Режисура для мене ближча за акторство. Це народження паралельного світу, який стає частиною світу інших людей, якщо серйозно нею займатися. Жан-Люк Ґодар казав: "Щоб зняти хорошу картину, треба дотриматися трьох умов - сценарій, сценарій та сценарій". Але які сценарії в "Дзеркалі" та "Сталкері" Тарковського? Вже чимало стрічок, де мистецтво режисера куди важливіше за сюжет
Режисер має бути уважний до деталей. Коли 1984-го Олексій Герман знімав фільм "Мій друг Іван Лапшин", слідкував, щоб навіть ґудзики на спідній білизні були такими, як 1940-го. Декілька днів знімали важкий епізод. Передивилися матеріал - усе подобається. Раптом Герман помічає білу хмарку в кутку кадру. Пояснюють: це пролетів реактивний літак. На що він: "Перезняти!"
Підбір акторів, як кохання: або з'явилося, або ні. Під час зйомок разом в баню ходимо, випиваємо, в ресторанах сидимо, і тут бац! - я знімаю стрічку без нього! Саша Фатюшин, який зіграв хокеїста Гуріна в картині "Москва сльозам не вірить", образився, коли не запросив його на головну роль у "Любов та голуби".
Коли починав працювати над фільмом "Розіграш", думав набрати студентів-акторів із перших курсів. Не підійшли. Тоді повісив оголошення на вулиці: "Шукаю підлітків 14 - 18 років". Поприходили люди від 10 до 40. Мені пощастило, бо серед них були Наталка Вавілова, Дуся Германова, Діма Харатьян. Для нього це була перша роль.
США вже не роблять серйозних стрічок, тож не хочу їх дивитися. Мене все більше відвертає від них. Ми з ними різні цивілізації. Дивитися можна хіба що пригодницьке кіно, але це цікаво тільки підліткам.
Мені не подобається, як працюють сучасні режисери: в одній кімнаті відбувається зйомка, у сусідній - сидить постановник і дивиться в монітор. Навіщо? Ти ж на майданчику очима побачиш те саме, що в моніторі, тільки краще!
Професію режисера зараз знівельовано до "знімальника". Нещодавно грав у серіалі, 32 серії. Все визначає продюсер. Розповідає, як треба, і за знімальний день вимагає 10 хвилин екранного часу.
Микита Михалков переконав Путіна в тому, що великі гроші треба давати лише успішним кіностудіям. Але як визначити цю успішність? Студія Федора Бондарчука щойно зі свистом пролетіла з фільмом "Залюднений острів", не зібравши й половини бюджету. Те ж саме зі "Стомленими сонцем - 2" Михалкова: вклав 30 мільйонів доларів, відбив - 3 мільйони. З такими боргами вони мають розпродавати майно й переїжджати в "хрущовки"!
Кіно в Росії утримують, як оперу, - заради престижу. Безглуздо витрачають купу грошей. Знімають багато, але лише три - чотири фільми виправдовують бюджет.
Треба дочекатися, доки нам дадуть по голові. Як в Італії. До війни витрачали шалені гроші на кіно, після - кошти закінчилися. Почали знімати на маленькі камери, із мінімумом освітлення, але створили шедеври неореалізму.
За радянських часів долю стрічок визначали на дачах у високих керівників. Якось теща одного з них подивилася картину Дінари Асанової "Не болить голова у дятла" - про хлопця, який вчився грати на барабанах. Обурена теща поскаржилася зятю. Той зателефонував у Держкіно, і кіно про вокально-інструментальні ансамблі, послідовників The Beatles у СРСР заборонили.
Голова Ради міністрів Росії Михайло Соломенцев подивився в себе на дачі фільм Євгена Мезенцева "Ольга і Костянтин". Там герой Вахтанґа Кікабідзе приносить героїні шампанське. Соломенцев не витримав: мовляв, ми тут не встигаємо будувати дитбудинки для хворих дітей, які народилися внаслідок нескінченної пиятики батьків, а вони таке знімають! Тему алкоголізму в кінематографі закрили місяців на три, а перелякані чиновники вирізали подібні сцени з "Петра І", "Чапаєва".
Здавав стрічку "Любов і голуби". Знімав за сценарієм, до якого не було жодних претензій. Приходять керівництво, міністр, заступник міністра й кажуть: "Ні, ця картина на екрани вийти не може - тут постійно п'ють!" Попросили вирізати сцени з алкоголем. Відмовив. Мене відлучили від фільму, а когось посадили його різати. Я курив по три пачки на день. Думав, де знайти автомат, аби піти з ним у Держкіно: "Відсиджу до кінця днів, але не дам свою стрічку "зарізати".
Замолоду мене повчали: "Дивися, з групою не пий, бо на шию тобі сядуть". Але я не дотримувався цього правила.
У мене не було ревнощів через те, що дружина знімається в еротичних сценах. Була радість від того, що все вдається.
1981-го мене не випустили з Союзу отримати Оскара за фільм "Москва сльозам не вірить". 1987-го, під час першого нагородження премією "Ніка", мені його показали. Вирішили викликати на сцену, вручити нагороду, а за лаштунками - забрати. На сцені я спитав у зали: "Дозволите мені хоч переночувати з ним?" Відповіли ствердно. Забрав Оскара собі й не повернув.
На початку 2000-х з'явилося покоління молодих - Костя Хабенський, Михайло Пореченков, Володимир Машков, які почали активно наслідувати західних акторів. Ходять на фітнес, бігають, плавають, довго не старіють і майже не п'ють. Але ця мода відходить. Традиції й ментальність перемагають.
×
![]()
1 
35413
Комментарии