "імовірно, скоріше за все"

Сейчас вы читаете новость «В ордені "Лицарів залізної остроги" у січових стрільців церемоніями керували обрядник та окличник». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

2

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 164
Голосование Главная причина победы "Динамо" над "Шахтёром"?
  • 1) теперь у команды есть Мбокани
  • 2) Хацкевич переиграл Фонсеку
  • 3) везение - "Динамо" просто пофартило
Просмотреть