– Це найцінніший і найдавніший фаянсовий таріль з усіх, що зберігаються у львівських музеях, – каже 42-річна Вікторія Походай із Львівського музею етнографії та художнього промислу. – Його виготовив у середині XVI століття французький кераміст-самоучка Бернар Паліссі. Таких його робіт збереглося лише кілька. Зокрема, і в Луврі.
Щоб істоти й рослини на його тарелях виглядали немов живі й у натуральну величину, майстер, припускають мистецтвознавці, робив гіпсові форми з плазунів, черепашок, листя. Приспану або мертву змію, рака чи жабу обмазував товстим шаром жиру й заливав розчином гіпсу. Коли той застигав – знімав, а точний відбиток заповнював глиною й отримував фігуру для тарелю. Покривав його "яшмовою глазур'ю" – точна їх рецептура невідома донині – й обпалював.
Декоративними тарелями сервірували столи вельмож. Передусім – щоб здивувати гостей або й налякати. Бо плазуни та риби виглядали наче живі, тож коли перед відвідувачем несподівано ставили такі тарелі, здавалося, що вони от-от розбіжаться по столі або почнуть підскакувати. Львівський таріль має коло 50 см в діаметрі. Були в Бернара Паліссі й удвічі більші – метрові. Вони, скоріш за все, призначалися для будуарів, а не їдалень – у них наливали воду для миття. А риби й інші водні створіння на дні мали перетворити такий таріль-таз на невелику водойму.
Коли 100 років тому цей таріль потрапив
до львівського музею, він був уже розбитий,
у коробці.
– Я нарахувала майже 50 шматків, найменші – як півнігтя, найбільший – 20-сантиметрова риба, – розповідає реставратор 23-річна Соломія Янчук. Над посудиною вона працювала два роки. – Складала, як пазли, клеїла професійним акриловим клеєм. Три шматки не вистачало – виготовила їх із гіпсу й пофарбувала. Вони трохи світліші.
Старовинний декоративний таріль можна побачити на виставці французької порцеляни XVII–XX ст., що до кінця травня триватиме у Львівському музеї етнографії та художнього промислу.
3 
1
Комментарии