Ексклюзивы
четверг, 26 мая 2011 18:24

У чоловіка, що знімав із церкви дзвони, оніміла дочка
5

Після пограбування храмів - "вогнищ дурману", більшовики їх руйнували або перетворювали на "кузні світлого майбутнього" - клуби, школи та комори. Замість хрестів на церквах і соборах з'явилися п'ятикутні зірки та червоні прапори

- Електрика замінить Бога. Дайте селянинові молитися електриці й він повірить у могутність влади більше, як у могутність Бога, - заявив вождь більшовицької Росії Володимир Ленін 1918-го в розмові з однопартійцем Леонідом Красіним. Говорили про електрифікацію. Разом із радянською владою вони, за визначенням Леніна, мали народити комунізм. Для релігії - конкурента в боротьбі за душі людей - місця не було.

Наступ на церкву більшовики повели одразу після захоплення влади в Росії. В Україні ж до листопада 1920-го - відступу армії УНР за Збруч - із червоними тривала збройна боротьба. Тож тут вони обходилися порівняно дрібними грабунками церковного начиння й продовольства. "Товариші", оглядаючи церкви, до яких казали, що поставлять коней, та келії, забрали з престолів золоті й срібні речі для Богослужень, та понасилували деяких черниць, у тому числі стареньку мавпообразну карличку, що мала усі шанси померти дівицею", - згадує Юрій Горліс-Горський - повстанський отаман із Холодного Яру, сучасна Черкащина, як червоноармійська бригада пробула одну добу в Мотронинському монастирі неподалік Чигирина.

Декрет про відокремлення церкви від держави і школи Тимчасовий робітничо-селянський уряд України ухвалив 18 січня 1919-го. Такий уже рік діяв у більшовицькій Росії. А 31 травня 1921-го при Народному комісаріаті юстиції Української СРР під керівництвом Івана Сухоплюєва створили Ліквідаційний відділ по відокремленню церкви від держави. Видані ним і його губернськими й повітовими відділеннями директиви, інструкції та обіжники повинні були контролювати дотримання законодавства про культи, регулювати відносини між державними установами та церквою, вести облік духовенства, вирішувати міжконфесійні суперечки. Насправді ж мав одне завдання - знищити церкву. Показово: уже в жовтні 1922-го ліквідаційні відділи передано у відання Наркомату внутрішніх справ УСРР.

"Товариші" понасилували деяких черниць, у тому числі стареньку мавпообразну карличку, що мала усі шанси померти дівицею

Голод 1921-1922 років більшовицька влада використала як привід для вилучення церковних цінностей. Газета "Известия" 26 лютого 1922-го опублікувала постанову Всеросійського центрального виконавчого комітету, щоб місцеві ради в місячний термін вилучили з церков "все драгоценные предметы из золота, серебра и камней". У центрі й губерніях для проведення конфіскацій створили спеціальні комісії із "найвідповідальніших працівників".

"Именно теперь и только теперь, когда в голодных местностях едят людей и на дорогах валяются сотни, если не тысячи трупов, мы можем (и поэтому должны!) провести изъятие церковных ценностей с самой бешеной и беспощадной энергией и не останавливаясь перед подавлением какого угодно сопротивления, - наполягав Володимир Ленін 19 березня 1922-го в таємному листі до членів політбюро більшовицької партії. - Чем большее число представителей реакционного духовенства и реакционной буржуазии удастся по этому поводу расстрелять, тем лучше. Надо именно теперь проучить эту публику так, чтобы на несколько десятков лет ни о каком сопротивлении они не смели и думать".

Ідеологію й механізми репресій проти церкви розробляв Лев Троцький. 1925 року для об'єднання всієї антирелігійної пропаганди під загальним партійним керівництвом засновано Спілку войовничих безбожників. Очолив її Омелян Ярославський. Спілка мовами народів СРСР видавала газету "Безбожник" і часопис із такою ж назвою, засновувала антирелігійні музеї, організувала атеїстичні семінари. Окрім того, виходили журнали "Антирелигиозник", "Воинствующий атеизм", "Юные безбожники". При Спілці войовничих безбожників діяли спеціальні курси - очні й заочні - для підготовки пропагандистів наукового атеїзму.

Чем большее число представителей реакционного духовенства и реакционной буржуазии удастся расстрелять, тем лучше

Найбільший сплеск антирелігійної кампанії в Українській СРР припав на кінець 1920-х-початок 1930-х. У червні 1928-го ЦК КП(б)У ухвалило постанову "Про релігійний рух та антирелігійну пропаганду". Незадовго перед тим, у травні, Наркомат освіти скликав перший Всеукраїнський з'їзд безбожників. На ньому створено "Спілку войовничих безвірників". А 11 березня 1930 року Всеукраїнський центральний виконавчий комітет - попередник Верховної Ради - ухвалив рішення про знищення храмів. Пункт перший: "Забезпечувати негайне використання всіх закритих молитовних будинків для культурно-освітніх потреб, щоб найшвидше колишні вогнища дурману перетворити в будинки пролетарської культури і розваги". Пункт другий: "Недобудовані молитовні будинки та закриті пристосувати для різних громадських потреб, а в разі неможливості негайно розібрати".

Шепетівський окружком КП(б)У, сучасна Хмельниччина, іще до виходу цієї постанови так намагався "підтягти антирелігійний фронт, максимально підсилити антирелігійну роботу, спрямовуючи її в бік повної ліквідації релігійних забобонів, повного витіснення релігійних свят і ліквідації церков", що спричинив повстання в Шепетівці й окрузі. У лютому 1930 року натовп селян - близько 400 осіб із трьох сіл Плужанського району - підійшов до кордону з Польщею, що пролягав неподалік. Селяни вимагали відкрити церкви в районі, ліквідувати колгоспи й повернути усуспільнені реманент і насіння. Хвилювання невдовзі охопили 13 сіл околиці, та були придушені силами ДПУ. Загалом, 1930-й став роком масових селянських виступів в Україні.

Перед тим, як перетворити церкву на клуб, школу чи комору, комуністи й сільські активісти знімали з храму дзвони та хрести, спалювали богослужбове начиння, знищували ікони й іконостаси. На банях храмів замість хрестів з'явилися п'ятикутні зірки, червоні прапори. В одному з українських сіл активісти організували в сільбуді суд над іконами, які здали місцеві члени партії, комсомольці й деякі налякані селяни. Перед початком ікони розклали на дорозі до сільбуду так, щоб кожен, хто проходив, наступав на них.

- Активістами йшли собашники, які не хотіли робить, - стверджувала торік 88-річна Марфа Пикулівська із села Вовківці Роменського району Сумської області. - Вони підлизувались до начальства й тоді робили в селі що хотіли. Вони ж церкву розбирали. А одна активістка ще й затанцювала в церкві тоді. Ну, творили страшне. Із храму верх скинули, а тоді розібрали на дошки. Розказують, у того чоловіка, Влащенка, що дзвони знімав з церкви, зразу ж оніміла дочка, хоч уже й доросла була. Люди кажуть, це Божа кара.

У деяких селах комсомольці й представники сільської влади влаштовували антирелігійні "червоні карнавали". Перед натовпом односельців заходили в церкву в шапках, розбирали церковне майно. А далі блазнювали, одягнувши взяті з храму богослужбові ризи.

ВИНОС:

Собашники підлизувались до начальства і робили в селі що хотіли. Вони ж церкву розбирали

- Була в нашому селі церква. За кілька днів розламали, - розповідав 2003-го Степан Мачак, 91 рік, із села Розумівка на Кіровоградщині. - Розкопали й могили довкола церкви. Все золото шукали. Знайшли лише золотий хрестик. Стягли докупи й побили надмогильні плити, щоб не муляли начальницьких очей. Того чоловіка, що розгортав могили, вже немає. Помер. Усе жалівся перед смертю: "Дурень я був, молодий…" Усе каявся.

Сільські активісти проводили кампанії проти народних і релігійних свят - "забобонів" і "пережитків". Напередодні в новостворених сільбудах, клубах, хатах-читальнях місцеві вчителі або прислані з повітових і губернських центрів пропагандисти проводили антиріздвяні, антивеликодні чи загалом антирелігійні бесіди й давали вистави.

- Нам казали, що паски не святить, яєць не красить і не святить, Різдво не празнувать, кутю не варить, - згадувала торік 85-річна Марія Молодець із села Великий Хутір Роменського району Сумської області. - Ну, люди все одно робили і празнували собі тихенько. Не дозволяли й щедрувать і колядувать. Все одно діти бігали й поздравляли з празниками. Правда, в голодовку не щедрували, більше тоді всі жебракували. І при німцях ходили діти поздравлять і церкву одкрили в хаті, там і правилося.

Розкопали й могили довкола церкви. Все золото шукали. Знайшли лише золотий хрестик

На зміну релігійним святам мали прийти нові, радянські. Із 1928-го протягом двох днів - 1 і 2 травня - почали святкувати День інтернаціоналу і влаштовувати "маївки". 1932-го для жінок запровадили Міжнародний комуністичний день 8 Березня. З'явилися також День врожаю, "Перший сніп на оборону країни", "Червоне різдво" - карнавал безбожників, річниця Жовтневої революції, День Паризької комуни й інші.

Та нові свята й обряди не витримували конкуренції з релігійними. Доходило до смішного. Приміром, у селянських хатах на покуті поряд з іконами з'явилися портрети більшовицьких вождів. А в одному волинському селі хлопці, готуючись до колядування на Різдво, виготовили звізду: з одного боку ікона Богородиці, з іншого - п'ятикутна зірка. Коли підходили до хати комуніста, обертали звізду до вікна п'ятикутною зіркою і співали нові "радянські" колядки.

Нова радість стала, яка не бувала:

Довгожданна зірка волі в Жовтні засіяла.

Де цар був зажився, з панством вкорінився,

Там з голотою простою Ленін появився.

А як приходили до звичайного сільського дядька, обертали звізду тим боком, що з Божою Матір'ю, і колядували "Видить Бог", "Осіяло сонце".

"Безвір'я поширюється чимраз більше, до церкви ходять старі та куркулі", - замиготіло в радянських газетах. Або: "Селянство відійшло від церкви й попа". Насправді ж усе було не так просто. 1928-го голова Всеукраїнської ради Спілки безвірників Дмитро Ігнатюк в інтерв'ю газеті "Вісті ВУЦВК" визнав: "На селах 85 відсотків населення - добрий ґрунт для попівських агітацій".

Наступного року голова Спілки войовничих безбожників СРСР Омелян Ярославський відзначав, що лише близько 10 млн осіб зі 130 млн віруючих "порвали з релігією". Уцілілі священики й далі хрестили дітей, тільки вже частіше не в церкві, а вночі в хаті. Якщо молодята й не вінчалися, то благословення у батьків усе ж брали з іконами. А про похорони без відспівування казали:

- Загребли як собаку.

"Релігійні настрої збільшуються, - занотував 1930 року "войовничий безбожник" Михайло Сергіїв. - На Зелені свята вранці в одному із закапелків села на вулиці стояла вкопана лата, прибрана гіллям та квітками, а на тій латі почеплено паперові символи: "Моліться Богу… празнуйте празник Тройцю… ходіть до церкви, бо буде вам плохо". Настрої у більшості селян такі, що, балакаючи про Бога, треба дивитися, щоб часом по шиї не дав. І балакають, балакають на базарі, коло церкви, на призьбах, що Бога прогнівили ті, що кажуть, що його нема - комсомольці".

Завідувач відділу Ленінського райкому партії Києва Дмитро Заволока 22 квітня 1932-го записав у щоденнику: "Майже цілий вечір розмовляли. Я і мати. Приїхала купувати хліб на "свята". Ніяк не можуть одвикнути од старих своїх традицій. Навіть цьогорічна скрута матеріальна, майже голод, злиденно обмежене життя і то не знищили бажання відзначити "свята". От де консервативна, фанатична традиційність. І на неї хворіє переважна більшість селянства, коли не все за незначним виключенням".

15 835 православних храмів

залишилися діючими в Радянському Союзі 1936 року - 28% від тих, що існували до більшовицького перевороту. А також 4 830 мечетей - 32% від діючих до революції - і декілька десятків католицьких і протестантських храмів. Уціліли 17 857 служителів культу. 1914 року їх було 112 629, 1928-го – близько 70 000.

Наступ на церкву в СРСР припинився після нападу гітлерівської Німеччини. У вересні 1941-го розпущено "Лігу безбожників", перестали виходити антирелігійні часописи. Вдячний за полегшення тодішній глава Російської православної церкви митрополит Сергій (Страгородський), вітаючи Йосипа Сталіна з 25-ю річницею Жовтневої революції, назвав його "Богом вибраним вождем". Телеграму владики 9 листопада 1942-го надрукувала газета "Правда". У вересні 1943 року, з дозволу Сталіна, його обрано патріархом Московським і всієї Русі. Виник термін "сергіанство" - політика цілковитої лояльності керівництва церкви до комуністичного режиму

619 культових споруд

було закрито в Українській СРР до 1 січня 1930 року, за офіційними даними: церков - 350, костьолів - 25, синагог - 197, інших - 46. Із 492, щодо яких є дані про спосіб використання, 70 було "знесено за непридатністю".

80 відсотків

у стількох родинах - 287 із 363 - була кутя, засвідчило анкетування учнів 7-річної школи села Ровеньки Луганського округу 1928 року. На Великдень говіло 194 учнів із 534 - 36%

 

 

 

Поздіймали з церкви дзвони,

Годі їм гудіти,

Трактор буде орать землю,

З дзвона перелитий.

З церкви клуба ми зробили,

А, замість усіх хрестів,

Ми антену почепили,

Гучномовець загримів.

Із антирелігійного "фольклору" кінця 1920-х - початку 1930 років, який продукували в редакціях місцевих газет, а друкували як складене народом.

 

Сейчас вы читаете новость «У чоловіка, що знімав із церкви дзвони, оніміла дочка». Вас также могут заинтересовать свежие новости Украины и мировые на Gazeta.ua

Комментарии

1

Оставлять комментарии могут лишь авторизированные пользователи

Голосов: 89
Голосование 3 октября, "Динамо" - "Шахтёр". Как закончится матч?
  • 1) победой "Динамо"
  • 2) ничьей
  • 3) победой "Шахтёра"
Просмотреть