Сучасна Україна народилася на Майдані

Агресія Москви не змогла підірвати українську демократію

Україна відзначає 30 років незалежності. Її дедалі більше формує прагнення до демократії замість авторитаризму, а також історичне і геополітичне відвертання від Росії в сторону Європи. Цей цивілізаційний вибір став найбільш очевидний під час двох пострадянських народних повстань в Україні - помаранчевої революції 2004 року і революції Євромайдану 2013-2014 років, які відбулися на київському Майдані Незалежності. Можна без перебільшення сказати, що сучасна Україна буквально створена на Майдані, - пише Пітер Дікінсон для Atlantic Council.

Розділені майже десятиріччям, два знакових повстання в Україні мали різні причини, але у них були спільні цілі - захист молодої демократії та запобігання поверненню до авторитаризму в кремлівському стилі. Озираючись назад, стає ясно, що вони зіграли ключову роль у формуванні національного спрямування країни, а також драматично вплинули на ширший геополітичний клімат.

Щоб зрозуміти істинне значення революцій на Майдані, важливо зрозуміти, якою країною була Україна напередодні 2004-го. За перші 13 років незалежності вона зробила напрочуд мало зусиль, щоб рішуче порвати з радянським минулим. Замість цього багато офіційних осіб радянської епохи залишалися при владі, а нагадування про СРСР продовжували домінувати в громадських місцях по всій країні, часто незграбно сусідячи з недавно зведеними символами української державності. Гігантський радянський герб з серпом і молотом продовжував висіти над Майданом у центрі Києва аж до 2003 року.

З точки зору політики, бізнесу і культури Україна до помаранчевої революції у багатьох сенсах майже не відрізнялась від Росії. Це стирання відмінностей було настільки явним, що другий президент Леонід Кучма навіть відчув бажання в 2003 році видати книгу "Україна - не Росія".

У міру наближення четвертих президентських виборів в кінці 2004-го Україна, здавалося, наближалася до важливого історичного перехрестя. Чи зможе країна остаточно порвати з радянським минулим чи приєднається до Росії, відкинувши нефункціональну демократію 1990-х, і повернувшись до авторитарної стабільності?

Президент Росії Володимир Путін був настільки впевнений у своїй здатності вплинути на результат президентських виборів в Україні, що фактично приїхав до Києва і прочитав українцям лекцію про потребу підтримати обраного ним кандидата. Це обурило багатьох раніше аполітичних українців, які відчули, що щойно здобута незалежність країни під загрозою.

Помилка Путіна стала одним з факторів, які спричинили безпрецедентну хвилю протестів після спроби української влади сфальсифікувати президентські вибори. У дні після голосування в листопаді 2004-го величезні натовпи людей заполонили центр Києва, щоб висловити протест. Відбулася помаранчева революція.

Найбільш безпосереднім її результатом стала перемога кандидата від опозиції Віктора Ющенка на повторних президентських виборах 2004-го. Але вплив повстання відчувався далеко за межами України.

Помаранчева революція підтвердила демократичні прагнення України і направила її на інший шлях, протилежний від все більш авторитарної Росії Путіна. За 16 років після помаранчевої революції Україна провела вісім виборів, але жодного разу не повернулася до політичних репресій і масових фальсифікацій, які залишаються звичайними практиками в інших країнах колишнього СРСР. Замість цього вільні та справедливі вибори стали нормою поряд з мирною передачею влади. Це допомогло зміцнити європейську ідентичність українського суспільства, поглибивши почуття психологічної відокремленості від Росії.

Помаранчева революція також стала переломним моментом для українських ЗМІ. До протестів листопада 2004-го основні українські ЗМІ були під жорстким контролем державних цензорів, які в значній мірі диктували порядок денний новин. Оскільки масштаб громадської підтримки протестів ставало неможливо ігнорувати, канал за каналом розривали стосунки з владою і починали транслювати об'єктивне висвітлення подій на Майдані. Жодній подальшій українській владі не вдалося загнати джина вільної преси назад у пляшку.

Інформаційний простір України залишається далеко не ідеальним. Як і вся партійно-політична система, медіа-ландшафт надалі страждає від надмірного впливу олігархів та схильний до корупції. Проте, події зими 2004-го стали поворотним моментом в переході від централізованої державної цензури до плюралізму ЗМІ. Це глибоко вплинуло на українське суспільство, змінивши уявлення країни про себе і створивши благодатний ґрунт для консолідації динамічного громадянського суспільства.

В роки після помаранчевої революцією ейфорія поступово змінювалася розчаруванням, коли Ющенко щосили намагався виправдати завищені очікування від протестів 2004-го. Це дало змогу прокремлівським силам повернутися і, в підсумку, лиходій помаранчевої революції Віктор Янукович переміг на президентських виборах 2010-го. Однак відродження російських сил в Україні тривали недовго.

В кінці 2013-го, коли Янукович спробував відмовитися від колишнього зобов'язання підписати Угоду про асоціацію з ЄС, натовпи людей знову вийшли на вулиці Києва. Жорстока реакція дедалі більш авторитарної адміністрації Януковича швидко перетворила ці протести в повноцінну революцію. До початку грудня 2013 року розпочався другий Майдан в Україні.

У той час як помаранчева революція була напрочуд мирною, Євромайдан, в результаті, переріс у спіраль насильства, оскільки неодноразові репресії зі сторони влади спричинили войовничу реакцію протестуючих. До моменту втечі Януковича в Росію в кінці лютого 2014-го в центрі Києва загинули більше сотні людей.

Україна офіційно поминає жертв як мучеників і щорічно проводить чування в їх честь, а вулиці та площі по всій країні перейменували в знак визнання їх жертовності. Громадська думка про повстання менш однозначна, і його нелегко відокремити від травми війни з Росією, яку Кремль почав як пряму реакцію на події в Києві. Війна розпочалася лише через кілька днів після похмурої кульмінації революції. Однак, хоча ставлення до Євромайдану може бути різним, ніхто не ставить під сумнів історичне значення повстання.

Євромайдан, як і повстання 2004-го, підкреслили європейський вибір України, і закріпили відмову країни від возз'єднання з Росією. В місяці після революції, дух Майдану дав українцям сміливість дати відсіч кремлівським силам і запобігти розділенню України. Не випадково багато імпровізованих добровольчих батальйонів, створених для протидії російському вторгненню навесні 2014-го, набирали безпосередньо з ветеранів барикад Майдану.

Оскільки Україна відзначає 30-річчя державності, відгомони Майдану можна почути по всій країні, і далеко за її межами. Неоголошена російсько-українська війна, яку Путін розв'язав навесні 2014-го через його страх перед московським Майданом, триває вже восьмий рік. Під час конфлікту загинуло понад 14 тис. українців, а Крим і деякі райони східної України залишаються під окупацією Кремля. Незважаючи на цю трагічну ціну, агресія Москви не змогла підірвати українську демократію. Навпаки, з моменту початку боїв в країні провели ряд конкурентних президентських і парламентських виборів.

Тим часом, ширша геополітична відповідь Росії на Євромайдан кинула світ у нову холодну війну, яка триватиме, доки російські війська залишаються в Україні.

Два Майдани в Україні вирішальним чином вплинули на демократичний розвиток країни і посилили національне будівництво. Вони дали українцям відчуття контролю над власною долею, допомагаючи сформувати самобутній національний наратив. Це дозволило українському суспільству вийти за рамки політичної пасивності та загальної ідентичності радянського минулого. У той час як Путін продовжує наполягати на тому, що росіяни і українці - "один народ", революції на Майдані переконливо свідчать, що ці дві країни дуже різні і рухаються в абсолютно протилежних напрямках.

Переклад Gazeta.ua