11 червня в Південно-Африканській Республіці стартує 19-й Кубок світу з футболу. Фінальний матч відбудеться 11 липня. Уперше господарем турніру стане африканська країна.
Джейсон ШУМАН, 31 рік, програміст, Кейптаун:
- Після того, як 1994 року Африканський національний конгрес офіційно скасував апартеїд, в ПАР зруйновано абсолютно все. Наприклад, зараз відбувається найбільший страйк працівників транспортної системи. Не ходять поїзди. Страйкарі пошкодили 18 локомотивів. До Йоганнесбурга не завезли пальне, зараз там довжелезні черги на заправках.
Ферми контролює уряд. Якщо їм потрібна земля під готель чи якийсь комплекс до Кубку, власника залякують, господарство рівняють із землею. Багато моїх знайомих опинилися на вулиці. Наш друг не хотів віддавати ферму, його забили до смерті. Після турніру президент Зума планує націоналізувати всі ферми й алмазні копальні.
Ми жили в невеликому селищі, мали господарство. Я їздив на роботу. Із чорношкірими сусідами не сварилися. Їхні діти приходили до нас дивитися мультфільми, просили дозволу натиснути клавіші на комп'ютері. Із 6-річних читати не вмів ніхто. Школу в селищі спалили, нової не будували.
Потім наша сім'я перебралася в Кейптаун. Це інший світ. Життя у великому місті мало відрізняється від європейського.
Важливо, до якого роду ти належиш. Вони між собою не воюють. Але щодо роботи існують спеціальні квоти. Організації мають їх дотримуватися. Це дуже непевна ситуація. Бо є племена, в яких ніхто не вміє читати. Як правило, відкриті й хороші люди. Занадто довірливі, легко впускають до себе в дім. Наша прибиральниця каже, що освіта їй тільки заважала би. Знає лише якого кольору та скільки папірців ми маємо дати. У 36 років має 11 дітей.
Більшість моїх друзів - бездітні. Розуміємо, що в цій країні у них немає майбутнього. Тут нічого не зміниться. Населенню щоразу обіцяють їжу, воду та якісь копійки - і люди мовчать. Іронія долі в тому, що в часи апартеїду все це було.
Виїхати не можемо. Тут наш дім, ніде на нас не чекають. Хоча ми з дружиною - нащадки німців і голландців, через брехню про апартеїд нас ненавидять більше за ізраїльтян.
У країні щодня вбивають 50 людей, за офіційними даними. Серед жертв переважно білошкірі. У великих містах спокійніше, але за межами творяться жахливі речі. Всі білі були налякані історією Кліфорда Роустона. Чорношкірий расист жорстоко вбив його доньку, якій був усього рік, дружину й матір. На суді сказав: "Я вбив їх, бо вони білі". Є популярна пісня "Вбивай білих", її співав навіть Мандела.
Державні лікарні переповнені. Співробітник дружини помер за 20 метрів від лікарні. У нього обширний (широкий) інфаркт - йому сказали йти додому й відлежатися. Донорську кров майже ніколи не перевіряють. 30 відсотків населення ВІЛ-інфіковані. Більшість талановитих медиків виїхали, замінити їх нікому.
Є племена, у яких ніхто не вміє читати. Наша прибиральниця каже, що освіта їй тільки заважала би. Вона лише знає якого кольору і скільки папірців маємо дати
За апартеїду були періоди, коли наша валюта була сильнішою за британський фунт, армія була однією з найефективніших у світі. Зараз військо ПАР - банкрот. Зброю зі складів розікрали банди, які захищають інтереси президента. Якщо вони когось вбили чи зґвалтували, ніхто за це не відповість. Справи не доходять до суду. У країні щодня ґвалтують 200 людей. Більшість випадків спихають на зімбабвійців. Вони охочіше сядуть до в'язниці в ПАР, ніж повертатимуться додому. Роберт Мугабе там уже реалізував те, що Зума в нас тільки планує.
Часто банди із 30 людей, озброєні АК-47, вриваються до торгових центрів, забирають товари та виручку. Періодично нападають на поліцейські відділки, де віднімають зброю й комп'ютери. Поліція змушена наймати охорону.
Коли почали готуватися до Кубка, на важкі роботи найняли місцеве населення. Ті за кілька днів розікрали всі будматеріали зі складів. Зникла навіть величезна бетонна опора. Тиждень тому пропали 50 автомобілів швидкої допомоги. Знайшли тільки шість коліс. Їх палили діти недалеко від Дурбану.
Звичайно, цього всього вболівальники не побачать. Йоганнесбург, Дурбан і Кейптаун - міста європейського рівня. На час змагань сюди стягнуть і поліцію, і служби охорони. Стадіони розташовані в найкращих районах ПАР.
"Я не піду на жоден матч"
Джейсон ШУМАН, 31 рік:
1. Наші кордони незахищені. Терористу не потрібно докладати зусиль, щоб потрапити сюди. Кілька організацій обіцяли теракти на матчах, де гратиме збірна США. Я рекомендував би не їхати в ПАР, доки триватиме Кубок з футболу. Особисто я не піду на жоден матч. Хочеться лишитися з усіма кінцівками й головою.
Місць у готелях не вистачить навіть для половини туристів
2. Якщо збираєтеся на Кубок, подбайте про нічліг. Очікують 350 тисяч туристів, а місць у готелях не вистачить навіть для половини. Якщо залишитеся на вулиці, додому повертатиметеся голі. Поліцейські, звісно, охоронятимуть, але бандити завжди зуміють домовитися з ними.
3. Офіційний рівень безробіття - 35 відсотків. Єдиний спосіб вижити для таких людей - красти. У першу чергу гроші. А от телефони, фотоапарати цікавлять мало кого - їх немає кому перепродувати.
Маріон та Грег ДЕЙНЕРИ, 66 років, вчителька та економіст, Йоганнесбург:
- Ми хотіли прийняти три пари німців. Залишили заявку на спеціальному сайті. На початку травня до нас прийшли п'ятеро чоловіків і пояснили, що за кожну людину треба буде сплатити податок - приблизно 50 доларів на день. Наші гості погодилися заплатити, а гості друзів сказали, що ночуватимуть на вулиці. Тоді треба об'єднуватися. Краще відкупитися від однієї банди, тоді вона вас захищатиме. Візьміть кілька футболок, кепок, солодощів. Даруйте їх дітям та чоловікам - і вас не зачеплять, якщо вирішите мандрувати за межами великих міст.
Марк ЛІТІЙ, 24 роки, родом із Кривого Рогу на Дніпропетровщині, письменник. Два роки живе в Йоганнесбурзі.
- До Кубку світу з футболу вже готові стадіони, дороги, готелі та ресторани. Останні два місяці все активно чистили, лагодили, будували. Міста - наче іграшкові.
Йоганнесбург - найкримінальніша столиця світу. Будьте дуже уважні, не говоріть по мобільному на вулицях, де не бачите патруля. Зараз міста добре контролюють, але на час змагань багато хто захоче нажитися й приїде сюди.
Ціни тут часто вищі за європейські. Наприклад, хвилина по мобільному - майже 2,5 гривні. Громадський транспорт працює з перебоями, покладатися на нього не варто.
За п'ять років прийняли п'ять расових законів
1948 року білі, які були при владі, ввели в Південно-Африканській республіці режим апартеїду. Білошкіре й чорношкіре населення розмежували.
Для останніх створили спеціальні резервації - бантустани. Мали громадянські права тільки в межах резервації. Їх не пускали в міста білих. Бути там могли тільки в робочий час за письмового дозволу працедавця.
Упродовж 1949-1953 років було затверджено п'ять расових законів. Зокрема заборонили змішані шлюби. Чорношкірі, яких було майже вп'ятеро більше, не мали права навчатися в одному класі з білими, у них не було права на страйк.
Чорношкірих було майже вп'ятеро більше
Зіткнення почалися в 1960-х, коли більшість африканських країн отримали незалежність.
1989-го президентом ПАР став Фредерік де Клерк. Під тиском економічної й політичної блокади почав боротися проти апартеїду. 1994-го на виборах глави держави переміг чорношкірий Нельсон Мандела. Відтоді всі вищі посади займають африканці.
556 людей
застрелила поліція ПАР упродовж минулого року
3 
1
Комментарии