Лариса МАСЕНКО, 69 років, доктор філологічних наук, професор кафедри української мови Національного університету "Києво-Могилянська академія" і провідний науковий співробітник Інституту української мови Національної академії наук, фахівець із соціолінгвістики:
– Київ заговорив би українською впродовж одного-двох поколінь, за правильної мовної політики. Зараз цей процес загальмований. Але українська така сильна, що русифікувати Україну повністю неможливо.
Вживання мови не потребує мотивації. Абсолютно неправильна пропаганда: "Вчіть українську, бо вона мелодійна". Це все одно що казати: "Любіть матір, бо вона красива". А якщо некрасива – то що, маму не треба любити? Якщо ми хочемо мати свою державу – ми маємо шанувати свою мову. І говорити нею.
Молоде покоління вже добре володіє українською, бо майже всі вчили її у школах і вищих навчальних закладах. Студенти навіть із російськомовних родин спілкуються обома мовами. У них формується координативна двомовність. Через цей етап багато народів виходили з періоду асиміляції. Наприклад, у чехів ніхто в містах свого часу не говорив чеською. Розмовляли німецькою, коли були під німцями. Але через освіту, відповідну мовну політику швидко повернули мову.
У нас давно мали би бути курси з української мови – безкоштовні або за дуже невелику ціну. Як у Латвії чи Естонії. Їх відсутність свідчить про неусвідомлення нашими політиками, навіть Ющенком, важливості мовної політики, державної підтримки української культури.
У першій половині 1990-х була телепередача "Територія А", яку вела Анжеліка Рудницька, фестиваль "Червона рута", де шукали й підтримували україномовну популярну пісню, з'явилися перекладені українською фільми. Та все це поступово згорнулось, і наше телебачення тепер фактично окуповане Росією. Воно не формує патріотизму, а призначення масової культури кожної країни – саме це.
На лексичний склад мови вплинуло поширення інтернету. Там немає цензури. Але інтернету важко перебити телеіндустрію.
Якщо взяти літературу – вона структурується на різні смаки. Є елітарна, висока полиця – Валерій Шевчук, Юрій Андрухович, Оксана Забужко. Водночас чимало вже є літератури популярної, масової. І тут мова різна. У першому випадку – з дуже багатим лексичним складом. У другому – простіша, без складних синтаксичних конструкцій.
У кожній мові багато запозичень. Ми маємо їх з мов усіх народів, із якими контактували. Наприклад, слово "майдан" – запозичення з тюркської. Крім російської, зараз дуже активна експансія англійської – у зв'язку з глобалізацією. Сильні мови намагаються цьому опиратися, бо це розмиває лексику. Тим більше коли є форми, що не відповідають структурі нашої мови. Наприклад "ноу-хау" – його ж не можна відміняти так, як треба. Такі слова бажано замінити своїми питомими. У Польщі навіть оголошують конкурси на радіо: називають запозичення з англійської й просять придумати польський відповідник.
Абсолютна більшість європейських держав формувалися на базі однієї національної мови. Те, що пишуть у російськомовних газетах, або те, що нам розповідає про багатомовні країни Колесніченко, – не відповідає дійсності. Він каже: "Нам треба, як Бельгія і Канада, де дві мови державні". Так Бельгія на межі розпаду і у франкомовному Квебеку сепаратистські тенденції дуже сильні. Те, що Європа об'єдналася, – не означає, що вона об'єдналася мовно. Я думаю, ми прийдемо в Європу рано чи пізно. Переважна більшість підтримують цей вибір. А українська мова безпосередньо пов'язана з цим вибором. Про це добре говорить російська правозахисниця Валерія Новодворська: "Російська мова – це ланцюг, який прив'язує Україну до комуністичного минулого".
У живій мові дуже виразно відображається оцінка певних явищ. Наприклад, "кравчучка" – назва великої торби на колесах від прізвища глави держави – побутова річ, що поширилася в період його президентства. Зараз однією з ознак часу є слово "гламур". Це – світська культура, але водночас це слово має зневажливий відтінок. "Глина", "торба" тепер кажуть для позначення кепської ситуації. Дуже важливо, щоб формувався український жаргон.
"У художній літературі з'явилося багато матюччя. Автори лаються від безсилля. Немає таланту – починає матюкатися. Чим більший талант, тим автор вибагливіший до слова, чим менший – тим більше галасу і крику"
Юрій КОВАЛІВ, 63 роки, літературознавець
Нові слова на телебаченні
Гламур – зараз часто має негативне забарвлення. Слово походить з англійської, означає чарівність, привабливість. Вживають щодо розкішного способу життя. У нас з'явилося у 2000-х. Спочатку так про себе казала "золота молодь". Потім означення поширилося на культуру й ЗМІ.
Горнятко чи філіжанка – чашка в західноукраїнському діалекті, галицизм. Зараз такі слова вживають, аби здаватися більш українським і патріотичним.
Зомбування – слово змінило значення. Первісно так називали магічний обряд. Тепер часто можна почути по телебаченню щодо маніпуляцій свідомістю людей.
Наживо – показ того, що відбувається у цей момент. Раніше казали тільки "у прямому ефірі". В інтернеті вживають – "он-лайн".
Чільники – кажуть про представників керівництва. Слово повернулося з 1920–1930-х. Так говорили про людей, які щось очолюють.
2 
1
Комментарии
29