Під ліжками японці тримають рюкзаки із запасами їжі

Японці економлять на всьому, щоб відбудуватися після землетрусу

Японський кіноринок, другий за масштабами у світі, торік втратив 2,18 мільярдів доларів. Фахівці пояснюють, у країні поширена традиція "дзісюку" - добровільного самообмеження, щоб допомогти нації під час катастрофи. Після минулорічних катаклізмів люди почали економити електроенергію. Рідше стали вмикати телевізори, майже не ходять у кінотеатри. Якщо йдуть, то переважно на фільми японського виробництва, щоб підтримати вітчизняну кіноіндустрію.

Торік 11 березня у країні стався один із найпотужніших землетрусів за всю історію, магнітудою 9 балів. За ним пройшло цунамі, висота хвиль якого сягала 10 метрів. Унаслідок стихії сталися аварії на атомних електростанціях "Фукусіма-1" і "Фукусіма-2". Навколо останньої утворилася 30-кілометрова зона радіоактивного забруднення, з якої відселили людей. Загинули понад 15 тисяч, ще понад три тисячі пропали безвісті. Японія зазнала збитків на 235 мільярдів доларів. Це найбільші в світовій історії економічні втрати від стихії, за даними Світового банку

Торі САМАДА, 43 роки, економіст компанії Naive, Токіо:

- Ми в компанії вирішили відмовитися від розваг. Скасували корпоратив, хоч компанії влітку було 25 років. Розформували відділ, що організовував свята. До ювілею вони готувалися з позаминулого року: шукали ресторан у горах, продумували програму. Щомісяця святкували День іменинника в якомусь торгівельному центрі, возили дітей на відпочинок. Але керівництво вирішило, що наступні років п'ять нам буде не до пишних святкувань.

До цунамі ми щонеділі збиралися відділом і йшли в боулінг чи кінотеатр. Тепер, для підтримання колективного духу, переглядаємо в когось удома фільми на DVD. Це економить щонайменше 30 доларів на тиждень. Усі приносять випічку, смачний чай. Хотіли влаштувати кінозал у компанії, але колективний перегляд дисків забороняють правовласники, а купувати фільми надто дорого. Та й удома сидіти набагато приємніше, ніж верещати в кінозалі.

Годзо НОТІРО, 37 років, вчитель, Саппоро:

- Ще в університеті тренер говорив нам, що коли Всесвіт посилає країні такі випробування, як Нагасакі й Хіросіма, він перевіряє націю на міцність. Тоді треба відкинути все зайве й повертатися до свого коріння.

Я вважаю, що всі біди молоді - від фізичного й духовного перенасичення суєтним. Колись мої діти не вимикали канал MTV. Та хіба для них корисні передачі про те, що в Лос-Анджелесі батьки влаштували білявці на 16-річчя розкішний бенкет, чи як 8-річна дівчинка попросила грошей на солярій і рожеву білизну? Хай краще читають книжки.

Раніше ми возили дітей на екскурсії в розважальні центри у великих містах. Зараз усі батьки підписали дозвіл на поїздку до Ісе Дзінгу, головного синтоїстського святилища. Багато хто почав ходити у спортивні секції. Я казав: "Знаєте, чому ваші мами мали ідеальну шкіру, а ви лікуєтеся від прищів? Бо вони не знали фаст-фудів". Більшість дівчат стали носити обіди в бенто - традиційних коробочках з відділеннями для рису, салату, десерту.

Тарін КЕТАДА, 24 роки, архітектор, Кіото:

- Улітку більшість працівників компанії відмовилися від поїздок на острови й подалися в префектуру Івате допомагати розбирати завали. Хоч це й далеко, але на той час там було найменше рятувальників. Гроші, які виділяють на відпустку, перевели у фонди постраждалих.

Компанія виділила автобус. Їздили по 50 осіб шість разів. Кожного разу в багажник і салон ледве вміщалося те, що збирали в місті для тамтешніх людей.

По телевізору постійно показують репортажі зі зруйнованих районів. Ми бачимо, що десь ніяк не закінчать ремонт у лікарні, десь не можуть завершити будинок для кількох родин. Ми з нареченим відмовилися від візитів до бару щоп'ятниці. Цієї осені не купували нового взуття й одягу, а доносили минулорічні. Зекономлене переказуємо на рахунки родин у префектурі Міягі, найбільш постраждалому районі. Друзі роблять те саме, але допомагають тим, хто залишився без роботи після аварії на Фукусімі. З червня ми перерахували 240 тисяч ієн. Це 3 тисячі доларів. Не уявляєте, як приємно, коли незнайомий чоловік присилає фото фундаменту свого нового будинку, до якого ти теж доклався. Інша родина пообіцяла назвати доньку Тарін. Дівчинка має народитися в травні. Щойно отримаю премію за першв три місяці роботи, куплю все для малюка й відправлю їм.

Олі ТАРАНІ, 34 роки, власниця салону краси, Токіо:

- Відколи по телебаченню почали говорити про дзісюку, мій салон на межі банкрутства. У січні минулого року я закупила матеріалів і обладнання на 30 тисяч доларів. А зараз не пам'ятаю, коли востаннє хтось замовляв дорогу процедуру. Жінки роблять тільки найпростіший манікюр, стрижку й фарбують волосся. Те саме переживає й індустрія пластичної хірургії. Ті жінки, які заробляють самі, почали економити. А кому гроші дають чоловік чи батько, то їм тим паче кажуть зараз не витрачатися на дурниці.

Із собою носимо гель для дезінфекції. Раніше при першій нагоді мили руки під краном

Я домовилася з кількома компаніями - щоб вижити. Тепер у нас корпоративні угоди на масаж, манікюр і педикюр.

Хітаро НОТАРАНО, 39 років, шеф-кухар, Фукуока:

- За міжнародними стандартами всю їжу, яку не продали, треба викидати. До минулого року ми так і робили. А зараз опівночі приїжджає фургон і забирає харчі для самотніх літніх людей. Також ми домовилися з університетом, і з четвертої до шостої годуємо малозабезпечених студентів.

Нана МІТАРО, 28 років, вихователь, Кавасакі:

- Працівники заводу раз на місяць усе зароблене за день віддають на розбудову постраждалих регіонів. Ми в цей день теж працюємо безкоштовно. І фермери не беруть плату за продукти.

Японці обережно ставляться до секонд-хенду. Але одна мама попросила всіх принести маленькі речі, щоб не купувати нових. А гроші, які на це мали витратити, передати на благодійність. Так одягся весь садок. Кожному знайшлися й чобітки, і курточка. А їх просто могли викинути на смітник. Ми зібрали 120 тисяч ієн і віддали їх у хоспіс.

Макіко ШИРОМА, 29 років, продавець, Токіо:

- Землетрус згуртував нас. Відчуваємо себе великою родиною. Економимо, не влаштовуємо великих гулянок. Бережемо електрику й воду. Наприклад, ми з дівчиною лягаємо спати на 2 години раніше, ніж до землетрусу. Майже не дивимося фільмів. Відмовилися від одного холодильника. Раніше мали два: один для риби й морепродуктів, другий - для решти. Із собою носимо гель для дезінфекції. Раніше за першої нагоді мили руки під краном.

Юлія СТОНОГІНА, 45 років, сходознавець, Токіо:

- Японці живуть у гармонії з природою. Згідно з їхньою вірою, синтоїзмом, все в природі населене богами. Тому на природу, стихію не можна обурюватися. Навіть землетрус 11 березня цього не змінив. Важлива складова японської свідомості - "тейкан", у перекладі "прийняття долі". Що б не сталося, треба змиритися й докладати ще більших зусиль, щоб виправити ситуацію.

Практично одразу після землетрусу люди навіть із віддалених від лиха регіонів ввели для себе самообмеження - "дзісюку". Наприклад, раніше в однієї сім'ї могло бути три-чотири телевізори, для батьків і дітей. З березня минулого року такі родини дивляться лише один. Майже півроку японці відмовлялися від свят - не лише державних і муніципальних, але й родинних. Наприклад, вважали непристойним святкувати весілля чи день народження, коли в постраждалих префектурах люди сплять у наметах. У Токіо й великих містах магазини й ресторани почали зачиняти раніше. Хоча зараз життя повернулося в нормальне русло, у столичному метро у вагонах горять лише половина ламп. Міська реклама значно тьмяніша, ніж раніше. Це все пов'язане зі збереженням електрики, адже на Півночі ще трапляються перебої з електропостачанням.

Дотепер у постраждалі регіони їздять добровольці. Відновлюють будинки й возять людям їжу та одяг. За даними японських дослідних інститутів, ризик нового потужного землетрусу в районі Токіо складає 70 відсотків у найближчі чотири роки. Тому токійці морально готуються до найгіршого: укріплюють фундаменти старих будинків, під ліжками тримають каски й рюкзаки із запасами їжі й термоковдрами. Тут є прислів'я: "Найбільша небезпека - втратити пильність".

×