23 листопада 1910-го в лондонській в'язниці Пентонвілл за вбивство дружини повісили дантиста 48-річного Говлі Гарві Кріппена. Він став першим у світі злочинцем, якого впіймали завдяки використанню радіозв'язку.
Кріппен закохався у свою на 21 рік молодшу секретарку Етель Ле Нев і вирішив позбутися дружини Кори. У ніч проти 1 лютого 1910 року після вечірки в їхньому домі підсунув напій зі смертельною дозою заспокійливого. Отрута діяла надто повільно, тож лікар застрелив жінку. Потім розчленував тіло - відрізав руки, ноги й голову - і закопав у підвалі свого будинку. За якийсь час знайомі подружжя занепокоїлися, що пані Кріппен давно не показується на людях. Дантист стверджував, що його дружина потребувала тривалого лікування й вирушила до Каліфорнії, де й померла. Коли ж за пару місяців до лікаря перебралася його секретарка й почала носити коштовності Кори, справою зацікавилася поліція. На допиті 8 липня того ж року Кріппен змінив пояснення: заявив, що дружина насправді його покинула. Він соромився в цьому зізнатися, бо не хотів, щоб із нього насміхалися.
Наступного дня лікар із коханкою зникли. У будинку Кріппена працівники Скотленд-Ярду провели обшук. Під цегляною підлогою підвалу знайшли рештки Кори Кріппен. У британських газетах терміново розмістили портрети Говлі Гарві Кріппена та його секретарки. Їхні описи передали радіограмою на всі британські судна. Справа швидко набула розголосу, та два тижні про втікачів нічого не було чути. Здавалося, поліція назавжди втратила їхній слід.
Дружина його покинула, а він соромився в цьому зізнатися
Капітанові пароплава Montrose, яке прямувало до канадського порту Квебек, Генрі Кендаллу здалося підозрілим, що двоє пасажирів, які значилися як батько й син Робінсони, прогулюючись палубою, ніжно тримаються за руки й часто зникають за шлюпками. На переніссі старшого Робінсона капітан примітив слід від окулярів, яких той за кілька днів подорожі жодного разу не одягнув. Коли ж Кендалл зауважив, що одежа Робінсона-сина нашпигована англійськими булавками, щоб приховати жіночі форми, зникли останні сумніви: на борту розшукуваний дантист із коханкою.
"Маю тверді підозри, що Кріппен, лондонський підвальний убивця, є серед пасажирів. Спільник одягнутий як хлопчик. Але за голосом і манерами це без сумніву дівчина", - ішлося в радіограмі, яка 22 липня надійшла до Скотленд-Ярду від капітана Генрі Кендалла з пароплава Montrose. Судно, лише недавно оснащене морською радіостанцією фірми "Марконі", було вже посеред Атлантики. Із Лондона терміново спорядили швидкісний корабель, щоб наздогнати Montrose. Кріппена з коханкою зняли з пароплава майже біля канадського берега.
Суд визнав секретарку Кріппена непричетною до вбивства його дружини. Натомість щодо провини самого дантиста сумнівів не було: присяжні після 27-хвилинної наради винесли йому смертний вирок.
27 листопада 2005 року першу в історії медицини операцію із трансплантації обличчя зробила команда хірургів із Центральної клініки університету французького міста Ам'єн, що за 140 км на північ від Парижа. Пацієнтка - 38-річна Ізабель Дінуар (на фото), яку півроку до того покусав її собака - лабрадор на кличку Таня. Пес намагався "розбудити" господиню, яка прийняла смертельну дозу снодійного. Ізабель втратила ніс, губи, підборіддя, не могла їсти й розмовляти. Хірурги пересадили їй лицьові тканини та м'язи, а також артерії й вени, узяті в донора - загиблої жінки. Уже через тиждень після операції Ізабель Дінуар могла майже без проблем їсти, пити й розмовляти
"Моє остання побажання полягає в тому, щоб по смерті мої вени розітнули й компетентний лікар однозначно встановив факт смерті; лише після цього моє тіло слід піддати спаленню в так званому крематорії", -
ішлося в останньому варіанті заповіту "динамітового короля" шведа Альфреда Нобеля (1833 - 1896), який він підписав 27 листопада 1895 року. Цей документ більше відомий завдяки іншому розпорядженню Нобеля: на основі його капіталу створити "фонд, доходи від якого будуть виплачуватися у вигляді премій тим, хто за попередній рік зробив найбільший внесок у прогрес людства".
2 100 000 000 доларів
коштує один американський стратегічний бомбардувальник дальнього радіусу дії B-2 (на фото). Цей найдорожчий в історії авіації літак уперше продемонстрували 22 листопада 1988 року на заводі Військово-повітряних сил США №42 в Палмдейлі, Каліфорнія, де він був зібраний. B-2 формою нагадує бумеранг, майже невидимий для радарів, може нести як звичайну, так і ядерну зброю. Розмах крила має 52,4 м, довжина - 21, висота - 5,2, маса - 171 т, дальність польоту з дозаправкою - 18 500 км. Уперше В-2 з бойовою метою використали 1999 року під час операції НАТО в Югославії
21 листопада 1941 року Верховна Рада СРСР ухвалила указ "Про податок на холостяків, одиноких і бездітних громадян СРСР". Діяв він до розпаду Радянського Союзу 1991-го. У народі його називали "податком на яйця". Із зарплати бездітних чоловіків віком від 20 до 50 років і бездітних заміжніх жінок від 20 до 45 років відраховували 6%. Від податку звільняли тих, хто отримував менш як 70 крб на місяць (після грошової реформи 1961-го), та особи, які не могли мати дітей за станом здоров'я, а також військові й студенти.
Лікувати пивом і лікерами заборонив американським медикам президент Воррен Гардінґ, підписавши відповідний закон 23 листопада 1921 року. Алкогольні напої в той час іноді призначали хворим на розлади шлунку. Та після запровадження в США сухого закону лікарі за хабар взялися прописувати пиво й лікери в десятки разів більших дозах, ніж зазвичай. За місяць під тиском профспілок президент Гардінґ мусив піти на поступки. У закон внесли поправку, що максимальною лікувальною дозою можна вважати півлітра пива із вмістом 2,75% спирту раз на тиждень.
"Є безсумнівні докази, що рух Бандери готує повстання у Рейхскомісаріаті "Україна", мета якого - створення незалежної України. Усі активісти руху Бандери мають бути негайно заарештовані й після ретельного допиту потай знищені як грабіжники", - ішлося в таємній інструкції, яку 25 листопада 1941-го видала для всіх постів поліції та відділків СД - служби безпеки - на окупованій Наддніпрянщині німецька каральна айнзацкоманда C-5, що була розташована в Києві. Цей документ серед інших подібних представили на Нюрнберзькому процесі, коли радянська сторона звинуватила в колабораціонізмі Організацію українських націоналістів Бандери. Більше представники СРСР на процесі до цього питання не поверталися.
1 
35413
Комментарии