Ця сітка для продуктів з'явилася в 1950-х - у часи "побудови комунізму". А доки його будували, радянський громадянин завжди мав бути напоготові, щоб купити товар, який раптово вигулькнув на прилавку. І не те що за день, а за пару годин так само раптово міг звідти зникнути. Тож задля випадку, раптом дорогою на роботу чи з неї щось продаватимуть - "авось", як кажуть росіяни, - ліпшу сітку годі було придумати.
Так її й назвали - "авоська". Хоч у нас частіше таки казали просто "сітка". Коштувала вона копійки. Згорнута, залежно від товщини мотузки, з якої була сплетена, поміщалася або в кишеню, або в сумку чи портфель, або просто в руку. Найтовстіша сітка була в долоні не більша за тенісний м'ячик.
Це універсальне пакування: в неї можна було покласти хоч праску, хоч книжку, хоч футбольний м'яч, хоч пачку макаронів, кульок із цукерками й банку консервів одночасно. Хоч мала в експлуатації й незручності: ягід, а також сипучих або напіврідких продуктів у сітку не покладеш. Бо звичних тепер поліетиленових пакетів іще не було, тож ці товари загортали в папір, який швидко просякав вологою і рвався від тиску мотузків сітки.
Як і більшість тодішніх речей, сітки-"авоськи" були зазвичай темного "немаркого" кольору. Коли ж траплялися яскраві, то все одного швидко ставали темні "немаркі". Сітки ці досить довго й успішно витримували конкуренцію з іншою ручною тарою. Як-от із торбами із синтетичних матеріалів та дерматину, які радянська промисловість почала випускати в 1960-х. Ті були менш практичні та швидко рвалися.
Перші поліетиленові пакети, що згодом витіснили "авоськи" з масового вжитку, - з яскравими малюнками й написами – з'явилися на початку 1970-х. Були виключно закордонні й упродовж наступного десятиліття їх або привозили з поодиноких тоді зарубіжних поїздок, або продавали спекулянти, яких називали "фарцовщиками". Ціни на ті пакети були захмарні. А тепер навпаки - "авоську", мабуть, ні за які гроші не купиш. А що - комусь іще потрібна?
3 
1
Комментарии