"Народи з країни північної… піднялися від країв землі, тримаючи лук і спис. Вони жорстокі й немилосердні, голос їхній шумить, мов море", – писав константинопольський патріарх Фотій про воїнів-русів київського князя Аскольда. Зранку 18 червня 860 року приблизно на 200 суднах вони вдерлися до затоки Золотий Ріг і взяли в облогу столицю Візантійської імперії – Константинополь, давній Візантій.
Аскольд удало вибрав час для першого походу Русі на тодішню столицю світу. Навесні 860-го візантійський імператор Михаїл на чолі 40-тисячного війська рушив углиб Малоазійського півострова на війну з арабами. А флот послав до острова Кріт для приборкання середземноморських піратів. Столицю імперії захищала нечисленна залога. "Народ, званий рос, розоривши всі села, всі монастирі, тепер вже здійснював набіги на острови поблизу Візантія, грабуючи посуд і скарби, а захопивши людей, усіх їх убивав. У варварському пориві вчинивши набіги на патріарші монастирі, вони в гніві схопили там 22 благородних жителів, на одному кораблі всіх перерубали сокирами", – писав Микита Пафлагонянин через 40 років після набігу.
Згаданий той похід 8-тисячної армії русів на Царгород і в "Повісті временних літ". Її автор скопіював цей сюжет із візантійської хроніки Георгія Амартола: "Цар (Михаїл) же насилу ввійшов до міста і з патріархом Фотієм усю ніч молився у церкві Святої Богородиці у Влахернах. І винесли вони з піснями славну ризу Святої Богородиці, й вмочили в море її полу. Була в той час тиша, і море було спокійне, та тут раптом здійнялася буря з вітром, і великі хвилі розкидали кораблі язичників-русів, і прибило їх до берега і переламало так, що небагатьом із них пощастило уникнути цієї біди й повернутися додому", – переповідає літописець Нестор.
Справді, після тижневої облоги руси відійшли від Константинополя. Не через бурю, а тому що отримали величезний відкуп, нові умови торгівлі з Візантією та пообіцяли навернутися до християнства. Патріарх Фотій згадував, що "Візантій ледь не було підняте на спис", себто здобуте наступом. "Як же все тоді розладналося. Легко було взяти місто, а жителям неможливо захищатися… Порятунок був у руках ворогів, і збереження міста залежало від їх великодушності", – свідчив Фотій за місяць після облоги. Жорстокість русів, пояснював він своїм вірним, була карою за гріхи місцевих жителів.
Точну дату набігу князя Аскольда на Константинополь установили 1894-го. Того року бельгійський учений Франц Кюмон опублікував знайдену хроніку візантійських імператорів, названу згодом Брюссельською. У ній записано: "У його царювання (Михаїла) 18 червня, в літо 6368 (від створення світу, тобто 860-й н.е. – "Країна"), на 5-му році правління прийшли роси на 200 кораблях, які заступництвом всеславної Богородиці були поборені християнами, повністю переможені й знищені".
"Гвардія вмирає, та не здається!" – вигукнув 18 червня 1815 року під час битви під Ватерлоо наполеонівський генерал П'єр Камбронн. Британці оточили чотири його батальйони.
– Хоробрі французи, складайте зброю! – гукали противникові.
Камбронн тоді й відповів цією фразою, що згодом стала крилатою. Однак першим словом у ній було "Merde!" – "Лайно!" Є версія, що воєначальник тільки його і вимовив, решту додумали потім. Оточених французів розстріляли картеччю. Через чотири дні після битви Наполеон зрікся престолу.
1848-го в Нанті П'єрові Камбронну поставили пам'ятник за заслуги перед батьківщиною
18 червня 1782 року в Європі стратили останню відьму. 48-річну неписьменну служницю Анну Гьольді зі швейцарського Гларуса звинуватили в отруєнні 8-річної хазяйської дочки. Та якось поскаржилася на біль в животі й виплюнула голки зі шпильками. Під тортурами робітниця зізналася, що за порадою диявола підкинула гострі предмети в молоко й тісто. Суддя виніс смертний вирок – обезголовити. 2008-го місцевий парламент виправдав Анну. Імовірним винуватцем сьогодні називають суддю. Служницею, яка постала перед судом, була його коханкою. Коли ж вона завагітніла, той сфабрикував справу, щоби позбутися її.
22 червня 1826 року в Російській імперії набув чинності новий Устав про цензуру, який назвали "чавунним". Він був уп'ятеро більший за попередній, 1804 року. Після повстання декабристів його взявся складати міністр освіти адмірал Олександр Шишков. Забороняли до друку історичні праці, в яких помічали "неблагоприятное расположение к монархическому правлению". З філософських творів дозволили тільки підручники: "прочие сочинения сего рода, наполненные пагубными мудрствованиями новейших времён, вовсе печатаемы быть не должны". А під параграф №115 можна було підвести будь-що написане: "Не позволяется пропускать к напечатанию места в сочинениях и переводах, имеющие двоякий смысл". За два роки устав Шишкова замінили на м'якший.
21 червня 1527-го у Флоренції помер 58-річний Нікколо Макіавеллі, колишній державний секретар міста. Свій досвід виклав у книжці "Державець", яка вийшла за п'ять років по його смерті. З 1513-го був у опалі, зазнав тортур та ув'язнення. Після звільнення писав трактати у своєму маєтку. "По обіді я повертаюся на заїжджий двір, де зазвичай зібралися його господар, м'ясник, мірошник і двоє цегельників. Із ними проводжу решту дня, граючи в карти", – описував своє дозвілля.
2 
1
Комментарии