57-річний Василь Литовченко зі Сміли Черкаської області 21 рік був ін'єкційним наркоманом. Останній рік коловся по п'ять-шість разів на день. Це було 14 років тому.
— Перший раз уколовся — відчуваєш ейфорію, — згадує. — Радість така, якої ніколи не відчував. Стаєш щасливим, і нічого тебе не турбує. Потім жив думкою, де взять наркоту чи гроші. Крав, кидав лохів і купував ширку. Хотілося з кожним разом більше кайфу, а його ставало менше й менше. Але це тільки початок найстрашнішого. Те, що настає згодом, це пекло.
За кілька років я не отримував жодного задоволення від наркотиків, — згадує. — Коловся, щоб жить, ходить, дихать. Уявіть нестерпний біль у кожній частині тіла, вивертає кожну кісточку. Ходити не можеш від болю. Починається понос із кров'ю. Що не з'їси чи навіть води вип'єш, на унітаз. Рачки лазив. Це називають ломкою. Кілька разів переживав її. Десь по тижню оце таке зі мною було. Ті наркомани, шо по вулиці ходять, то початківці. Вони ше не знають, шо їх жде. З хати не зможуть вилізти від болю й того кривавого поносу.
Наркомани найбільше бояться тих ломок. У такі моменти готові продати все за склянку маку. Василь одного разу обміняв нову шкіряну куртку.
— Я мав у 1980-х будівельний кооператив, 30 працівників. На мак проміняв плаща шкіряного з мєхом. Його за 980 рублів купив. А прийшов додому в дешевій болоньєвій куртці.
Колотися Литовченко почав у тюрмі. Сів 15-річним за бійку у сільському клубі.
— У тюрмі хлопці кололися, а мені казали: не починай. Думаю, самі балдєють, а мені мозги парять. Мабуть, шоб не ділиться. Який же я був дурень. Дружина мене дев'ять років такого терпіла. Прийде додому, а я або вмазаний, як смерть ходю, або корчусь від ломок. Мені все було байдуже. У голові страх, безвихідь, ненависть до самого себе. Жінка, донечка 3-річна — зовсім чужі були. Плювать, шо є вони, шо нема.
Литовченко п'ять разів намагався вкоротити собі віку.
— Ліг у ванну й ножем поперерізав вени. Жінка викликала "швидку". Через якийсь час знову так само. Ну думаю, не получається так, то я смертельну дозу вколю. Впав на підлогу й кричу від страху, шо дихать не можу, але й не вмираю. Рачки доліз до дверей, відкрив. Попустило.
"Священик сказав, що мене Бог торкнувся"
— Зустрів у Смілі давнього знакомого Льошу. Він каже: "Йду в церкву, я в Бога увірував. Пішли зо мною". Думаю, походю, може, на якісь бабки розведу цих штундів — п'ятидесятників. Знав, шо там грошима помагають, у скриньку кладуть пожертви, — розповідає Василь Литовченко. — Священик каже: "Брат Василь, давай помолимося, щоб Бог звільнив тебе від цигарок. Ставай на коліна і молитимемося". А у мене ж наколка, що ні перед ким не стану на коліна. Потім подумав, я ж не перед людьми стаю. А Бога немає. Значить, все в порядку. Віряни почали молитися. Я вуха долонями закриваю й кажу собі: геть здурів. Як обдасть всього жаром, і чую голос: "Ти вільний від всякого зла". Відкриваю очі. Кажу, батюшка, оце мене пре, оце приход. Ширка отдихає. А він сказав, що то Бог мене торкнувся.
Після того Василь Литовченко став вірянином. Згодом пастором протестантської церкви "Відродження". На пожертви заснував у Смілі реабілітаційний центр для наркозалежних. Дев'ять років, як одружився вдруге.
Галюциногени — циклодон, тарен, ЛСД — медпрепарати, руйнівні для психіки та головного мозку. Зумовлюють напади паніки, страху, агресії. Навіть разове вживання ЛСД може спричинити шизофренію.
Психостимулятори — кокаїн, ефедрин, екстезі — викликають ейфорію, відчуття щастя. Вражають серце, нирки. Спричиняють жахливі депресії, що доходять до психозу. Наркозалежні накладають на себе руки.
Опіати — героїн, морфін, макова соломка — вживають внутрішньовенно. Призводять до сильного звикання з першого-другого разу. Вражають печінку, призводять до цирозу, раку. Знищують імунітет, виснажують організм, руйнують зуби, кістки, спричиняють параліч.
Більшість ін'єкційних наркоманів мають СНІД, гепатит. Вмирають за 10–15 років.
8 
35413
Коментарі