56-річна Валентина Падалко викладає українську мову майже чверть століття. Останні дев'ять років — у столичному Фінансовому ліцеї.
— Діти зараз непогано розмовляють українською, — вважає вона. — До кінця 11-го класу навчаються правильно будувати речення, можуть вільно висловлювати думку. Але це на уроках. На перерві ж одразу переходять на російську. Не всі, але більшість. Родина російськомовна — їм зручно цією мовою спілкуватися.
1997 року в мене були перші учні, які в 10-11-х класах навчалися українською. Доти — російською. Тоді в дітей було більше розуміння, чому треба опанувати мову і спілкуватися нею. Розповідали: "Я один у своїй родині розмовляю українською і залучаю до цього батьків". Я їх заохочувала: "Влаштовуйте один день спілкування тільки українською — це як гра". Треба не змушувати і не бути категоричним, бо реакція буде зворотна. Зараз стимулом опанувати мову для дітей є зовнішнє незалежне оцінювання. Та поки що в учнів мета одна: набрати якомога більше балів і вступити до вищого навчального закладу.
Завдяки тестуванню діти запам'ятовують, наприклад, що іменники "тюль", "біль" — чоловічого роду. А можна ж часто почути: "Такою гарною тюллю вікно завісила" — це неправильно. Або по телебаченню часом говорять: "Наш президент полетів до Лондону" чи "до Нью-Йорку". Діти ж, готуючись до ЗНО, заучують: назва населеного пункту, іменник чоловічого роду в родовому відмінку однини, закінчується лише на -а чи -я. Окрім тих, які збігаються у вимові із загальними назвами — Червоного Лиману.
З якими помилками в учнів найчастіше стикаєтеся?
— Найпоширеніші — граматичні, через калькування форм російської мови. Наприклад, у нас прийменник "по" вживається з іменниками у формі множини місцевого відмінку — "по понеділках", "по буднях". А діти кажуть — "по понеділкам". Часом неправильно розуміють значення слова. Теж через російську. У ній: "закрывать — глаза, окно, книжку". В українській — зачиняти двері, кватирку, закривати книжку, заплющувати очі. Калькування російської найважче викоренити. На слуху штампи, які засіли дітям у голові й на язиці висять. От уже так давно в обігу гривня, а дехто досі рахує "рублі". Або неправильно називають рід: гривня жіночого, то має бути гривень, а кажуть — гривнів, у чоловічому роді.
Як заохочуєте дітей говорити доброю українською?
— Найефективніше — власним прикладом. Я з дітьми ніде — ні в ліцеї, ні поза межами, у поїздках, екскурсіях — не переходжу на російську. Буває, що підбігають і щось коротко хочуть запитати. Швиденько кажуть російською. Я ніколи не перебиваю, дослухаю, а тоді усміхаюся й кажу спокійно: "А тепер усе це — українською мовою". Дитина детально перекладає все, що хотіла сказати, — і ще зазвичай більше, додає лексики — бо старається.
Наприкінці кожного уроку у п'ятих-восьмих класах вивчаємо фразеологію, прислів'я, приказки — це сіль мови. Будуємо з ними речення, щоб діти запам'ятовували і переносили в безпосереднє спілкування. Можемо розіграти ситуацію, в якій доречними будуть цей фразеологізм, приказка. Сама їх часто вживаю. Коли дівчатка супляться одна на одну — говорю: "Що, вже горшки побили?". Колись розбитий горщик був причиною до сварки, бо цінувався. Коли хтось не так поводиться на уроці — не роблю зауваження, а жартома запитую: "Так, хто в нас хоче березової каші?". Діти вже знають, що колись так називали шмагання різками. А недавно розбирали приказку: "Пани чубляться — а в мужиків лоби тріщать". Пояснила, що вислів походить із часів кріпацтва.
2 
35413
Коментарі
6