"На похоронах Міхновського було всього одинадцять осіб"

Микола Міхновський наклав на себе руки після звільнення з арешту

Він багатьох лякав своєю екстремальністю. ­Євген ­Чикаленко згадував, як письменник Володимир Короленко – українець, що писав російською, – при зустрічі з Миколою Міхновським простягнув йому руку для привітання. Той заклав руки за спину:

– Я зрадникам мого народу руки не подаю!

Відтоді Короленко оминав українців, боячись напоротися на другого Міхновського. Чикаленко зауважив, що так само той відлякує від національного руху харківських "обмосковлених українців".

В Українській народній партії Міхновського було бойове авантюрне крило: 1904­го вони спробували висадити в повітря пам'ятник Пушкіну в Харкові. Пояснили, що доки на українській землі немає пам'ятника Шевченкові – "не сміє стояти пам'ятник Пушкінові".

Він кілька разів намагався втрутитися в українську ­історію. Може, якби лідери Центральної Ради влітку 1917 року послухали Миколу Міхновського й зібрали регулярну армію, Україна відстояла б незалежність, як це тоді зробили Фінляндія та Польща.

На початку березня 1917­го в Києві створено громадський керівний орган українських земель – Центральну Раду. Україна ще перебувала в складі Росії, що воювала у Першій світовій війні. В російській армії налічувалось понад дев'ять мільйонів вояків, з них – до трьох мільйонів українців. Уже наприкінці березня на установчих зборах солдатів­українців у Києві створено Український військовий клуб ім. гетьмана Павла Полуботка. ­Очолив його Микола Міхновський. Тоді ж з'являється перша українська військова частина – 1­й козацький полк ім. Богдана Хмельницького. Тимчасовий уряд у Петрограді вимагав розформувати "богданівців" – не вдалося. Вони не відмовлялися воювати – але не в складі росій­ських військових частин, а як самостійна бойова одиниця.

За прикладом "богданівців" утворили свій полк – ім. гетьмана Павла Полуботка – чернігівці­новобранці, що ­їхали на фронт через Київ. Хоч Центральна Рада була проти – дотримувалася зобов'язань перед Тимчасовим урядом. ­Міхновський загітував "полуботківців" – їхні казарми стояли в Грушках на Брест­Литовському проспекті – добиватися, щоб російський Тимчасовий уряд визнав Центральну Раду верховною владою в Україні.

У ніч на 18 липня 1917 року вони захопили арсенал, озброїлися, заарештували коменданта Києва й виставили варту коло державних установ. Вступили в перестрілку з юнкерами, висланими проти них. Та Центральна Рада, зміцнити позиції якої намагався Міхновський, роззброїла "полуботківців" силами Богданів­ського полку: троє вбитих і кількадесят поранених. А Міхновського послали на Румунський фронт. Туди ж потрапив і весь полк – 2462 особи.

Більшість у Центральній Раді становили соціал­­демократи, які були при владі й у Росії, отже, нема кого боятися. ­Володимир Винниченко тоді вважав, що всі армії треба розпустити, вистачить народної міліції. Навіщо армія? З її надр, як свідчить досвід Французької революції, може з'явитися диктатор, подібний до Наполеона. Міхновського справді підозрювали в наполеонівських замашках. Від його ідей, казав Михайло Грушевський, "віяло реакційно­аристократичним духом". Коли УНР вже йшла до краху, Міхновський разом із Дмитром Донцовим переконував Симона Петлюру взяти на себе диктаторські повноваження, щоб урятувати ситуацію. Але Петлюра не захотів бути Наполеоном.

"Я в Михновском ничего скверного не видел и не мог понять, почему к нему относятся так отрицательно, – писав у спогадах гетьман Павло Скоропадський. – Все мне говорили, что этот человек страшно неуживчивый, обладающий громадным самомнением, желающий во что бы то ни стало играть роль, фактически не обладая для этого соответствующими качествами. Мнение это о нем было довольно единодушным, даже среди многих украинцев, которые предупреждали меня, дабы я не вздумал пригласить Михновского к себе на службу. Лично на меня он далеко не производил такого впечатления, если не считать его крайне шовинистического украинского направления, которое все ему портило. В социальном же отношении и он, и его ­партия были мне всегда по душе. Во всех этих людях я не ­любил лишь их крайнего украинства, из этого страшная нетерпимость ко всему неукраинскому. В смысле же программы внутренней политики эта партия была вполне ­приемлема. Партия их называлась Украинской хлеборобско­­демократической. Она главным образом имела успех в Полтавской губернии, была немногочисленна, но ­сыграла, благодаря своей сплоченности, большую роль в деле свержения (Центральной) Рады. Она первая нанесла ей серьез­ный удар. В начале апреля или в конце марта 1918 года от ­нескольких уездов прибыло в Киев несколько сот хлеборобов, принадлежавших к УХДП… и решительно требовало ­изменения Третьего Универсала, в котором собственность на землю была уничтожена. Появление неподдельных селян, людей земли, людей убежденных и не стесняющихся ясно ­высказывать свое мнение… произвело сильное впечатление на Киев. ­Селяне были самые убежденнейшие ­украинцы­­самостийники ­школы Михновского. ­Создание Украины и мелкая земельная собственность были их девизом, все остальное они выбрасывали".

"Зовнішність у Міхновського була дуже красива, – згадував син його давнього соратника Володимира ­Шемета. – Він був високий, десь 2 метри зростом, широкий у плечах, ­відкрите лице, приємна посмішка, великі вуса. З дітьми був завжди дуже веселий, багато розповідав нам цікавого. Він приїхав до нас і жив кілька місяців у нашому будинку. За цей час був заарештований, потім його відпустили, а незабаром його не стало. Це трапилося 3 травня 1924 року. У цей день Миколу Міхновського знайшли повішеним на яблуні у кінці нашого саду".

Він залишив записку: "Волію вмерти власною смертю! І сюди круть, і туди верть, однаково в черепочку смерть, як каже приказка. Перекажіть моє вітання тим, хто мене пам'ятає. Ваш Микола". Сергій Єфремов 5 травня 1924 року записав у щоденнику, що Міхновський вирішив краще сам умерти, ніж під вічним обухом жити. А через кілька днів: "Можливо, його обплутали під час арешту і вимагали чогось такого, чого він не міг знести".

Товариш Міхновського по клубу ім. Полуботка, хорунжий Юрій Павелко згадував: "Сумно тягся невеликий похоронний похід від Олександрівської лікарні… ­Тяжко було до болю серця, що Миколу Міхновського ховає незначна кількість близьких йому людей. На похоронах було всього 11–12 осіб. Поховали Міхновського на старому Байковому цвинтарі, праворуч, у самому куті, де стояло п'ять­шість могилок самогубців… Місце було просторе, Київ звідти видно було, як на долоні".

"Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами"

1873, 31 березня – Микола Міхновський народився в селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії, нині – Згурівський район на Київщині. Батько – священик з давнього козацького роду. Старший брат Гаврило – адвокат у Прилуках, мав на дверях табличку українською мовою, ще коли діяли Валуєвський циркуляр та Емський указ. Брат Юрій ­згодом став архієпископом Чернігівським, настоятелем Софійського собору в Києві. Розстріляний 1937 року.

1890 – закінчує у Прилуках ­чоловічу ­гімназію. В атестаті – переважно ­четвірки, з математики, фізики та ­логіки – трійки, "прилежание удовле­твори­тельное, любознательность достаточная". Вступає на юридичний ­факультет Київського університету.

1891 – студенти Іван Липа, Микола та Юрій Міхновські, Микола Вороний, Борис Грінченко, Володимир Самійленко засновують "Братство тарасівців". ­Декларують: "Ми, як діти України, ­єсьмо націоналами і передусім дбаємо про те, щоб дати своєму народові волю національну".

1900, лютий – з ідеології "Братства ­тарасівців" постає Революційна українська партія під проводом Миколи Міхновського. Він уже був адвокатом у Харкові, де мав власну контору. Тоді ж ­видає працю "Самостійна Україна", в якій проголошує ідею "єдиної, нероздільної, вільної самостійної України від Карпатів аж по Кавказ". 1902-го, коли в РУП з'являються модні соціалістичні тенденції, Міхновський виходить із неї й засновує Українську народну партію. ­Наступного року пише "Десять заповідей УНП". ­Деякі з них: "Україна для українців! Отже, вигонь звідусіль з України чужинців-гнобителів!", "Усюди й завсіди уживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів", "Не вбивай України своєю байдужістю до всенародних інтересів", "Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України", "Не бери собі дружини з чужинців, бо твої діти будуть тобі ворогами". Батько заборонив був молодому Міхновському взяти за дружину єврейку, і він лишився самотній.

1917 – стає членом Центральної Ради. Входить до Українського генерального військового комітету, що його очолював Симон Петлюра. Після заколоту полуботківців відправлений на Румунський фронт. Вважав, що цього добився Петлюра, побоюючись конкуренції. 1918-го разом із В'ячеславом Липинським засновує Українську хліборобсько-демо­кратичну партію. 1920-го виїжджає на Кубань. У станиці Полтавській працює учителем і кооператором.

1924 – повертається до Києва, заарештований ДПУ. За кілька днів випущений. 3 травня повісився у садку свого приятеля Володимира Шемета на Жилянській, 76.

текст: Віталій ЖЕЖЕРА

"Боротьба відбуватиметься між націями, які панують і не панують, а не між класами"

Федір ТУРЧЕНКО, 66 років, доктор ­історичних наук, професор Запорізького національного університету. 2006-го ­вийшла його монографія "Микола ­Міхновський: життя і слово"

Микола Міхновський висунув ідею самостійності України, коли більшість українських діячів далі автономії не заглядали. Звідки в нього такий радикалізм?

– Передусім спостерігав, як пробивали собі шлях інші народи. У Київському університеті, де він навчався, серед студентів ледь не третину становили поляки. У цьому середовищі було кілька радикальних політичних течій. Досвід поляків його цікавив особливо. Також їздив на Галичину, де політичне життя було жвавішим, ніж у Києві. Там 1895 року Юліан Бачинський опублікував книжку ­Ukraina Irredenta – "Україна поневолена". У ній обґрунтував незалежність України в межах українських етнічних територій. В основі проекту були марксистські ідеї. Капіталізм розвивається та збільшується експлуатація народів. Згодом через економічні обставини вибухне революція, а отже, у такій ситуації українська нація зможе поставити питання про незалежність. На цю перспективу потім орієнтувалося "Братство тарасівців", але вже без соціалістичних ідей – ­Міхновський був від них далекий.

На карті світу початку XX століття було чотири основні кольори, якими позначали великі імперії: Російську, Британську, Французьку, Австро-Угорську. Міхновський збагнув, що боротьба відбуватиметься між націями, які панують і не панують, а не між класами. Відчував, що скоро вибухне війна, а імперії роздробляться. Світ може змінитися, тому треба скористатися моментом. Він написав про це у брошурі для Радикальної партії "Самостійна Україна". Проте її відклали: мовляв, не на часі. Опоненти-­сучасники, які в більшості були соціалістами, називали Міхновського авантюристом. ­Проте 1914 року розпочалася Перша світова, а країни, що постали після неї, ­існують до сьогодні.

Чому Міхновському так важко було порозумітися із сучасниками?

– Для кінця XIX – початку XX століття його ідея була фантастичною. Український політикум був тоді слабко розвиненим, інтелігенція – нечисленною. Навіть відомі українофіли вважали себе представниками російської культури й рідко наважувалися на радикальні кроки. Свого часу ­Кирило-Мефодіївське товариство висловило ідею слов'янської федерації з Україною в ­центрі. Учасників організації розігнали і переслідували. Тому їхні наступники, ­старо­громадівці, які мали становище в суспільстві, – обіймали посади чиновників, ­лікарів, були поміщиками – не хотіли наражати себе на небезпеку. Вони хотіли бути українофілами й одночасно не переходити межу, яку визначила російська влада. Мати самодостатню автономію, але не брати на себе обов'язки державотворення.

Міхновський не говорив про негайне втілення свого проекту. Не було таких можливостей, інтелігенції, національної ідеї. Але незалежність треба ставити за мету на перспективу. Федерація може бути перехідним етапом, але не метою. Бо вважав, що федерація у складі Росії не вирішить українського питання. Це може зробити тільки своя держава зі своєю елітою. Якщо нема власної еліти, то керуватиме чужа й на свою користь.

З ким він приятелював?

– Обирав друзів лише серед тих, хто поділяв його політичні погляди. Листувався з Іваном Франком. Знався з Лесею Українкою і Ольгою Кобилянською. Брати Володимир та Сергій Шемети були його земляками й найближчими друзями. З Євгеном Коновальцем і Дмитром Донцовим лише перетинався, близьких стосунків не було.

Із Донцовим мав розбіжності в ­поглядах. У Першу світову обидва розуміли, що після війни будуть великі зміни, і від того, хто переможе, залежатиме доля України. Донцов орієнтувався на ­Австрію. ­Міхновський натомість вважав, що Україна матиме більше вигоди, якщо у війні переможе Росія. Якщо ж перемогу здобудуть Австрія і Німеччина, українські території будуть розділені між ­кількома державами. Українцям відійде щонайбільше Київщина. Галичина – до поляків, бо вони мали більший вплив у ­Європі й брали участь у війні на боці Австрії. Тому перемога Росії давала більше шансів із часом досягнути самостійності. Хоча б тому, що більшість українських територій входили до Російської імперії. ­Українці спершу мали домогтися автоно­мії, а далі боротися за самостійність. В принципі, так і трапилося: згодом Радянський Союз приєднав Західну Україну і Закарпаття. А сьогодні маємо ­незалежність.

Те, що Міхновський наклав на себе руки, вписується в його вдачу?

– Він був емоційний. Проте йому приписували багато зайвих речей, ­особливо неврівноважений характер. Микола Міхновський був успішним юристом, ­добре заробляв. Неврастенік навряд чи зміг би збудувати кар'єру в такій ­справі. ­Опоненти не любили його за принциповість і категоричність у поглядах, яким був вірний до кінця.

1924-го Міхновський повернувся до Києва з Кубані, очікував поба­чити розквіт українського життя, адже була оголошена українізація. Та розчарувався в тому, що застав. Його не пускали за кордон. У Києві за ним слідкували, могли заарештувати. Є здогади, що в ЧК Міхновському запропонували співпрацю. Проте я не знайшов його справи в архівах. До самогубства Міхнов­ського підвели. А він був самотній, нікому було його підтримати.

Записала Ольга БОГАЧЕВСЬКА

×