Аргентинці судять солдатів "брудної війни"

 

26 жовтня в Аргентині засудили довічно 12 колишніх військових і поліцейських за  злочини проти людства, скоєні у 1976-1983 роках. Тоді країною правила військова хунта під керівництвом президента Хорхе Відела. Він ініціював операцію "Кондор". Проти "лівих" і тих, кого такими вважали, держава вела "брудну війну" із залякуванням, викраденнями дорослих і дітей та тортурами. За сім років знищили 10 тисяч людей, утричі більше зникли безвісти. 60 тисяч потрапили за ґрати.

Після повалення хунти понад 11 тисяч аргентинців подали заяви про втрату рідних. Держава виплатила їм по 22 тисячі доларів компенсації. Дехто досі шукає дітей

Пабло ЕСТЕБАН, 36 років, педіатр, Санта Фе:

- Мене забрали від матері у 3 чи 4 роки. Прийомна сім'я навіть не може розповісти, коли точно це трапилося. Кажуть, улітку, бо тоді почали святкувати мій день народження. Доти, я точно пам'ятаю, подарунки я отримував десь у січні. Рідну матір звали Ізабелла, імені тата не пригадую. Коли в будинок прийшли, батька не було. Маму били стільцем, бо не відпускала мене.

Названий батько був військовий. Напевно, хотів зробити кар'єру, тому забирав дітей заарештованих. Переді мною вдочерив двох дівчат. Кароліна, прийомна мама, каже, що мали десь 1 і 3 роки. Пожили з нею півроку, а тоді батько забрав їх. Так і не сказав куди, але точно не назад у родину. Коли почала розпитувати, побив її. Відтоді Кароліна боялася його, час від часу мала сильні нервові зриви. Її треба було лікувати, але батько не дозволив.

Я їздив у чотири сім'ї, де жінок звали Ізабеллами, але це - не мої рідні

Мати розказала мені правду 1995-го, через декілька днів після смерті батька. Я радий, що він помер до цих арештів. Вони виростили мене як рідного. Я не маю до них претензій, хоч і розумію: мене забирали в рідних батьків, може, за його наказом. Названі батьки оплатили моє навчання у США. Я повернувся, бо за Кароліною потрібно доглядати. Зараз вона паралізована.

Я ходжу на кожну зустріч "Бабусь площі де Майо". Ця організація розшукує зниклих. Дуже радію, коли хтось знаходить своїх рідних. Мої дані в базі вже чотири роки, але досі не було жодного збігу. Це може означати тільки одне - винищили всю родину, не залишилося ні дядька, ні тітки. Мав би хоч хтось мене шукати. Я їздив у чотири сім'ї, де жінок звали Ізабеллами, але це - не мої рідні. Документи, подібні до моїх, знайшли в місті Кордові . Якщо це справді так, то мати збожеволіла в концтаборі, а батько зник безвісти. Але моя ДНК не збігається з ДНК його живої сестри.

Сільва РОХАС, 67 років, член організації "Бабусі площі де Майо", Буенос-Айрес:

- Я в організації з 1980-го. Ми стежили за тим, хто зникає, вели такий собі реєстр. Прагнули співпрацювати з іншими містами, але це було надто небезпечно і складно.

У мене зникла сестра з двома дітьми. Перед тим допитували її чоловіка. Пабло працював викладачем в університеті, захоплювався марксизмом. Коли його привезли додому, пісяв кров'ю. Пишався собою, бо нікого не здав. Від нього вимагали імена студентів. Після допитів не прожив і 10 днів. Тоді прийшли ще раз з обшуком. Після того я сестри не бачила.

Племінників знайшла 1998-го. Родина, в яку їх віддали, втекла до Бразилії. Їх покинули тут. Хлопці взяли наше прізвище. Ми намагалися шукати Марію (це хто - сестра цієї жінки?), але всі документи знищили. Ми не знаємо, чи її зразу закатували, чи згнила десь у в'язниці.

Ми раді, що "янгола смерті" Астіса засудили. Але було б добре, щоб відповів кожен, хто винен. Люди, які працювали на місцях, частково повтікали, а дехто продовжує спокійно жити. Наших свідчень замало, потрібні документи, а їх немає. Я поклялася, що засуджу тих, хто прийшов по Марію. Вони живуть на іншому кінці міста, мають двоповерховий будинок. Прізвище чоловіка - Тевес. Вони знають, що рано чи пізно це станеться, бо їхні діти взяли інше прізвище.

Хорхе КОРБАТА, 58 років, власник пекарні, Санта Фе:

- 1976-го я був студентом, учився на агронома. Ми щиро вірили у соціалізм. Не дуже здивувалися, коли почалися обшуки й арешти. Але не думали, що все буде так страшно. Мою дружину Крістіну і її брата Естебана вночі забрали. Мене не чіпали. Це була дуже жорстока тактика - арештовувати найдорожчих. За тими, хто мав маленьких дітей, не приїжджали. Їх крали, а тоді мати сама приходила свідчити, хоч це нічого не давало. Дехто наперед здавав дітей до дитбудинків, щоб родина потім знала, де їх шукати.

Усі ці роки я шукав Крістіну. За документами, її відправили в один із концтаборів у ??Тукумані?? (пояснити), але там ніколи не було такої ув'язненої. Я щовечора молюся, щоб її смерть була швидкою.

За Крістіну й Естебана уряд заплатив мені 50 тисяч доларів компенсації. Я відкрив свій бізнес.

Шкода, що цих свиней засудили довічно а не стратили. Я розстріляв би їх публічно на стадіоні. Що мені з того, що Астіс доживатиме віку в комфортній в'язниці?

Хорхе ҐУТТІЄРЕС, 45 років, правозахисник, член організації "Бабусі площі де Майо", Буенос-Айрес:

- Дуже позитивно, що нарешті почали відповідати за свої злочини активісти "брудної війни". Майже 30 років ніхто не вірив, що будуть серйозні розслідування. Більшість документів знищили, тому ми ніколи не дізнаємося ані справжньої кількості жертв, ані всіх імен злочинців.

Описували, як жахливо живеться в СРСР і на Кубі, ще трохи, і в Аргентині могло бути так само

Моя мама каже, що зразу, попри всі арешти, не було відчуття жаху. Доти протистояння тривало понад 10 років. Газети писали про злочини лівих, описували теракти. Виглядало справедливим, що їх заарештовують і карають. Ісабель Перон (президент Аргентини у 1974-1976 роках. - "Країна") не могла керувати країною. Людям усе так набридло, що вони були раді цій переміні. До того ж, описували, як жахливо живеться у СРСР і на Кубі, ще трохи, і в Аргентині могло бути так само.

Батьки почали боятися 1978-го, коли заарештували наших сусідів, родину Кордела. За кілька днів прийшов їхній родич і попросив узяти до себе дітей. Мама погодилася. Ми знали, що нам усе одно треба тікати, бо тата запідозрили у зв'язках із місцевими комуністами.

Потрібен час, щоб люди почали відповідати за подібні злочини, як показує світова історія. В Аргентині було все складно. Ти міг упізнати свого ката, але твої свідчення нічого не означали, та й люди просто боялися. Думаю, у того, що почалося переосмислення, є дві основні причини. По-перше, повністю помінялася влада. У 1990 роках на місцях ще мали вплив люди, які були при владі до 1983-го. Усіма силами вони намагалися втримати на керівних позиціях своїх дітей. Зараз удалося повністю позбутися їх. По-друге, виросло покоління, яке хоче правди, хоче знати, за яким правом поламали життя їм і їхнім рідним. Добре, що ми почали це робити тепер, а не за 60 років, як із нацистами.

×