Анатолій ДНІСТРОВИЙ, 38 років, письменник:
– Столиця – це змога долучитися до можливостей, яких на периферії обмаль. Але вона висмоктує сили. Багато хто тут загнувся і не реалізувався.
Особисто я Київ не обирав. З дурдому ранніх 1990-х, що був у Тернополі, хотів вирватися будь-куди і тому подався в Ніжин на навчання. Через те що працювати не було де, бо тоді в країні був соціально-економічний колапс, поїхав у Київ в аспірантуру. Просто переміг у конкурсі на вступ. У той час життя дьоргалося лише в столиці.
Приїхав сюди зі сковорідкою і друкарською машинкою. Не скажу, що став модним хлопцем, але хоча б кимось став. Хоч на міліметр щось зробив. У Тернополі було б складно досягнути й половини того.
Людина, яка винаймає помешкання у столиці, не може розслабитись – бо одразу опиниться на вулиці. Моя золота молодість ішла більше на битву за місце під сонцем, ніж на творчість.
Їхати в столицю треба юним, коли людина, як молоде вино, ще бродить. Долучаєшся до інформаційних, культурних, творчих процесів. Стаєш гнучкіший. А потім треба тікати туди, де є нормальне щоденне життя.
Я родом із Галичини, а там дуже поширена звичаєва корупція. Вирости людині в обласному центрі без підтримки родичів – неможливо. Там родич на родичеві сидить. А в Київ можна приїхати ніким, і хоча б кимось стати. На периферії цього тобі не дадуть. Зараз би залюбки повернувся додому, щоб писати. Мені вже не потрібна столиця.
Більшість корінних киян мені здаються безпорадними, як кімнатні рослини. Вважають, якщо втратять роботу, то з ними нічого не станеться. Перекантуються у своєму гніздечку. Можна не працювати. Для приїжджого – це катастрофа. 2001 року в мене був чорний місяць. На руках 12-місячне дитя, а в сім'ї закінчились продукти і гроші. До зарплати – два тижні. Це дуже дало на психіку, думав, опинюся на вулиці. Але пронесло, позичив гроші – викрутився.
"Їхати треба тільки в Київ. Решта українських міст втрачають населення, з них тікають гроші. Спочатку їх вивозять у Київ, потім – в офшори. Кращі люди виїжджають. Візьмимо Донецьк. Всі багаті місцеві разом із капіталами піднялись і подалися в столицю, придбали тут житло. Далі рухаються в офшори, Монако, Лондон. Там купують нерухомість. З Дніпропетровськом було так само. Гроші – це та елементарна частинка, яка є основою всього. Якщо немає коштів, про перспективи можна забути"
Геннадій Балашов, 51 рік, мільйонер, власник столичного агентства нерухомості "Липки". 1998 року переїхав із Дніпропетровська до Києва, після обрання народним депутатом
"У столиці можна жити, якщо мати власну квартиру. Постійно гнути спину і винаймати помешкання – це не той шлях. Київ для нас із дружиною був тупиковою гілкою розвитку. Обом уже за 30, нагулялись, подорослішали. Накопичили трохи грошей. Захотілося спокою, нормального графіка роботи. Зібрали речі й перебралися в Южноукраїнськ. Звідти дружина родом. Вона у райлікарню влаштувалася. Мене взяли інженером на АЕС. Єдине, за чим шкодую, відколи виїхав із Києва, – концерти. Ходив на них регулярно. Якось півзарплати віддав за квиток на "Арію"
Олександр РУДЕНКО, 33 роки. У Києві прожив 10 років. Працював головним інженером у будівельній компанії
1 
1
Комментарии