"На беговом поле вчера произошло нечто такое, о чем присутствующие на нем когда-нибудь будут рассказывать своим внукам, – писала 22 березня 1910 року газета "Одесские новости". – Они расскажут им, что своими собственными глазами видели то, что еще недавно считали сказкой из "1001 ночи", "жюльверниадой", фантазией весьма немногих мечтателей-чудаков". День перед тим, 21 березня 1910-го, на Одеському іподромі 28-річний авіатор Михайло Єфимов здійснив перший в історії Російської імперії публічний політ.
Напередодні все місто було завішане величезними афішами. "Одесские новости" повідомляли, що "градоначальник мобилизовал на полеты Ефимова 380 городовых, 44 конных стражника, 32 надзирателя… Для охраны и поддержания порядка выделено восемь тысяч солдат". На поле іподрому прийшли подивитися на шоу, за різними підрахунками, від 60 до 100 тис. осіб. "К пяти часам дня ипподром представлял собой живописное зрелище, – описував сучасник. – Центральные трибуны и ложи заняли люди побогаче, до отказа забиты дешевые места. Внизу, вокруг беговой дорожки, разместились ученики технических училищ, кадеты и юнкера… Все пространство за оградой, где только можно стоять, заполнили безбилетные зрители".
Того дня Єфимов на французькому літаку Farman IV п'ять разів піднімався в повітря. Виконав три кола на висоті 50 м і два польоти з пасажирами – банкірами бароном Іваном Ксидіасом і головою одеського аероклубу Артуром Анатрою. Саме вони купили літак.
– Я звик до повітряних куль, але на аероплані випробував абсолютно нове почуття – гордість за людину, яка здобула перемогу над повітряною стихією, – ділився після польоту Анатра. – Важко передати, який захват охопив мене, коли ми відірвалися від землі й плавно понеслися повітрям туди, куди хотів авіатор.
Перед шоу Михайло Єфимов кілька місяців навчався на пілота в льотній школі Анрі Фармана у Франції. Для цього підписав контракт із Ксидіасом: в обмін на безкоштовне навчання він мав потім відпрацювати в Одесі три роки – на його публічних польотах планувалося добре заробити. Та вже у квітні 1910-го Єфимов виграв престижні змагання авіаторів у Ніцці й з призових грошей не лише погасив борг, а й купив літак. У наступні роки виступав на авіаційних змаганнях по всій Європі.
Після польоту Єфимова аероклуб, створений 1908-го, встановив на його честь мармурову дошку з написом: "Одесса. 8 марта (21 березня, за новим стилем. – "Країна") 1910 года. Пилот-авиатор Михаил Никифорович Ефимов, первый русский, совершил официальный полет на аэроплане в России".
18 березня 1913 року король Греції Георгій I у супроводі одного офіцера вийшов на післяобідню прогулянку до Білої вежі, на морському узбережжі в Салоніках. Тривала війна з Туреччиною, це місто грецькі війська добули три місяці тому. Але 67-річний король, як і в Афінах, любив прогулюватися в адміральському мундирі вулицями міста або в саду. Приблизно о 17.15 пролунав постріл: 40-річний на вигляд чоловік підбіг ззаду і з відстані двох кроків вистрелив монархові у спину. Нападника одразу ж затримали двоє поліцейських, що були неподалік. Звали арештованого Александрос Схинас, був анархістом, "алкоголіком і волоцюгою", як повідомила невдовзі грецька влада.
Він заявив, що вбив короля, бо той відмовився дати йому грошей. Схинаса у в'язниці катували, через шість тижнів він випав із вікна у відділку поліції й загинув.
Георгій I помер миттєво – куля ввійшла нижче лопатки, пробила серце та легені й вийшла через живіт. За два тижні мало виповнитися 50 років,
як він, данський принц із династії Ґлюксбурґів, зійшов на грецький престол
"Усі судді, міщани й ремісники всякого роду в високоповажний день сонця нехай спочивають", –
наказував 20 березня 321 року імператор Східної Римської імперії – Візантії – Констянтин Великий. Сім років перед тим він проголосив християнство державною релігією в імперії. "Днем сонця" – dies solis – римляни називали неділю, перший день тижня. Відпочивали ж зазвичай у останній – суботу. Тепер же перепочинок зміщувався на день, який християни пов'язували з воскресінням Ісуса Христа. Щоправда, імператор зробив виняток щодо вшановування неділі: "Тільки в селах хлібороби хай безперешкодно й вільно працюють. Часто трапляється, що в певний день занадто незручно буває ввіряти зерна борозні або виноград – ямі, щоб, втративши нагоду, не позбутися посланого небесним Провидінням зручного часу"
18 березня 1662 року Парижем почала курсувати восьмимісна карета – перший громадський транспорт у місті. Ідею подав філософ і науковець Блез Паскаль. Нововведення назвали омнібус – з латини "для всіх". Призначений мав бути "для осіб, які не мають можливості користуватися паланкіном чи каретою". Та ледь не одразу міська влада заборонила проїзд в омнібусах людям низького походження. Транспорт, який був розрахований саме на таких клієнтів, невдовзі занепав. Вдруге омнібуси з'являться у Франції за 160 років. А далі – по всій Європі й у США. На малюнку: омнібус у Лондоні в 1860-х.
18 березня 1917 року в Києві за ініціативи Товариства шкільної освіти відкрито першу гімназію з українською мовою викладання. За два тижні до того в Російській імперії відбулася Лютнева революція. Першим директором закладу став Петро Холодний, майбутній міністр освіти Української Народної Республіки. Невдовзі у місті з'явилася ще одна гімназія – ім. Кирило-Мефодіївського братства. Усього за УНР відкрили 180 таких навчальних закладів. Після встановлення влади більшовиків гімназії перетворили на профтехшколи.
18 березня 1925 року через американські штати Міссурі, Іллінойс та Індіана пройшов найпотужніший із зареєстрованих на території країни смерч. Звичайні охоплюють смугу близько 400 м і рухаються зі швидкістю 30–60 км/год. Приблизно за 20–30 км втрачають свою руйнівну силу. Швидкість "триштатного" смерчу, як його називають у США, перевищила 110 км/год. Протягом 352 км він охопив смугу понад 1 км завширшки. Загинули 695 людей, близько двох тисяч поранені, 50 тис. залишилися без даху на головою.
37 днів у заваленому снігом хліві провели три жінки в селі під Турином, Італія, після сходження лавини. 19 березня 1775-го їх відкопали рятувальники. Товщина снігу сягала 3,5 м. 45-річна Марія-Анна Роча та дві її доньки лежали на сіні й не могли рухатися. Увесь цей час вони харчувалися сирим м'ясом здохлих корів і молоком двох кіз. У хліву тхнуло гниллю. Усі врятовані мали психічні розлади. Старша повністю облисіла й марила, молодші – оніміли
"Із ким ви, "майстри культури"?" –
звертався письменник Максим Горький до західних колег, зокрема американських, у заголовку статті-памфлету, яку 22 березня 1932-го одночасно надрукували головні газети СРСР – "Правда" й "Известия". Горький напосівся на буржуазний кінематограф, який "постепенно уничтожает высокое искусство театра", "однообразно сентиментального и унылого Чарли Чаплина" й усю західну інтелігенцію, яка штопає "белыми нитками давно изношенное, грязноватое, обильно испачканное кровью трудового народа философское и церковное облачение буржуазии" и "продолжает довольствоваться службой капитализму". Горький пророкував швидкий занепад театру й західного класичного мистецтва. "Посмотрите, какой суровый урок дала история русским интеллигентам: они не пошли со своим рабочим народом и вот разлагаются в бессильной злобе, гниют в эмиграции. Скоро они поголовно вымрут, оставив память о себе как о предателях", – повчав Олексій Максимович.
"Буревісник революції", як називали його, у той час жив на власній віллі на італійському курорті Сорренто під Неаполем. Із Радянського Союзу виїхав 1924-го, однак зв'язку з більшовицькою державою та її керівництвом не поривав. Листувався з Йосипом Сталіним. Саме він і підштовхнув Горького до дискусії із митцями капіталістичних країн
1 
1
Комментарии