О десятій ранку 6 червня 1918 року в Києві стався найпотужніший вибух в історії міста. На південь від Лаври, у Звіринецькому форті, побудованому в 1810-1812 роках, здетонували 2 млн гарматних снарядів - запаси царського Південно-Західного фронту. Епіцентр вибуху був на території сучасного Ботанічного саду. "Гігантська димова хмара раптом яскраво освітлюється рудо-червоним заревом, і над усією місцевістю звиваються і рвуться ракети та шрапнельні стакани, - описувала свіжими слідами газета "Киевская мысль". - Струс повітря такий великий, що високі дерев'яні паркани Звіринецьких вулиць, дахи будинків, хліви й інші дрібні споруди, як тріски, летять у повітря і падають далеко від місця, де були зірвані".
За секунди ударна хвиля знищила на Звіринці понад 900 будинків - фактично цілий житловий район. Вулиці сусіднього Печерська накрив дощ із осколків. У центрі міста не було споруди з уцілілими шибками. В університеті, за 12 км від епіцентру вибуху, парадні двері зірвало з петель. Пішоходів збивало з ніг, переверталися вози й автомобілі. Охопленим панікою киянам здавалося, що місто знову бомблять більшовики, як у січні торік. "З Печерська з виттям і вереском побігли розтерзані, закривавлені люди", - згадував письменник Михайло Булгаков. Працівники Держбанку - теперішній Національний банк - із криками втекли з робочих місць, полишивши каси відкритими.
Правитель Української Держави гетьман Павло Скоропадський провів екстрену нараду міністрів у підвалі своєї резиденції - поряд із теперішньою будівлею Кабміну. Очоливши особливу комісію, негайно виїхав на місце трагедії. "Ми побачили жахливу картину: величезна площа становила суцільну пожежу", - писав гетьман у спогадах. Усе ще тривав "жахливий рев, хоч і з меншою силою". "Загальне враження таке, що все в один момент загинуло. Бойскаути і сестри милосердя ходять по руїнах, розшукують і виносять обгорілі трупи. Стогін і жах навкруги", - занотував у щоденнику поет Михайло Драй-Хмара.
Пожежі загасили до вечора. Тоді ж поліція, Державна варта доповіла гетьманові про втрати: 35 вбитих і 460 поранених. Таку статистику оприлюднили урядові газети. Остаточна ж кількість загиблих сягала 200 осіб. Без даху над головою залишилися 12 тис. киян. Для них влада влаштувала безкоштовні харчувальні пункти й лазарети.
Газети називали різних винуватців вибуху. Найчастіше - більшовицьких агентів-диверсантів. Гетьман, проаналізувавши звіти, схилявся до офіційної версії причини. Працівник одного зі складів у Звіринецькому форті лагодив установку сигнальних ракет. Через його невміле поводження ті спалахнули, полум'я перекинулося на дерев'яний склад, а далі почали вибухати решта.
П'єр Бомарше взявся заробляти на американцях
Французький король Людовик XVI 10 червня 1776-го розпорядився таємно асигнувати драматургові П'єру Бомарше (на портреті) мільйон ліврів - $10 млн на сьогоднішні гроші. Кошти належало провезти в трюмі корабля й передати у Філадельфії депутатам 13 північноамериканських колоній. Ті намагалися здобути незалежність від Великої Британії - ворога Франції. Назрівала війна, а молодій американській армії, якою командував генерал Джордж Вашингтон, не було чим і з чого стріляти. Кулі попервах відливали зі свинцевих покрівель, із повалених статуй тодішнього британського короля Ґеорґа III та дзвонів - гармати. Курячий послід ішов на селітру - сировину для пороху.
44-річний Бомарше - автор комедій "Севільський цирульник" й "Весілля Фіґаро" - іще замолоду заробляв на торгівлі рабами, тож мав давні зв'язки в Америці. Тепер під вивіскою іспанської компанії "Родріґо Орталес і Ко" на 40 кораблях контрабандою забезпечував повсталих колоністів зброєю й амуніцією. Нажив на цьому 2 млн 125 тис. ліврів. Мільйон повернув французькій короні.
Велика Британія визнала незалежність США - своїх колишніх колоній у Північній Америці - у вересні 1783-го.
"Недонесення про контрреволюційний злочин тягне за собою позбавлення волі терміном не нижче шести місяців"
із постанови ЦВК СРСР від 8 червня 1934-го, яка зобов'язувала родичів "стукати" одне на одного до НКВС у разі підозри в зраді. Нечітко прописані її критерії призводили до численних інтриг і зловживань. Виник і парадокс: за видачу родича-"зрадника" громадянина й самого позбавляли виборчих прав і висилали як "члена сім'ї ворога народу".
Найбагатшого репортера у світі Альфреда Лінґла (на знімку) з газети Chicago Tribune 9 червня 1930-го застрелив чоловік у рясі священика на пероні однієї зі станцій чиказького метро. Убитого називали "безцінним для газети, небезпечним для вбивць". Отримавши у спадок від батька $50 тис., $650 тис. на сьогоднішні гроші, мав реноме непідкупного. Розслідування з'ясувало, що насправді Лінґл ці гроші дістав, шантажуючи добутими відомостями "хрещених батьків" мафії, зокрема її "короля" Аль Капоне. Перед тим, як підіслати вбивцю, той подарував Лінґлові інкрустовану діамантами пряжку для ременя.
Корабель Endeavour, "Зусилля", під командуванням 41-річного британського капітана Джеймса Кука 11 червня 1770-го біля північно-східного узбережжя Австралії сів на мілину. Нею виявився невідомий доти кораловий риф, названий згодом Великим Бар'єрним - найбільше скупчення коралів у світі. Його площа - 344 400 км кв., протяжність - понад 2600 км, складається з понад 2900 окремих рифів і 900 островів. Судно Endeavour зазнало значних ушкоджень, та під час приливу команда зуміла його врятувати.
12 червня 27 року завалився величезний дерев'яний амфітеатр, тільки-но збудований у містечку Фідени на північ від Рима. Будівельники приховали частину виділених коштів й заклали недостатньо міцний фундамент. Під тягарем тіл глядачів, які прийшли подивитися на поєдинки гладіаторів, він просів. Гігантська споруда розпалася, як картковий будиночок. Із 50 тис. присутніх там людей загинули й зазнали ушкоджень, за приблизними підрахунками, 20 тис.
2 
1
Комментарии
2