У Путіна закінчились виправдання

Ця війна виявилася руйнівною для претензій Москви на статус наддержави

Вірогідно, 9 серпня Україна вперше завдала удару вглиб окупованого Росією Криму, здійснивши зухвалу атаку на добре захищену військову базу. Вибухи на авіабазі Саки на заході півострова розбурхали Москву та спровокували там паніку. Повідомлялося про пробки на дорогах, що ведуть до кримського мосту, оскільки російські відпочиваючі намагалися перервати свої відпустки, – пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.

Точна природа можливої української атаки досі незрозуміла. The Washington Post цитувала неназваних українських офіційних осіб, які назвали це операцією спецназу. Інші ЗМІ підтвердили відповідальність України, але не дали конкретних деталей. У перші години після вибухів військові аналітики переважно сперечалися, чи завдали шкоди ракетами, авіаударами чи бойовими дронами. З того часу супутникові знімки показали масштабні руйнування на місці авіабази.

Виступаючи у вівторок увечері з промовою, президент Володимир Зеленський не підтвердив причетність українських військ. Однак, явно натякаючи на напад на авіабазу, зазначив, що війна Росії проти України розпочалася з окупації Криму та закінчиться його визволенням.

У Москві на напад відреагували характерним запереченням. Замість того, щоб звинуватити Україну, російські офіційні особи спробували применшити значення інциденту, наполягаючи, що численні вибухи спричинені випадковою детонацією авіаційних боєприпасів. Ця сумнівна заява повністю узгоджується з низкою подібних неправдоподібних виправдань, які давала Росія протягом останніх шести місяців. Кремль намагався вже пояснити серію таких само прикрих невдач протягом свого невпевненого вторгнення в Україну.

Список абсурдних виправдань Москви розпочався наприкінці березня, коли кремлівські чиновники спробували представити відступ Росії з півночі України як "жест доброї волі", попри те, що стався він одразу після поразки росіян у битві за Київ.

Наприкінці червня Росія знову застосувала ту саму термінологію про "жест доброї волі", щоб описати такий самий ганебний відступ з острова Зміїний. Не дивно, що вся концепція російських "жестів доброї волі" тепер стала приводом для мемів у соцмережах, оскільки українці висміюють найчастіше фарсову альтернативну реальність, створену кремлівською пропагандою.

Коли Україна у перші місяці війни потопила флагман російського Чорноморського флоту, Кремль передбачувано швидко запропонував виправдання для порятунку репутації. "Москва" затонула в Чорному морі 14 квітня після того, як, за повідомленнями, в неї потрапили дві українські протикорабельні ракети. Однак, за версією подій, яку просуває Росія, флагман Путіна насправді затонув під час буксирування у бурхливому морі через випадкове загоряння на борту. Це непереконливе пояснення всіх здивувало – не в останню чергу тому, що в погодних умовах мало що вказувало на неспокійне море під час затоплення.

Виправдання Москви іноді були за межею дійсності. Очевидно, намагаючись пояснити, чому хвалена російська армія досі не змогла подолати український опір, члени російської парламентської комісії заявили в середині липня, що Україна використовує солдатів-мутантів, яких американські вчені перетворили на надлюдські машини для вбивства. Співголови комісії та чинні російські депутати Костянтин Косачов та Ірина Ярова, яких цитує російська газета "Коммерсант", стверджують, що виявили докази, що українські військові перетворюються на "смертоносних монстрів" у лабораторіях під контролем США.

Небажання Росії привселюдно визнати успіхи України на полі бою навряд чи можна назвати безпрецедентним. Обман завжди відігравав ключову роль у збройних конфліктах, і Москва давно відома як новатор у галузі інформаційних воєн. Росія також має ряд дуже вагомих військових причин, щоб применшувати свої невдачі в Україні. Будь-яке публічне визнання здатності українських військ завдавати ударів по особливо важливих цілях у глибині підконтрольної Кремлю території підтвердило б неефективність російських систем ППО та ще більше підірвало б бойовий дух у силах вторгнення, які й без того деморалізовані через високі втрати.

Проте є щось нав'язливе у готовності Володимира Путіна прийняти навіть найбільш руйнівну дезінформацію замість того, щоб визнати українські перемоги. Російський диктатор не раз вважав за краще зображати свої війська некомпетентними. Він спричиняв глузування через безглузді розповіді про добровільне виведення військ, замість визнати принизливу правду про поразку від рук країни, якої, як він наполягає, не існує.

У міру того як його вторгнення наближається до піврічної позначки, у Путіна швидко закінчуються виправдання. Початкові очікування швидкої і переможної війни давно поступилися місцем реальності жорстокого конфлікту проти рішучого і вмілого противника, якого підтримує міць демократичного світу. Попри розгортання значної частини доступної живої сили російських збройних сил, його армії практично зупинилися, заплативши жахливу ціну людьми і технікою. Ця погана робота виявилася руйнівною для претензій Москви на статус наддержави. Можна з упевненістю сказати, що будь-хто, хто досі називає Росію другою армією світу, майже напевно говорить це з сарказмом.

Вплив цього краху військового престижу вже стає очевидним на старих імперських задвірках Москви. Казахстан перебуває у відкритій конфронтації з Кремлем. Азербайджан більше не почувається скутим присутністю російських миротворців на Південному Кавказі. Крихітна Литва недавно кілька тижнів кидала виклик Росії через транзит товарів до Калінінграду. Навіть лояльна Білорусь досі чинила опір інтенсивному тиску Кремля, щоб приєднатися до вторгнення.

Якщо Росія не зможе трансформувати свої військові успіхи в Україні, ці негативні тенденції лише посилюватимуться. Все більше країн втратить страх перед беззубим російським ведмедем, а потенційні союзники почнуть сумніватися у цінності такого скомпрометованого у геополітичному та військовому плані партнера. Росія, що вже упокорилася з тривалим періодом ізоляції від західного світу, може виявитися дедалі більш виключеною з головних світових справ і зведеною до другорядної ролі у своєму нерівноправному партнерстві з Китаєм.

Небезпечне скрутне становище Путіна означає, що зараз можемо зіткнутися з одним із найнебезпечніших періодів у сучасній європейській історії, оскільки російсько-українська війна входить у потенційно вирішальну фазу. Найближчими місяцями слід очікувати всього – від відчайдушних наступів та ескалації терору до відключення енергопостачання та ядерного шантажу. Проте поки західні союзники України залишаються єдиними в підтримці, є всі підстави вважати, що ці зусилля зазнають невдачі. Натомість можуть бути подальші "жести доброї волі", перш ніж Путін остаточно зазнає поразки.

Переклад Gazeta.ua