Paul Magogan
Головна заповідь одна і єдина – любити Господа Ісуса Христа й вірити в нього.
01.03.2015
1076
2

Самогубство Іуди

Усе належить Творцеві, включно зі землею, небом і життям кожної живої істоти. Він дає життя і забирає його в належний час. Він створив усесвіт і все існуюче і визначає межі існування кожної речі, кожного явища.

Вірити в Бога означає визнавати владу, мудрість, святість Всевишнього і Сина його. Усе що робиться у світі, робиться згідно зі законами Провидіння, які завжди справедливі.

Однак, у земному світі повно страждань і болю внаслідок розповсюдженого скрізь безбожництва. Поклоніння землі, ідолам, об'єктам культу є викликом владі Творця та сприяє процвітанню гріха.

Невір'я разом з легковажним ставленням до життя призводить до негативних наслідків. У такому суспільстві життя знецінюється, його якість значно погіршується. Як наслідок, збільшується кількість самогубств. Зростає кількість і тих, хто вбивають себе не одразу, а поступово, через залежність від алкоголю, тютюну, наркотиків.

Служіння Мамоні теж є формою ідолопоклонства, коли жадоба грошей переростає у хворобу душі. Таким був Іуда на прізвисько Іскаріот, котрий через жадібність вчинив найганебніший вчинок, зрадивши Спасителю, а після того наклав на себе руки.

Одна з легенд, яку мені доводилося колись чути, розповідає про те, що з усіх учнів найбільш наближеним до Вчителя був саме Іуда. Вони були однолітками, знайомими з дитинства.

Можна уявити собі, як відбувалися події. Іуда Іскаріот жадав влади, оскільки знав, що влада відкриває можливості для збагачення. Тому він намагався усіляко вислужитися перед Ісусом з метою здобути привілейоване положення.

Він став наближеним до Вчителя більше за інших, оскільки дійсно прагнув цього. Він знав те, про що не відали, навіть не здогадувалися інші учні. І все одно він залишився тим, ким був, не маючи бажання вірити в Бога з усією щирістю. Він був змушений лицемірити, удаючи благочестя, бо насправді не любив Ісуса, а згодом возненавидів.

Попри все, Іуда Іскаріот був не лише одним з дванадцяти, а мав особливі стосунки з Учителем. Існує навіть версія, що він зовсім не був бідняком, а належав до класу багатіїв, що він був фінансистом новонародженої християнської Церкви, яка тоді ще вважалася сектою. Якщо так, то він міг розраховувати отримати свій прибуток.

Так чи інакше, нарешті він досягнув своєї мети, коли його призначили відповідальним за скарбницю з пожертвами. Він пишався особливим статусом. Час від часу він брав гроші собі, отримуючи таким чином прибуток. Можна сказати, він виявився нечистим на руку. Ця поведінка, хоч і не головна провина, вплинула на його подальшу долю.

Одне зло, ніби на ланцюжку, тягне за собою інше. Спочатку було лицемірство й жадоба влади. Коли ж з'явилася можливість нажитися, Іуда негайно скористався такою можливістю, а потім став робити це постійно.

Враховуючи велику кількість послідовників Ісуса, можна припустити, що пожертви надходили часто, а тому гроші в скарбниці не переводилися. Іуда вважав своїм обов'язком дбати про надходження й витрати, особливо про те, щоби витрати не були даремними.

Водночас Іуда ані на жодну мить не переставав піклуватися про свій власний добробут. Виконуючи роль скарбника, він мав можливість поповнювати свою кишеню. Це був своєрідний бізнес. З часом йому захотілося більше, потім – ще більше. Користолюбство настільки затьмарило його розум, що він перестав вірити в Бога.

Головною провиною Іуди стала зрада, яку не відділити від попереднього ходу подій. Зрада принесла йому тридцять срібняків, отриманих від фарисеїв, хоча їх не можна назвати великими грошима.

Після того гріхи Іуди переповнили чашу терпіння Божого, тому вчинене ним обернулося для нього нестерпними муками душі. І все ж, до останньої миті для нього залишався шанс виправитися через покаяння.

Він зрозумів, що скоїв непоправне діло. Але замість покаяння, він впав у відчай, бо страх нахлинув потужною, нестримною хвилею. Він злякався осудливих поглядів тих, хто вважали були його другом і соратником. Злякався опинитися наодинці зі власними проблемами, оскільки не хотів повірити у воскресіння й милосердя Боже.

Усе, включно з грошима, для нього втратило сенс. Самогубство Іуди дає підстави стверджувати, що він так і не зумів отримати прощення в земному житті і що належним воздаянням для нього стало Пекло.

Самогубці зазвичай накладають на себе руки від відчаю, не вміючи цінувати життя, не відаючи про силу покаяння. Самогубство є останній тяжкий гріх, який людина бере на себе під впливом диявола. Водночас, самогубцями стають ті, хто бояться жити й бути самими собою, для кого постійний страх перед проблемами є невиносимою мукою.

Булгаков, автор роману "Майстер і Маргарита", висловився колись про те, що боягузтво – найтяжчий гріх. Боягузтво на повсякденному рівні пов'язане зі страхом перед усім: самітністю, безгрошів'ям, втратою роботи та іншими проблемами. Постійний, нав'язливий, нездоланний страх того, чого не варто боятися, спонукає людей на безглузді вчинки.

Не варто боятися проблем, тому що всі вони насправді не такі страшні, як можуть здаватися. Ми схильні оцінювати ситуацію під впливом емоцій, а тому стаємо заручниками власного викривленого сприйняття реальності.

Насправді, не все так погано, як може здаватися. Навпаки, усе добре, тому що Творець дбає про долю світу і про нашу долю він дбає теж. Щоби ми не були як той Іуда Іскаріот, нам треба не жалітися, а радіти життю, дякувати Всевишньому за все, шанувати, прославляти Отця Небесного й Сина його.

Ніхто не вільний від помилок, і рано чи пізно вони дають про себе знати. Коли доводиться усвідомлювати провину, засобом для виправлення стає покаяння перед Христом Ісусом. Щире бажання отримати прощення призводить до очищення душі.

З настанням полегшення починаєш відчувати на собі милосердя Отця. Коли прощення пізнаєш не лише на словах, а на ділі, ніби сам Христос Викупитель поруч з тобою, в істинному світлі відкривається значення віри.

Завдяки жертві Агнця, нам не треба платити за нашу провину. Ім'я його – Викупитель, який оплатив своєю кров'ю наші гріхи і постійно проявляє милосердя.

Усі наші проблеми – ніщо. Життя прекрасне. Життя дане Богом, і кожна жива істота живиться Духом його й радіє від того. Визнаючи владу Творця, ти маєш відчувати повагу до його творіння. Тоді ти здатний по-справжньому цінувати життя. Отже, цінуймо життя.

Paul Magogan © 2015

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"