Минулого місяця у Петербурзі Україна погодилася не розкривати своїх архівів без згоди Росії. На практиці це означатиме, що тепер наші архіви контролюватиме Москва, а з часом навіть вивезе до себе найбільший компромат.
Донецька влада цінує речі матеріальні. Вона до останнього торгуватиметься за газ, ніколи не погодиться віддати стратегічні підприємства російським олігархам. Однак у нематеріальних речах цінності не вбачає. Торгує ними, ніби Кемською волостю. Переписати українську історію? Погодитися на зменшення квоти української музики на радіо? Та ради Бога! Віддати архіви? Та забирайте, будь ласка.
Раніше мене ці вчинки Януковича дратували. Почувався обкраденим. Тепер знайшов цьому пояснення.
Останній вавилонський цар Валтасар, син царя Набоніда, почувався у цілковитій безпеці. Він був володарем наймогутнішої й найбагатшої держави світу. Захоплювався розкішшю, брав від життя, що хотів. Одного разу не помітив, як узяв із Божого храму золотий посуд. Несподівано під час одного з бенкетів невидима рука написала на стіні чотири слова: "Мане, мане текел фарес". Тобто: "Тебе зважено і вирішено, що ти легкий". Наступного дня у місто з півночі вдерлися перси. Наймогутніший цар загинув. Його держава згинула.
Мені здається, що після кожної нової здачі українських інтересів десь на небесних терезах знову й знову зважують Віктора Федоровича. Стає страшно за нього. Здається, він ось-ось стане геть легкий і повторить долю Валтасара Набонідовича. Той теж царював менш як два роки.
3 
1
Коментарі